24 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6363/24 пров. № А/857/27930/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року, що ухвалила суддя Карп'як О.О. у м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/6363/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови,-
Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення, яке оформлено листом від 19.02.2024 року за № 4750-4014/к-52/8-1300/24 та зобов'язати поновити пенсію ОСОБА_1 з моменту її звернення із заявою про поновлення.
27 вересня 2024 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року про поновлення виплати пенсії.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2024 року та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням наданих позивачем документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн., сплаченого судового збору.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не розглянув заяву позивачки про поновлення виплати пенсії, а тому з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії за вислугу років.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
Таку позицію обґрунтовує тим, що для призначення пенсії у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці основним документом є пенсійна справа, яка містить усі необхідні документи та підтверджує факт отримання пенсії пенсіонером до моменту переїзду.
Апелянт стверджує, що позивачка до переліку документів не долучила необхідніі документи, у зв'язку з чим призначення пенсії за новим місцем постійного або тимчасового проживання є неможливим.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту, виданого Рівненським міським відділом Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області.
Згідно з довідкою від 09 січня 2024 року № 1309-7001948393, позивачка є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування - АДРЕСА_2 .
Позивачка 01 лютого 2024 року звернулася до відповідача із заявою, в якій просила поновити пенсію. Листом від 19 лютого 2024 року № 4750-4014/К-52/8-1300/24 відповідач повідомив позивачку, що у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для виплати пенсії особам, які отримували пенсійні виплати на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Зазначене поновлення виплати пенсії буде вирішено після внесення змін до законодавства.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною першої статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Так у Рішенні Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати повноваження щодо перевірки обґрунтованості їх видачі чи прийнятих рішень окупаційної влади.
22 листопада 2014 року набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким, відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України №1706-VII, громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталася до Пенсійного фонду України із заявою про продовження виплати пенсії як особа, яка продовжувала проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та не отримувала пенсійне забезпечення від органів держави-окупанта.
Позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою, достовірність якої не оспорюється відповідачем.
Крім того, матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії позивачці з підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058-VII.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.
Згідно з п.1.8 Порядку, днем звернення за перерахунком пенсії, поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, в якому такий документ як атестат про припинення пенсії відсутній.
Водночас, згідно з п.п. 9 п. 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації).
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, пунктом 4.12 Порядку № 22-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що саме на орган, уповноважений на призначення пенсії, покладається обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці направити запит про витребування пенсійної справи до відповідного органу, який здійснював призначення пенсії за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Апеляційний суд встановив, що позивачка є громадянкою України, а пенсія за віком була призначена їй відповідно до законодавства України.
Позиція Пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки обов'язок щодо витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного фонду України за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що здійснює призначення або поновлення пенсії.
Позбавлення відповідного управління можливості направити запит про витребування пенсійної справи не може розглядатися як правомірна підстава для відмови у поновленні пенсійних виплат.
Право на поновлення пенсії не залежить від таких обставин, як припинення дипломатичних відносин між державами, а також відсутність або неможливість витребування пенсійної справи чи отримання атестату про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що позивачка, як громадянка України, має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем своєї фактичної реєстрації або проживання.
Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягали у відмові в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з моменту її звернення із відповідною заявою про поновлення.
Апеляційний суд зазначає, що пенсія є для позивачки основним джерелом існування та надходження коштів, а тому її виплата має здійснюватися безперервно відповідно до вимог чинного законодавства України.
Суд враховує позицію відповідача, викладену в листі, щодо необхідності отримання пенсійної справи позивачки та підтвердження факту припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації.
Водночас, звертає увагу на те, що відсутність зазначених документів обумовлена форс-мажорною обставиною - збройною агресією та війною, що унеможливлює їх витребування.
У зв'язку з цим позивачка не може бути позбавлена права на отримання пенсії, яка є основним джерелом надходження коштів, до моменту, поки відповідач не надасть належні докази продовження виплати пенсії позивачу саме органами Пенсійного фонду російської федерації.
Переглядаючи правомірність рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про зобов'язання відповідача поновити позивачці виплату пенсії та здійснити виплату недоотриманих сум пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Доцільно зазначити, що здійснення дискреційних повноважень у певних випадках може передбачати вибір між вчиненням певної дії або утриманням від її вчинення.
Водночас акт, прийнятий у межах реалізації дискреційних повноважень, підлягає перевірці на відповідність вимогам законності з боку суду або іншого уповноваженого незалежного органу.
Адміністративний суд, здійснюючи перевірку рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) такого суб'єкта поза межами перевірки на відповідність зазначеним критеріям.
Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, що відповідає принципу верховенства права. Інше тлумачення призвело б до порушення конституційного принципу поділу влади.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд має право прийняти рішення про застосування іншого способу захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, а також інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, якщо такий спосіб не суперечить закону та забезпечує ефективний захист зазначених прав, свобод і інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду забезпечити спонукання суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, що належать до його функцій та виключної компетенції (дискреційних повноважень).
Втручання у таку діяльність є формою перевищення меж судового контролю та виходить за рамки завдань адміністративного судочинства, визначених чинним законодавством.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що забезпечує досягнення необхідного результату, спричиняє відповідні правові наслідки та має найбільший захисний ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен гарантувати поновлення порушеного права та відповідати характеру і змісту наявних обставин справи.
Таким чином, враховуючи суть і характер спірних правовідносин, а також необґрунтованість і передчасність відмови у поновленні виплати пенсії позивачці, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням наведених позивачем документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №320/6363/24- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель