27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2655/25 пров. № А/857/30806/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, головуючий суддя - Стецик Н.В., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Харківській області, в якому просив визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області №032350030208 від 02.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 з моменту досягнення пенсійного віку, тобто з 07.09.2024 року, пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до трудового та страхового стажу періодів роботи з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року - водієм 1-3 класу в Управління технологічного транспорту №2 (УТТ-2) виробничого об'єднання «Вар'єганнафтогаз» (ВО «ВНГ»), Вар'єганській транспортній компанії, ВАТ «Вар'єганнафтогаз», та з урахуванням заробітку, визначеного у архівних довідках №01-39-ВНГ-638 від 07.06.2021 року, №01-39-ВНГ-639 від 07.06.2021 року, №01-39-ВНГ-640 від 07.06.2021 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 01.01.2025 року він звернувся до ГУПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» у зв'язку з досягненням 60 років та наявністю стажу роботи більше 31 року, подавши необхідний пакет документів для призначення пенсії та архівні довідки про заробіток №01-39-ВНГ-638 від 07.06.2021 року, №01-39-ВНГ-639 від 07.06.2021 року та №01- 39-ВНГ-640 від 07.06.2021 року. Проте рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 02.01.2025 року за №032350030208 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу: періодів роботи в російській федерації з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року; періодів ведення підприємницької діяльності з 05.10.1995 року по 30.06.1997 року та з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року, оскільки відсутня сплата внесків до Пенсійного фонду України. Позивач вважає дане рішення відповідача протиправним. Стверджує, що дані про періоди його роботи чітко зазначені в трудовій книжці. Заробіток у періоди роботи в російській федерації з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року підтверджуються архівними довідками про заробіток №01-39-ВНГ-638 від 07.06.2021 року, №01-39-ВНГ-639 від 07.06.2021 року та №01-39-ВНГ-640 від 07.06.2021 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №032350030208 від 02.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії в частині незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року на посаді водія 1-3 класу в Управлінні технологічного транспорту №2 (УТТ-2) виробничого об'єднання «Вар'єганнафтогаз» (ВО «ВНГ»), Вар'єганській транспортній компанії, ВАТ «Вар'єганнафтогаз»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 09.04.1985 по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року на посаді водія 1-3 класу в Управлінні технологічного транспорту №2 (УТТ-2) виробничого об'єднання «Вар'єганнафтогаз» (ВО «ВНГ»), Вар'єганській транспортній компанії, ВАТ «Вар'єганнафтогаз»; в задоволенні решти позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Харківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з 23.12.2022 року набрав чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» відповідно до якого зупинено у відносинах з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 року, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказана заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого від 02.01.2025 року за №032350030208 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Обґрунтовуючи вказане рішення, відповідач вказав, що до страхового стажу не зараховано: період роботи позивача на території російської федерації з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.04.1985 року, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби/навчання) на території російської федерації по 31.12.1991 року у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 року росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та відсутнє підтвердження особою про нездійснення російською федерацією пенсійних виплат. Архівну довідку №01-39-ВНГ-637 від 07.06.2021 року, яка видана в російській федерації, також не враховано, оскільки не проставлено апостиль компетентними органами держави, в якій документ був складений; періоди ведення підприємницької діяльності з 05.10.1995 року по 30.06.1997 рокута з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року, оскільки відсутня сплата внесків до Пенсійного фонду України.
Не погоджуючись із даним рішення ГУ ПФУ в Харківській області, позивач звернувся до суду.
При цьому у поданому позові ОСОБА_1 оскаржує рішення відповідача виключно в частині незарахування відповідачем до його загального страхового стажу періодів його роботи на території російської федерації з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював в російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Крім того, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача судом встановлено, що в період з 09.04.1985 року по 27.08.1986 року та з 27.08.1986 року по 12.05.1995 року ОСОБА_1 працював на посаді водія 1-3 класу в Управлінні технологічного транспорту №2 (УТТ-2) виробничого об'єднання «Вар'єганнафтогаз» (запис 2-12).
Вказані обставини також підтверджуються архівною довідкою Публічного акціонерного товариства «ННК-Вар'єганнафтогаз», як правонаступника виробничого об'єднання «Вар'єганнафтогаз».
Колегія суддів зазначає, що записи трудової книжки позивача є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, відтак, є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Як вірно вказав суд першої інстанції, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що російська федерація припинила участь в зазначеній Угоді.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Щодо доводів відповідача про неврахування архівних довідок, поданих позивачем із заявою про призначення пенсії, оскільки такі видані в російській федерації та не містять проставленого апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, то колегія суддів зазначає, що під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває, як тривав і на момент прийняття оскарженого рішення.
Станом на 24.02.2022 року перелічені вище документи, видані на території російської федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022 року, тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без проставлення апостиля.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.
В іншій частині рішення сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №140/2655/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич