15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1084/19 пров. № А/857/30780/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання- Волчанського А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційні скарги Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №260/1084/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді,-
суддя в 1-й інстанції - Іванчулинець Д. В.,
дата ухвалення рішення - 10 жовтня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 21 жовтня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів - Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №260-р «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державна майна України по Закарпатській області з 27 червня 2019 року; стягнути з Фонду державного майна України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 червня 2019 року по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 ». Призначено (поновлено) ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року на посаду у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яка компетенційно відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1043619,72 грн (один мільйон сорок три тисячі шістсот дев'ятнадцять гривень сімдесят дві копійки) з врахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України судові витрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень нуль копійок). Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях судові витрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень нуль копійок). Рішення суду в частині призначення (поновлення) ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року на посаді у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яка компетенційно відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 » та стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 16330,78 грн (шістнадцять тисяч триста тридцять гривень сімдесят вісім копійок) підлягає негайному виконанню.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Фонд державного майна України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційних скарг, скаржники зазначають про те, що позивачу запропоновано посаду заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. При цьому, посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, на яку покликається позивач, запропонована ОСОБА_2 та останню з 24 квітня 2019 року призначено на вказана посаду. Таким чином, посада заступника начальника Регіонального відділенні державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області не могла бути запропонована позивачу, так як не була вакантною, оскільки це буде суперечити нормам чинного законодавства. Звертають увагу на те, що листом Фонду від 18 червня 2019 року №10-09-11285 позивачу були запропоновані і інші вакантні посади, незапропоновані іншим працівникам, наявні у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Однак тільки 26 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області-начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами та інших вакантних у Регіональному відділенні посад, які були їй запропоновані. Що стосується новоствореного Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, то посаду першого заступника начальника Регіонального відділення запропоновано для переведення начальнику регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Крім того, вказують, що на момент подання позову (22 липня 2019 року) вже було створено нову юридичну особу, але діяла комісія з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, яке перебувало в стані припинення. Станом на сьогодні Регіональне відділення ФДМ України по Закарпатській області ліквідовано. Фонд державного майна України також звертає увагу на те, що позивач отримувала заробітну плату в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Закарпатській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Крім того, ОСОБА_1 , як посадова особа, протягом багатьох років працювала на керівних посадах в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Закарпатській області і добре знала, що отримує заробітну плату у Фонді державного майна України. З врахуванням наведеного просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подала відзив на апеляційні скарги, в якому зазначає про те, що відповідачем не дотримано вимог ст.49-2 КЗпП України та не запропоновано їй усіх посад, які були вакантними станом на 18 квітня 2019 року. Вказує, що згідно з листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 11 липня 2019 року №01-11-01275 у період з квітня 2019 року по 25 квітня 2019 року у Регіональному відділенні включно були наявними 142 посади, крім двох: посади начальника регіонального відділення згідно з наказом Фонду державного майна України від 11 березня 2019 року №53-р «Про призначення ОСОБА_3 » та посади заступника начальника регіонального відділення - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, яка була вакантною по 23 квітня 2019 року відповідно до наказу Фонду державного майна України від 23 квітня 2019 року №115-р «Про призначення ОСОБА_2 ». Звертає увагу на те, що відповідачами не надано жодних доказів того, що 143 посади не були вакантними станом на 18 квітня 2019 року та не надано жодних доказів, що позивач не могла претендувати на ці посади з огляду на її кваліфікацію, освіту тощо. Звертає увагу на те, що станом на дату попередження про її наступне вивільнення, тобто на 2019 рік вакантними були 143 посади. Ця інформація не спростована відповідачами, при цьому, у подальшому їй було запропоновано інші 10 вакантних посад, на які не погодилися інші працівники. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідачів (апелянтів) - Золотий Я. М. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача - Яцук В. П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзив на апеляційні скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом голови Фонду Державного майна України від 12 грудня 2008 року №241-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 15 грудня 2008 року.
Наказом голови Фонду Державного майна України від 24 листопада 2014 року №146-р ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 24 листопада 2014 року.
У зв'язку з прийняттям Фондом державного майна України наказу №232 від 06 березня 2019 року “Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, у спірний період перебувало у стані припинення. Проведено реорганізацію Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області шляхом злиття трьох регіональних відділень - Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області, Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області, Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області та створення на їх базі нового Регіонального відділення Фонду.
Відповідно до запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17 листопада 2020 року внесено запис за №100324112001602721 про припинення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області код ЄДРПОУ 22111310.
Згідно з п.2 наказу Фонду державного майна України №232 від 06 березня 2019 року “Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків, зокрема, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Наявність правонаступництва враховується судом при вирішенні спору.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 14 березня 2019 року №00079 затверджено План заходів, пов'язаних з реорганізацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.
Пунктом 4 Плану заходів передбачено “Попередження персонально (під особистий підпис) працівників регіонального відділення про можливе наступне вивільнення».
Пункт 13 Плану заходів визначає звільнення працівників регіонального відділення в порядку переведення до утвореного регіонального відділення.
У разі відмови від працевлаштування до утвореного регіонального відділення, працівники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області підлягають звільненню (пункт 14 Плану заходів).
Так, листом від 11 квітня 2019 року №10-09-7215 Фонд державного майна України звернувся до начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях з проханням про надання пропозицій щодо переведення працівників регіональних відділень Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, які займають посади заступників начальників цих регіональних відділень (том 1, а.с.89).
Листом від 17 квітня 2019 року №01-001-00008 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на адресу Фонду надано пропозиції, відповідно до яких, зокрема, ОСОБА_1 вирішено запропонувати посаду заступника начальника управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (том 1, а.с.93, 94).
Зокрема, згідно з листом Фонду державного майна України від 18 квітня 2019 року №10-09-7666 зазначено, що у зв'язку з утворенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області - Фонд державного майна України просить ознайомити з попередженням про наступне вивільнення працівників зазначених регіональних відділень, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень (том 1, а.с.90).
18 квітня 2019 року позивача було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано для переведення вакантну посаду заступника начальника управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Однак позивач відмовилася від запропоновано посади (том 1, а.с.8).
Відповідач також вказує, що позивачу не було запропоновано переведення на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, оскільки така не була вакантною і не може бути запропонована ОСОБА_1 , оскільки це буде суперечити чинному законодавству та порушить права ОСОБА_2 .
Наказом Фонду державного майна України з кадрових питань особового складу від 23 квітня 2019 року №115-р “Про призначення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області з 24 квітня 2019 року (том 1, а.с.85).
Зазначену посаду ОСОБА_2 було запропоновано 19 квітня 2019 року, яка, в свою чергу, погодилася щодо призначення її на запропоновану посаду (том 1, а.с.82).
Листом від 03 червня 2019 року №10-09-10300 Фонд повторно направив на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях попередження про наступне вивільнення працівників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень, зокрема першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Катуни М.І., із проханням: у разі прийняття зазначеними працівниками рішення про призначення на запропоновані посади направити на адресу Фонду попередження про наступне вивільнення з відміткою про згоду та відповідні заяви; у разі відмови працівників від запропонованих посад надати не пізніше ніж за 5 днів до дати, що не перевищує двох місяців з моменту вручення попередження про наступне вивільнення, на адресу Фонду перелік всіх вакантних посад, наявних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, що не запропоновані іншим працівникам (том 1, а.с.87, 88).
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом від 13 червня 2019 року №01-05-00592 надало перелік всіх вакантних посад, наявних у регіональному відділенні, що не запропоновані іншим працівникам (том 1, а.с.91, 92).
Фонд листом від 18 червня 2019 року №10-09-11285 додатково до попередження про наступне вивільнення із запропонуванням посади заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами, враховуючи лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 13 червня 2019 року №01-05-00592, запропонував ОСОБА_1 не запропоновані іншим працівникам вакантні посади (том 1, а.с.43, 44).
26 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомила, що не погоджується на призначення на жодну із запропонованих у листі Фонду від 18 червня 2019 року №10-09-11285 посад (том 1, а.с.47, 97).
Листом від 26 червня 2019 року №01-09-01402 Голова комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області надіслала на адресу Фонду державного майна України повідомлення позивача від 26 червня 2019 року, згідно з яким позивач вказує, що не погоджується на призначення на жодну із запропонованих їй у листі від 18 червня 2019 року №10-09-11285 посад (том 1, а.с.45-47).
У зв'язку з чим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу», Закону України “Про Фонд державного майна України», враховуючи лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 26 червня 2019 року №01-09-01402, наказом Фонду з кадрових питань (особового складу) від 27 червня 2019 року №260-р ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 27 червня 2019 року (том 1, а.с.48, 86).
Матеріалами справи стверджується, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №360-р “Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на посаді, яка відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №360-р “Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 828985,56 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу Фонду державного майна України задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року та додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі №260/1084/19 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог та вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яцук Валерія Петрівна, задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №260/1084/19 скасовано, а справу направлено до Закарпатського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.
Направляючи справу на новий судовий розгляд, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що Фонд державного майна України є належним відповідачем у цій справі, оскільки суб'єктом призначення позивача на посаду є саме вказаний суб'єкт владних повноважень. Встановлення судом апеляційної інстанції неналежності Фонду державного майна України, як відповідача за позовними вимогами у цій частині, виходячи, зокрема і з факту проходження державної служби та отримання заробітної плати позивачкою в Регіональному відділенні Фонді державного майна України по Закарпатській області, є помилковим. Таким чином, суд апеляційної інстанції застосував положення частини першої статті 317 КАС України, якою визначено підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, за відсутності на те правових підстав. Натомість суд першої інстанції правильно визначив суб'єктний склад учасників справи щодо позовних вимог у частині оскаржуваного наказу та поновлення позивачки на посаді. Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції, врахувавши ту обставину, що рівноцінна посада державної служби (посада- першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях), яку обіймала позивачка запропонована іншій особі, зазначив, що у такому випадку, незаконно звільненому працівникові пропонується інша робота (посади державної служби) у цьому державному органі. А відтак дійшов висновку, що позивачку необхідно поновити на посаді, яка відповідає тій, з якої її було звільнено і таке поновлення необхідно здійснити у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яке є правонаступником Регіонального відділення ФДМ України по Закарпатській обл. Колегія суддів звертає увагу, що спірним наказом позивачку звільнено, в цьому випадку з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.
Визначаючи, що рівнозначна посада, з якої звільнили позивачку запропонована іншій особі, тобто рівноцінна посада відсутня, за такої умови поновив ОСОБА_1 на посаді в новоствореному органі (Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях), що є правонаступником Регіонального відділення ФДМ України по Закарпатській області, яка відповідає тій, з якої її було звільнено (першого заступника начальника Регіонального відділення ФДМ України по Закарпатській області).
Разом з тим, суд не дослідив питання компетенційного правонаступництва вказаного органу, так само як і не встановив чи було внесено до Єдиного державного реєстру записи про припинення відповідного органу, зокрема Регіонального відділення ФДМ України по Закарпатській області. Проте встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення цієї справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові у цій справі від 24 квітня 2024 року, дійшов висновку про те, що наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №260-р «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому позивача необхідно поновити на посаді, яка відповідає тій, з якої її було звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 » і таке поновлення необхідно здійснити у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яке є компетенційним правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Крім того, позивача було звільнено з посади 27 червня 2019 року, а тому з 28 червня 2019 року у позивача почався вимушений прогул; кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року складає 1342 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1043619,72 грн (1342*777,66), а тому, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Закарпатській області, таке припинено, а його правонаступником є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, відтак вищезазначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача саме з останнього. Разом з тим, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи ті обставини, що представником позивача не надано доказів підтвердження адвокатом витраченого часу в годинах, тобто відсутнє документальне підтвердження обсягу та одиниці виміру часу, в результаті чого, суд не має можливості встановити вартість години за певний вид, об'єм послуг та час, витрачений на виконання послуг правничої допомоги, а також те, що адміністративна справа №260/1084/19 вдруге скерована на новий розгляд судом касаційної інстанції, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на оплату гонорару представника позивача у заявленому розмірі 26000 грн не є співмірним зі складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) в цій справі, тому вважав правильним стягнути із бюджетних асигнувань відповідачів 1 та 2 витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 5000 грн, оскільки такий розмір буде достатнім, співмірним і пропорційним до предмету спору.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначаються Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності 01 травня 2016 року.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України “Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
За змістом п.1 ч.1 ст. 43 Закону України №889-VIII однією з підстав для зміни істотних умов державної служби є ліквідація або реорганізація державного органу.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Фонду державного майна України від 06 березня 2019 року №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області реорганізовано шляхом злиття з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Відтак посада першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області відповідно до наказу Фонду від 06 березня 2019 року №232 підлягала скороченню.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
При цьому, звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу» допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або якщо він відмовляється від такого переведення.
Згідно з п.4 ч.1 ст.2 Закону України №889-VIII посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу.
За змістом ст.6 Закону України №889-VIII посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.
Частина 3 ст.36 КЗпП України передбачає, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених і пункті 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 492 КЗпП України встановлено процедуру вивільнення працівників, зокрема у відповідності до статті 492 її частини першої КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до ч.3 ст.492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Термін “зміни в організації виробництва і праці» використовується в статті 32 частині 3 та статті 40 пункті 1 КЗпП України, в якому йдеться про можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
З аналізу змісту цієї правової норми можна дійти висновку про те, що змінами в організації виробництва і праці також є: ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
З системного аналізу п.1 ч.1, ч.2 ст.40 та ст.49-2 КЗпП України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов'язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги наведених вище правових норм щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Матеріалами справи стверджується, що у результаті проведення реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області шляхом злиття з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та утворенням у результаті Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях скорочено посаду першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, яку обіймала ОСОБА_1 .
Як вбачається зі змісту попередження про наступне вивільнення від 18 квітня 2019 року, відповідач запропонував ОСОБА_1 посаду заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як таку, що відповідає її кваліфікації та продуктивності праці.
При цьому, у подальшому, після спливу двох місяців від дати видачі попередження про вивільнення відповідач листом від 18 червня 2019 року №10-09-11285 запропонував ОСОБА_1 перелік із десяти вакантних посад, незапропонованих іншим працівникам, наявних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.
26 червня 2019 року позивач відмовилась від запропонованої посади заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та інших запропонованих посад.
Під час розгляду справи судами з'ясовано, що згідно з листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 11 липня 2019 року №01-11-01275, відповідно до штатного розпису Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у період з 18 квітня 2019 року по 25 квітня 2019 року у Регіональному відділенні включно були наявними 142 посади, крім двох: посади начальника регіонального відділення згідно з наказом Фонду державного майна України від 11 березня 2019 року №53-р “Про призначення ОСОБА_3 » та посади заступника начальника регіонального відділення - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, яка була вакантною по 23 квітня 2019 року відповідно до наказу Фонду державного майна України від 23 квітня 2019 року №115-р “Про призначення ОСОБА_2 ».
Таким чином, враховуючи наведений вище лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на дату попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, тобто 18 квітня 2019 року посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області була вакантною, а тому така посада могла бути запропонована й позивачу, що свідчить про те, що обов'язок відповідача, передбачений ч.3 ст.492 КЗпП України щодо пропонування працівнику всіх вакантних посад, які були наявними на момент попередження про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо на день звільнення, які працівник може обіймати відповідно до свої кваліфікації, не був виконаний по відношенню до позивача.
З врахуванням наведеного вище суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним і скасування наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 ».
Крім того, колегія суддів зазначає, що на виконання постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року судом першої інстанції досліджено компетенційне правонаступництво та встановлено, що Регіональне відділення фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником, зокрема, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та правильно встановлено, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді, яка відповідає тій, з якої її було звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 » і таке поновлення необхідно здійснити у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яке є компетенційним правонаступником Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року наказом Фонду державного майна України від 14 грудня 2023 року №334-р з кадрових питань (особового складу) “Про поновлення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (том 7, а.с.133).
Разом з тим, 18 грудня 2023 року згідно з наказом Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) №338-р “Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях з 18 грудня 2023 року за угодою сторін (том 7, а.с.134).
У той же час суд першої інстанції правильно зауважив, що постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року скасовано рішення суду від 20 вересня 2023 року, на підставі якого позивача поновлено на посаді, а тому вказані накази не є преюдиційними фактами у даному випадку.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині можливості (неможливості) призначення позивача на посаду заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області в розрізі переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Вказана правова норма застосовується у випадку, коли є скорочення чисельності чи штату працівників, які займають одинакові посади і вирішується питання щодо скорочення не всіх посад, тобто, певна кількість посад залишається. Лише в цьому випадку може мати місце оцінка переважного права.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, скорочена посада першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державна майна України по Закарпатській області була єдиною в реорганізованій установі.
При цьому, посада заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області є новою посадою, яка була створена у зв'язку із реорганізацією Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області шляхом злиття трьох регіональних відділень - Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області, Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області, Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області та створення на їх базі нового Регіонального відділення Фонду.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не була наділена переважним правом зайняття (призначення на посаду) посади заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській, що свідчить про відсутність підстав для необхідності здійснювати порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці.
При цьому, судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 було протиправно звільнено зі служби, а тому враховуючи приписи ч.1 ст.235 КЗпП України позивач повинна бути поновлена на попередній роботі.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то матеріалами справи стверджується, що наказом Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №260-р «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 27 червня 2019 року звільнено з роботи, тобто дата звільнення 27 червня 2019 року вважається останнім робочим днем позивача, а тому з 28 червня 2019 року ОСОБА_1 необхідно поновити на роботі.
За змістом ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не повинна обмежуватись позивачу не більш як за один рік, оскільки вини позивача у розгляді справи протягом тривалого періоду часу немає, доказів вчинення ним дій, спрямованих на затягування розгляду справи, матеріали справи не містять.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі- Порядок №100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом п.8 абз.1 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки №10-09-05595 від 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 за квітень 2019 року нарахована заробітна плата у розмірі 8295 грн та за травень - 16590 грн. Фактично позивачем у квітні 2019 року відпрацьовано 10 робочих дні, а у травні 2019 року фактично відпрацьовано позивачем 22 робочих дні - всього 32 дні (том 2, а.с.127). Середньоденна заробітна плата позивача складає 777,66 грн: 8295 +16590=24885 грн / 32 (фактично відпрацьовані робочі дні у квітні та травні 2019 року) = 777,66 грн.
Згідно з ч.6 ст.6 Закону України №2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 130 робочих днів; від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2020 складає 251 робочий день; від 12 серпня 2020 року №3501-06/219 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2021 складає 250 робочих днів; від 19 серпня 2021 року №47-03/520 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2022 складає 249 робочих днів.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2023 рік складає 259 робочих днів відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п'ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: за січень 2023 року 22 робочих днів, за лютий 2023 року 20 робочих днів, за березень 2023 року 23 робочих дні, за квітень 2023 року 20 робочих днів, за травень 2023 року 23 робочих дні, за червень 2023 року 22 робочих дні, за липень 2023 року 21 робочий день, за серпень 2023 року 20 робочих днів, за вересень 2023 року 21 робочий день, за жовтень 2023 року 22 робочих дні, за листопада 2023 року 22 робочих дні та за грудень 2023 року 21 робочий день.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2024 рік складає 203 робочих дні відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п'ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: за січень 2024 року 23 робочих дні, за лютий 2024 року 21 робочий день, за березень 2024 року 21 робочий день, за квітень 2024 року 22 робочих дні, за травень 2024 року 23 робочих дні, за червень 2024 року 20 робочих днів, за липень 2024 року 23 робочих дні, за серпень 2024 року 22 робочих дні, за вересень 2024 року 21 робочий день та за жовтень 2024 року 7 робочих днів.
Таким чином, судом першої інстанції здійснено правильний розрахунок загальної кількості робочих днів за період вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року та встановлено, що такий складає 1342 робочих дні.
Оскільки кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року складає 1342 робочих дні, то загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1043619,72 грн (1342*777,66).
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, враховуючи висновки Верховного Суду викладені в постанові по даній справі від 24 квітня 2024 року, дійшов висновку про те, що наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року №260-р «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому позивача необхідно поновити на посаді, яка відповідає тій, з якої її було звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року №260-р “Про звільнення ОСОБА_1 » і таке поновлення необхідно здійснити у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яке є компетенційним правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Крім того, позивача було звільнено з посади 27 червня 2019 року, а тому з 28 червня 2019 року у позивача почався вимушений прогул; кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року складає 1342 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1043619,72 грн (1342*777,66), а тому, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Закарпатській області, таке припинено, а його правонаступником є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, відтак вищезазначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача саме з останнього.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачами в апеляційних скаргах обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №260/1084/19 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційних скарг та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 195, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №260/1084/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2025 року.