П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29951/24
Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 21.04.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлева О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» про зобов'язання вчинити певні дії, -
23.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» (надалі - ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№10)») про зобов'язання нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2022 до 10.11.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення суду по справі №420/10023/23 відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення на загальну суму 45367,41грн., але не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 позов задоволений частково; зобов'язано Державну установу «Дар'ївська виправна колонія (№10)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме в період з 12.05.2022 по 11.11.2022 у розмірі 101135,60грн.; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Суд першої інстанції суд дійшов до висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, тому позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах не настало, передбачених ст.117 КЗпП України, умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спір про належні позивачеві суми при звільненні виникли через декілька років після звільнення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№10)» від 10.05.2022 №41/ОС звільнено майора внутрішньої служби ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 11.05.2022. /а.с.8/
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі №420/10023/23 ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№10)» 06.05.2024 нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення у сумі 45367,41грн. /а.с.62/
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.05.2022 до 10.11.2022 включно, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.
Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №340/401/20.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Так, ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 11.05.2022, а належні суми грошового забезпечення під час звільнення остаточно виплачено тільки 06.05.2024.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 12.05.2022 (наступний день після звільнення) по 06.05.2024 (день проведення остаточного розрахунку).
При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
19.07.2022р. набрав чинності Закон України від 01.07.2021р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни, зокрема, до ст.117 КЗпП України.
Так, ст.117 КЗпП України станом на час здійснення повного фактичного розрахунку з позивачем, на час звернення позивача до суду з цим позовом та ухвалення судового рішення передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, застосовуючи чинну норму ст.117 КЗпП України, у редакції станом на час фактичного розрахунку з позивачем (в частині обмеження строку за яким може бути нарахована відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 6 місяців), кількість днів затримки розрахунку при звільненні за який позивач має право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в даному випадку становить 183 дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з матеріалів справи, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 549,65грн. (15939,84/29).
Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 101135,60грн. (549,65 х 184).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про зобов'язання Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме в період з 12.05.2022 по 11.11.2022 у розмірі 101135,60грн.
За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державну установу «Дар'ївська виправна колонія (№10)».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв