27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/4239/25 пров. № А/857/28450/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року про повернення його позовної заяви до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя(і) у І інстанції Микитюк Р.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 01 липня 2025 року,
16 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19 травня 2023 року по 13 березня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19 травня 2023 року по 31 грудня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2024 року по 13 березня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 13 березня 2024 року із застосуванням положень абзацу 4 та абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 13 березня 2024 року із застосуванням положень абзацу 4 та абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 26 травня 2023 року по 13 лютого 2024 року, у зв'язку із перебуванням на лікуванні внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини у розмірі 100 000 грн відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 26 травня 2023 року по 13 лютого 2024 року, у зв'язку із перебуванням на лікуванні внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини у розмірі 100 000 грн відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
8. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби.
9. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум.
10. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби.
11. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум.
12. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 25 календарних днів за 2022 рік, за 30 календарних днів за 2023 рік, за 5 календарних днів за 2024 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум.
13. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 25 календарних днів за 2022 рік, за 30 календарних днів за 2023 рік, за 5 календарних днів за 2024 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум.
14. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
15. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду із цим позовом та запропоновано подати заяву про поновлення строку звернення до суду і доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою цього ж судді від 01 липня 2025 року у справі №300/4239/25 позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд виходив із того, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Суд не вважав заявлені позивачем у поданому на виконання ухвали суду клопотанні мотиви пропуску строку звернення поважними, оскільки вони жодним чином не свідчать про існування будь-яких непереборних перешкод та труднощів для своєчасного звернення до суду. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову, оскільки позивачем не виконано ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу судді від 01 липня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на невідповідність висновків судді фактичним обставинам справи.
Зазначає, що висновок судді, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, є необґрунтованим, безпідставним та передчасним.
Звертає увагу, що вимогами Кодексу адміністративного судочинства України неподання позивачем у строк, встановлений статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або визнання судом вказаних підстав для поновлення строку звернення до суду неповажними є окремими підставами для повернення позову згідно з пунктом 9 частини 4 статті 169 та частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки суду, викладені в ухвалі, не відповідають матеріалам справи, оскільки позивачем подане клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням причин такого пропуску та наданням відповідних доказів, які судом першої інстанції не були взяті до уваги при прийнятті рішення про повернення позовної заяви.
Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач приймав участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), що підтверджується відповідними довідками. При цьому позивач неодноразово звертався по медичну допомогу до медичної роти у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, а також перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними документами. Позивач і дотепер періодично проходить курси лікування та реабілітаційні заходи. Суд першої інстанції проігнорував, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Вважає, що вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до частин 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату грошового забезпечення за період з 19 травня 2023 року по 13 березня 2024 року.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належних сум грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), яку і належало застосовувати в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Так, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Разом із тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.
Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Виходячи з наведеного, суд констатує, що Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19 травня 2023 року по 13 березня 2024 року.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач послався на те, що у спірний період безперервно проходив військову службу, є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, а також дотепер періодично проходить курси лікування та реабілітаційні заходи.
Разом з тим апеляційний суд звертає увагу, що крайній раз позивач проходив лікування у Військовій частині НОМЕР_2 з 25 жовтня 2023 року по 13 лютого 2024 року.
З позовом до суду звернувся 16 червня 2025 року, тобто майже через півтора роки.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Також суд зазначає, що відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка вважає, що рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи законні інтереси, повинна подати відповідну позовну заяву у визначений законодавством строк, а у випадку його пропуску з поважних причин в найкоротший час після того, як відпали обставини, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
У рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз'яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії», справа “Девеер проти Бельгії»).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (“Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).
Позивачем у межах даної справи суду не було надано належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що позивач не навів належних доказів поважності пропуску строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим посилання судді першої інстанції на пункт 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу повернення позовної заяви, оскільки підставами для повернення позову у цій справі є пункт 9 частини 4 статті 169 та частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно вирішив дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, однак не надав належної оцінки вказаним у мотивувальній частині постанови апеляційного суду обставинам, а тому оскаржувану ухвалу суду слід змінити у частині мотивів повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №300/4239/25 змінити у частині у частині мотивів повернення позовної заяви ОСОБА_1 відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
У решті ухвалу судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар