Справа № 320/10029/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
23 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року про залишення без задоволення заяви позивача в порядку статті 383 КАС України у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року у справі №320/10029/21 адміністративний позов задоволено повністю
До Київського окружного адміністративного суду 13.07.2023 року надійшла заява ОСОБА_1 в порядку ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій остання просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року у справі №320/10029/21 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 починаючи з 11.01.2020 року, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року) згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Заява мотивована тим, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, здійснюючи з 11.01.2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивача, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якості розрахункової величини застосувало прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не заробітну плату, що суперечить вимогам вказаного нормативно-правового акта та свідчить про невиконання рішення суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 від 10.07.2023 року щодо визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі №320/10029/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву, подану в порядку статті 383 КАС України. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року у справі №320/10029/20, яке набрало законної сили 23.04.2021 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул.Ярославська, буд.40) здійснити з 11.01.2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням вже виплачених сум.
Порядок вирішення питання щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду врегульовано нормами статті 383 КАС України
Відповідно до частини першої зазначеної статті особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований в тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує законні права та інтереси позивача.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статей 383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Положеннями статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з положеннями статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
З аналізу вищенаведених правових норм висновується, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Судом першої інстанції було встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що кошти за період з 11.01.2020 року по 31.05.2021 рік нараховано в сумі 55267,48 грн, обліковано та внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Відповідач зазначив, що станом на 01.04.2023 рік розмір пенсії позивача становить 6099,96 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка дії з 17.07.2018 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів зауважує, що з метою економного та раціонального використання державних коштів та приведення у відповідність до фінансових можливостей положень окремих законів України, Верховна Рада України 06.12.2016 року прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
При цьому, згідно з висновками, викладеними у постанові від 11.12.2019 року у зразковій справі №240/4946/18 у правовідносинах щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Отже, після набрання чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина у тому числі для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796, у редакції, що діяла до 01.01.2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 року № 987-VIII Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена в пунктах 16-18 ухвали Верховного Суду від 14.03.2023 року у справі №240/14828/22.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, відповідає вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про неналежне виконання відповідачем судового рішення у цій справі (у вигляді застосування в якості розрахункової величини при обчисленні підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам з 19.09.2020 року, які проживають на території радіоактивного забруднення, згідно з положеннями статті 39 Закону №796, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не мінімальної заробітної плати), що свідчить про необґрунтованість поданої заяви.
Зважаючи на наведені висновки Верховного Суду, приписи викладених вище положень законодавства України, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області заходів процесуального примусу за невиконання рішення суду, оскільки суб'єктом владних повноважень, як установлено вище, вчинено усі залежні від нього заходи для виконання рішення суду, зокрема, здійснено перерахунок пенсії та включено суму заборгованості у Реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Відповідно до ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Враховуючи вищезазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, щодо визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року про залишення без задоволення заяви позивача в порядку статті 383 КАС України - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.