П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4975/25
Суддя першої інстанції: Бездрабко О.І.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 18.04.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання противоправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
14.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 06.02.2025 №15001-79991440-2025-1 про відмову у призначенні їй одноразової допомоги сім'ї загиблого; зобов'язання нарахувати та виплатити їй страхову виплату відповідно до ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату, як члену сім'ї потерпілого, одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак постановою 06.02.2025 №15001-79991440-2025-1 у виплаті їй такої допомоги протиправно відмовлено, із посиланням на те, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 позов задоволено, оскільки відповідачем протиправно, з підстав не визначених законом, відмовлено у виплаті позивачці страхових виплат.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що реєстрація місця проживання позивачки не співпадає з місцем реєстрації померлого чоловіка ОСОБА_2 , а тому позивачка не має права на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.08.1989 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що Суворівським відділом РАЦС м. Одеси складено відповідний запис №930. /а.с.20/
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 20.05.2024 Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис №846. /а.с.19/
21.08.2024 комісією Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці встановлено, що нещасний випадок з електриком ОСОБА_2 , який відбувся 24.04.2024 пов'язаний з виробництвом, про що складено акт форми Н-1/П. /а.с.9-17/
30.10.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про призначення одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку зі смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2025 №15001-79991440-2025-1 відмовлено ОСОБА_1 у призначені вищезазначеної страхової виплати у зв'язку з тим, що вона з чоловіком були зареєстровані за різними адресами. /а.с.7-8/
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу щодо відмови у виплаті одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку зі смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 1105-ХІV, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.1 ст.4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Статтею 5 Закону №1105-XIV визначено, що основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування; здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону; профілактика нещасних випадків; проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності і документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів; здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів.
Згідно ч.ч.1-3, 7 ст.30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці».
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Страхові виплати складаються із: щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу; допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
За приписами ч.3 ст.35 Закону №1105-XIV право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Згідно з п.1 ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються, зокрема, одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до ст.37 Закону № 1105-XIVдля призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
За положеннями ст.38 Закону № 1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Згідно ст.39 Закону №1105-XIV уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що ст.39 Закону №1105-XIV передбачений вичерпний перелік підстав для ухвалення уповноваженим органом рішення про відмову у здійсненні страхових виплат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, як дружина померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області із заявою про отримання в порядку ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 від нещасного випадку на виробництві.
Оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2025 №15001-79991440-2025-1 відмовлено їй у виплаті зазначеної одноразової допомоги у зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання померлого чоловіка не співпадає з реєстрацією місця проживання дружини.
Водночас, відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання не передбачена ст.39 Закону №1105-XIV.
Крім того, суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки саме факт сумісного проживання позивачки та її померлого чоловіка у зареєстрованому шлюбі є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка має задеклароване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.22/
Згідно акту ОСББ «Дніпропетровська, 72/1», ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.25/
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною 1 ст. 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас, відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11.12.2003р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Положеннями ст. 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що: вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Таким чином, аналізуючи вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.
Згідно ч.3 ст.1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
Колегія суддів наголошує, що встановлений державою обов'язок особи задекларувати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами, тому в контексті спірних правовідносин зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Верховний Суд в постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 дійшов до висновку, що встановлена обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. При цьому звернув увагу, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачкою докази підтверджують факт спільного проживання з померлим чоловіком, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, розглянув справу з дотриманням норм матеріального, процесуального права, а тому в порядку ст.316 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв