Справа № 711/4136/25
Провадження № 2/712/3346/25
20 жовтня 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Чапліної Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Саса Л.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідністю «Українські фінансові операції» через свого представника Дідуха Євгена Олександровича звернулося до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № 4237075 від 22.12.2023 у розмірі 182522,56 грн, з яких: 20999,90 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 117947,66 грн - сума заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором - ТОВ «Лінеура Україна», 43557,00 грн - сума заборгованості за процентами, нарахованими позивачем - ТОВ «Українські фінансові операції». Також представник позивача просив стягнути з відповідача на користь ТОВ ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 23 грудня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було укладено електронний договір № 4237075 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За умовами договору ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сторони погодили, що сума кредиту складає 22500,00 грн, строк кредиту - 360 днів з 22.12.2023 по 15.12.2024, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладення договору. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем виконало та надало йому кредит у сумі 22500,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 23/09/24 за плату відступило, а ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Станом на момент відступлення права вимоги загальна сума заборгованості відповідача за договором № 4237075 від 22.12.2023 склала 138947,56 грн, з яких: 20999,90 грн - заборгованість по тілу кредиту; 117947,66 грн - заборгованість за процентами.
Оскільки за умовами договору № 4237075 строк кредиту становить 360 днів, з 22.12.2023 по 15.12.2024, станом на дату укладення договору факторингу № 23/09/24 від 23.09.2024 строк дії договору № 4237075 від 22.12.2023 не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські Фінансові Операції» у період з 24.09.2024 по 15.12.2024 (83 календарні дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у розмірі 2,5% в день, у розмірі 43575,00 грн.
Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські фінансові операції», ані на рахунки первісного кредитора. Отже, відповідач має перед позивачем заборгованість за договором № 4237075 від 22.12.2023 у розмірі 182522,56 грн, з яких: 20999,90 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 117947,66 грн - сума заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором - ТОВ «Лінеура Україна», 43575,00 грн - сума заборгованості за процентами, нарахованими позивачем. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою судді від 10 червня 2025 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, витребувано у АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо належності картки НОМЕР_1 та щодо нарахування на картку 22500 грн.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином.
19.10.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача подав заяву, у якій просив справу розглянути за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином за адресою місця його реєстрації. Згідно із відмітками поштового відділення поштові відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання отримані адресатом ОСОБА_1 .
Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов'язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, представник позивача не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
22 грудня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4237075 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22500,00 грн строком на 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_2 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування в межах строку кредиту вказаного в п.1.3 Договору (360 днів).
Відповідно до п. 1.1. Договору його укладення здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний додаток «Credit7». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електрону комерцію».
Згідно з п. 9.7.1 договору він вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому договорі. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис клієнта на договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Договір укладено на умовах строковості, поворотності та платності.
Згідно із п. 3.1 договору проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто методом «факт/факт».
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4237075 від 22.12.2023 та паспорт споживчого кредиту з умовами кредитування підписані 22.12.2023 ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 84136.
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.
За своєю правовою природою правовідносини, які виникли між первісним кредитором та відповідачкою у справі є кредитними, а тому вони підпадають під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено §2 глави 71 ЦК України, або не випливає із суті кредитного договору.
Довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 272-0310 від 03.10.2024 підтверджено успішний переказ коштів 22.12.2023 ТОВ «Лінеура Україна» в сумі 22500,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Факт зарахування 22.10.2023 грошового переказу у сумі 22500,00 грн на картку № НОМЕР_3 , емітовану на ім'я ОСОБА_1 , підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 05.07.2025, наданою на виконання ухвали суду.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №554/4300/16-цвід 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Таким чином, суд доходить висновку, що ТОВ «Лінеура Україна» належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачці кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами кредитного договору.
У порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконала, допустила прострочення повернення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка за даними поденного розрахунку заборгованості за договором №4237075 від 22.12.2023 у період з 22 грудня 2023 року по 23 вересня 2024 року включно, становить 138947,56 грн з яких: 20999,90 грн - заборгованість за тілом кредиту; 117947,66 грн - заборгованість за відсотками. З цього ж розрахунку також вбачається, що відповідачем було сплачено 1500,1 грн на погашення тіла кредиту та 29087,34 грн на погашення процентів за користування кредитом.
23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, за яким ТОВ «Українські фінансові операції » набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором №4237075 від 22.12.2023, що підтверджується витягом з Реєстру боржників від 23 вересня 2024 року.
Факти прийому передачі Реєстру боржників та розрахунків по договору підтверджуються відповідним актом приймання передачі та платіжною інструкцією № 42 від 25.09.2024 про оплату за договором факторингу.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Порядок нарахування процентів визначається ст. 1048 ЦК України, згідно з ч. 1 якої, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Нормами ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №759/20374/20 (провадження № 61-4425св22), від 30 листопада 2023 року у справі №382/1621/21 (провадження № 61-13123св23) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права».
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Аналогічний за змістом висновок зробив Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справа №758/2555/21.
Таким чином, у даній справі відбулась виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами, правовідносини за договором продовжують існувати з попереднім змістом.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Матеріали справи свідчать, що належними та допустимими доказами підтверджений факт укладання між первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору № 4237075 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору про надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов'язань з повернення кредитних коштів разом із нарахованими процентами за користування кредитними коштами, а також перехід права вимоги за цим договором до ТОВ «Українські фінансові операції», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються
предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20999,90 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, яка була нарахована первісним та новим кредиторами, суд зазначає наступне.
Як убачається з розрахунку заборгованості, наданої позивачем, первісним кредитором - ТОВ «Лінеура Україна» здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом за період з 22.12.2023 по 23.09.2024 за стандартною процентною ставкою 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Сума сплачених відповідачем відсотків за користування кредитом -29087,34 грн, сума заборгованості за відсотками - 117947,66 грн.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 4237075 про надання споживчого кредиту від 22.12.2023, в межах строку дії цього договору новим кредитором ТОВ «Українські фінансові операції» були нараховані проценти за користування грошовими коштами за період з 24.09.2024 (дата відступлення права вимоги) по 15.12.2024 (останній день строку договору) за стандартною процентною ставкою 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування у сумі 43575,00 грн.
Водночас суд не може погодитися із заявленим розміром заборгованості за вищевказаним кредитним договором у частині нарахованих процентів з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Статтю 8 вказаного Закону доповнено частиною п'ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023.
У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-IX від 22.11.2023 зазначено, що дія пункту 5 (зокрема щодо доповнення статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5) розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що строк дії договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4237075 від 22.12.2023 закінчувався 15.12.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, то положення ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» розповсюджуються на спірні правовідносини.
При цьому в пункті 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» установлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Враховуючи зазначену норму закону, з 24.12.2023 до 21.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом не може перевищувати 2,5 %, з 22.04.2024 до 19.08.2024 - не може перевищувати 1,5 %
При цьому суд зауважує, що в даному випадку не має місце зворотна дія закону, а має місце переживаюча (ультраактивна) дія закону, тобто новий закон поширює свою дію на ті правовідносини, які існували станом на момент набрання ним чинності, однак нове нормативно-правове регулювання реалізується з урахуванням необхідності поступової адаптації відповідних правовідносин до нового законодавчого регулювання та із частковим збереженням старого нормативного регулювання, що й передбачено у пункті 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
З матеріалів справи вбачається, що первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», у період з 22.12.2023 по 23.09.2024 включно проценти нараховувались за процентною ставкою 2,5 %, новим кредитором ТОВ «Українські фінансові операції» також були нараховані проценти за користування грошовими коштами за період з 24.09.2024 по 15.12.2024 (в межах строку дії договору) за стандартною процентною ставкою 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Проте з 22.04.2024 в силу положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5%, а з 20.08.2024 - не може перевищувати 1%, у зв'язку з чим продовження нарахування відповідачу процентів первісним кредитором до дати відступлення права вимоги позивачу - до 23.09.2024, та новим кредитором до закінчення строку дії договору - до 15.12.2024 включно, за ставкою 2,5% суперечить закону та є неправомірним.
Отже, нарахування відсотків у даному випадку має відбуватися наступним чином:
з 22.12.2023 по 17.01.2024 - 22500,00 грн (залишок фактичної заборгованості за кредитом) * 2,5 % * 27 календарних днів, що дорівнює 15187,5 грн;
з 18.01.2024 по 02.02.2024 - 22499,99 грн (залишок фактичної заборгованості за кредитом) * 2,5 % (розмір стандартної процентної ставки) * 16 календарних днів, що дорівнює 8999,84 грн;
з 03.02.2024 по 21.04.2024 - 20999,9 грн (залишок фактичної заборгованості за кредитом) * 2,5 % (розмір стандартної процентної ставки) * 79 календарний день, що дорівнює 41474,80 грн;
з 22.04.2024 по 19.08.2024 - 20999,9 грн (залишок фактичної заборгованості за кредитом) *1,5 % (розмір стандартної процентної ставки) * 120 днів, що дорівнює 37799,82 грн;
з 20.08.2024 по 15.12.2024 - 20999,9 грн (залишок фактичної заборгованості за кредитом) * 1,0 % (максимальний розмір денної процентної ставки) * 118 днів, що дорівнює 24779,88 грн;
Виходячи з наведеного судом перерахунку загальна сума відсотків за користування кредитом за період з 22.12.2023 по 15.12.2024 (360 днів) складає 128241,84 грн, а з урахуванням того, що відповідачем було сплачено 29087,34 грн в рахунок погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 20999,9 грн заборгованості за тілом кредиту та 99154,50 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1 594,66 грн (пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 120154,40/182522,56х2 422,40 грн).
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн до позовної заяви позивачем додано договір про надання правової допомоги № 01/08/2024-А від 01.08.2024, укладений між адвокатом Дідухом Є.О. та ТОВ «Українські фінансові операції», заявку №4353423 від 24.02.2025 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, акт №4353423 від 24.03.2025 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024 та рахунок на оплату №4353423-24/03-2025 від 24 березня 2025 р.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі № 490/7096/21 та від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу суд бере до увагу, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо усної консультації, правового аналізу та підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин.
Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження за адресою: вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №4237075 від 22.12.2023 у загальній сумі 120154 грн 40 коп, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1594 грн 66 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, а всього 124749 (сто двадцять чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) грн 06 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 20.10.2025.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження за адресою: вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Н.М. Чапліна