П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.
24 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12760/25
У квітні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 18.04.2025 року ВП №73654737 про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 73654737 від 18.04.2025 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 року по справі № 420/19181/23, яке набрало законної сили, було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО 111584 від 09.06.2023 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, індексації) і премії, починаючи з 01.04.2019 року, з урахуванням вже виплачених сум.
На виконання рішення суду в цій частині Одеським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист.
21.12.2023 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 73654737 з примусового виконання виконавчого листа №420/19181/23.
03.01.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області направило відповідачу лист «Про виконання рішення», в якому зазначило, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі № 420/19181/23, яке набрало законної сили 01.12.2023, ОСОБА_1 03.01.2024 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО 111584 від 09.06.2023 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, індексації) і премії.
У листі позивач зазначив, що розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2024 року становить 8105,05 грн. та що сума доплати за період з 01.04.20219 по 31.01.2024 з урахуванням фактично виплачених сум склала 165320,65 грн та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
Додатково Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області повідомлено, що Кабінетом Міністрів України бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік не затверджено, тому Головне управління на сьогодні діє на підставі тимчасового розпису доходів і видатків Пенсійного фонду України на 1 квартал 2024 року, яким не передбачені кошти на виплати за рішенням суду. Як вказано позивачем, станом на 03.01.2024 за рахунок виділеного Пенсійним фондом України фінансування Головним управлінням здійснено погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду з датою набрання рішеннями законної сили по 20.09.2020 включно. Враховуючи вищезазначене, погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
18.04.2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про накладення на ГУ ПФУ в Одеській області штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання судового рішення у справі № 420/19181/23.
За наслідками апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо невиконання позивачем рішення суду без поважних причин у цій справі та відповідно правомірності накладення на ГУПФУ в Одеській області штрафу оскаржуваною постановою.
Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст.34 КАС України, висловити окрему думку.
Так, зі змісту судового рішення у справі № 420/19181/23, ухваленого на користь ОСОБА_1 , вбачається, що судом було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО 111584 від 09.06.2023 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, індексації) і премії, починаючи з 01.04.2019 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Як повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у листі від 03.01.2024 року, направленому до виконавчого органу, на підставі судового рішення у справі № 420/19181/23 ОСОБА_1 був здійснений перерахунок пенсії.
Однак у зв'язку з відсутністю фінансування зазначена сума доплати Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області ОСОБА_1 не виплачена.
Боржник за виконавчим провадженням вказував на те, що погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Слід зазначити, що статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Європейський Суд з прав людини вказував на те, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", у справі «Іванов проти України»,).
Також Європейський Суд з прав людини наголошував на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (рішення по справі «Іванов проти України»).
Таким чином право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Звертаю увагу на те, що ЄСПЛ було постановлене «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, в якому Суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України.
Суд вказав на те, що справа, яка розглядається, свідчить про те, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.
В свою чергу, згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio".
Все вищевикладене свідчить про те, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є важливою гарантією дотримання права особи на справедливий суд. Виконання рішення повинно бути швидким і ефективним. Ухвалене на користь особи судове рішення не може не виконуватись державними органами, оскільки це підриває основоположні принципи правової, демократичної держави.
Однак, незважаючи на наявність конституційних приписів щодо обов'язковості судового рішення, а також наявність численних рішень ЄСПЛ, пов'язаних із питанням невиконання судових рішень, ухвалених на користь людини, державні органи, зокрема, органи Пенсійного фонду, продовжують систематично порушувати права громадян та не виконують судові рішення.
За встановлених у даній справі обставин вбачається, що саме неправомірні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились у відмові здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, змусили останню звертатись до суду за захистом порушених прав і це підтверджено рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/19181/23, ухваленим на її користь.
В подальшому, отримавши судове рішення, ОСОБА_1 звернулась у визначеному законодавством порядку до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання зазначеного судового рішення.
Однак, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, не вжило належних заходів для повного та належного виконання судового рішення у даній справі.
При цьому в обґрунтування своєї бездіяльності Головне управління лише посилалось на відсутність бюджетних асигнувань на виплату заборгованості по пенсії.
Вважаю, що вказані обставини не можуть виправдовувати бездіяльність позивача у справі, свідчити про поважність причин невиконання судового рішення та відсутність підстав для застосування до боржника штрафних санкцій.
В той же час представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надано державному виконавцю доказів вчинення позивачем станом на дату прийняття спірної постанови дій, спрямованих на здійснення відповідної виплати, в тому числі, доведення до компетентних органів, наділених правом на виділення коштів по сплаті заборгованість з виплати пенсії третій особі, інформації про рішення суду по справі № 420/19181/23.
При цьому, належних доказів на підтвердження неможливості виконання рішення суду по справі № 420/19181/23, зокрема, щодо відсутності фінансування, позивачем до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) також не надавалось.
Хочу звернути увагу на те, що завданням державної виконавчої служби є саме своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання, зокрема, судових рішень.
Одним із важелів, яким наділені органи державної виконавчої служби з метою спонукання боржника до виконання покладеного на нього обов'язку щодо виконання судових рішень, є можливість застосовувати штрафні санкції за невиконання без поважних причин судового рішення.
В свою чергу підтримання судом позиції позивача у справі про можливість невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, на мою думку, буде сприяти органам Пенсійного фонду в подальшому ігнорувати вимоги Конституції та законів України, уникаючи при цьому будь-якої відповідальності.
Наголошую, що спірна ситуація в даному випадку виникла саме з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який всупереч сталої судової практики, яка достеменно відома начальнику ГУ ПФУ в Одеській області, продовжує порушувати права пенсіонерів, відмовляючи їм у здійсненні перерахунку пенсії, на який вони мають законне право, що породжує численні звернення пенсіонерів до суду з відповідними позовами, подальше безпідставне оскарження Пенсійним органом законних судових рішень судів першої інстанції та, як ми можемо спостерігати, зухвале невиконання ухваленого на користь пенсіонера судового рішення. І така практика, на превеликий жаль, є стала.
Суди неодноразово у своїх судових рішеннях, ухвалених іменем України, вказували органам Пенсійного фонду на те, що такі їх дії суперечать закону, є необґрунтованими, упередженими, недобросовісними, однак, незважаючи на зазначене, пенсійні органи продовжують таку негативну практику.
Впевнений, що передбачена законом можливість застосування посадовими особами державної виконавчої служби до органу Пенсійного фонду, як боржника у справі, на якого покладено обов'язок щодо виконання судового рішення, штрафу за таке невиконання, є належним та дієвим заходом впливу з метою спонукання боржника до виконання законодавчих приписів щодо обов'язковості судового рішення.
Більш того вважаю, що застосування штрафу сприяє не лише безумовному виконанню судового рішення, а й більш якісному виконанню як керівником так і працівниками пенсійних органів своїх посадових обов'язків, що виключало б «юридичне знущання» над пенсіонерами з надуманих приводів та, як наслідок, не призводило б в подальшому до виникнення обставин для ініціювання пенсіонерами судових процесів з приводу оскарження всіляких дій (бездіяльності) органів Пенсійного фонду, пов'язаних з перерахунком пенсії.
На моє переконання, сама думка про можливість невиконання з будь-яких підстав державним органом судового рішення є неприпустимою з точки зору концепції права, якої дотримуються цивілізовані правові держави.
Вважаю, що невиконання судового рішення грубо порушує права та законні інтереси позивача, що може мати наслідком ухвалення ЄСПЛ рішення проти України на користь позивача, і така ситуація беззаперечно негативно вплине на імідж України у сфері верховенства права та призведе до значних витрат з Державного бюджету України, пов'язаних з компенсацією особі шкоди, завданої внаслідок протиправних дій державних органів.
З огляду на все вищезазначене вважаю, що в даному випадку оскаржувана постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.04.2025 року ВП №73654737 про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн. є законною та обґрунтованою, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення поданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позову.
Суддя: А.В. Бойко