П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28077/24
Головуючий І інстанції: Лебедєва Г.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 17.02.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 23.05.2022р.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 23.05.2022р., виходячи з вислуги років 25 років 03 місяці 11 днів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання судового рішення від 23.04.2024р. у справі №420/17334/23 Адміністрацією Держприкордонслужби надіслано на адресу відповідача документи, необхідні для призначення пенсії за вислугою років відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Втім, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення пенсії, що, власне, і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 29.07.2024р. №2182 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 04.07.2023р., виходячи з вислуги років - 25 років 03 місяці 11 днів. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 14.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2025р. апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03.04.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
18.04.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - полковник запасу ОСОБА_1 проходив службу в Держприкордонслужбі з 1998р. на різних посадах, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .
21.04.2020р. наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №123-ОС полковника ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних Сил України.
Згідно з вищезазначеним наказом, вислуга років позивача станом на 23.04.2020р. становила: календарна - 21 рік 09 місяців 02 днів, пільгова - 03 років 06 місяців 09 днів, всього: 25 років 03 місяці 11 днів.
23.05.2023р. позивач звернувся до Адміністрації Держприкордонслужби з листом-заявою з проханням надіслати до органу ПФУ відповідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із наявністю на дату виключення з списків особового складу Південного регіональною управління станом на 23.04.2020р. вислуги років на військовій службі з урахуванням вислуги у пільговому обчисленні 25 років 03 місяці 11 днів.
У своїй відповіді від 06.06.2023р. №11/М-7220-11326 Адміністрація Держприкордонслужби зазначила, що наявність у ОСОБА_1 на дату виключення зі списків особового складу загону 21 рік 09 місяців 02 дні вислуги років у календарному обчисленні не визначає право на призначення пенсії за вислугу років на умовах, які встановлені п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відсутні підстави для надання доручення Південному регіональному управлінню про підготовку документів, необхідних для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на умовах, визначених п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та їх надсилання до відповідного органу ПФУ.
23.04.2024р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/17334/23, яке набрало законної сили 23.04.2024р., було зобов'язано Адміністрацію Держприкордонслужби підготувати та направити до ГУ ПФУ в Одеській області подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії за вислугу років та документи, необхідні для призначення пенсії за вислугою років відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Адміністрація Держприкордонслужби, на виконання судового рішення від 23.04.2024р. у справі №420/17334/23, супровідним листом від 10.07.2024р. №09/44417-24-вих направила на адресу ГУ ПФУ в Одеській області пакет документів для призначення пенсії позивачу, а саме подання про призначення пенсії від 10.07.2024р. №11/ПВ-12889/СУД, копію рішення у справі №420/17334/23, заяву про призначення пенсії за вислугу років від 04.07.2024р., витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.04.2020р. №123-ОС, розрахунок вислуги років на пенсію від 18.05.20214р., грошовий атестат від 30.05.2024р. №12, довідку №11/90 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за останні місяці від 06.05.2024р., копію паспорта, витяг з реєстру територіальної громади, копію картки фізичної особи - платника податків, копію посвідчення НОМЕР_2 , довідку про безпосередню участь в АТО №8/29, реквізити рахунку в установі банку, довідку з соцзахисту населення №3435, довідку з ГУ ПФУ №1500-0218-8/92754, пам'ятку пенсіонера.
Однак, на підставі наданих Адміністрацією Держприкордонслужби документів, ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення від 29.07.2024р. №2182 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії, яке мотивне тим, що для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років.
Позивач, не погоджуючись з відмовою у призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості і доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності законних підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі регламентовані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
У відповідності до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п. «б» - «д», «ж» ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2019р. по 30.09.2020р. і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.
Згідно із ч.4 ст.17 Закону №2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
У силу ст.171 Закону №2262-ХІІ, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ, Кабінетом Міністрів України затверджено «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (постанова від 17.07.1992р. №393, у редакції, чинній на момент звільнення зі служби).
Так, вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021р. дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою КМУ №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Одночасно, Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018р. у справі №725/1959/17 та від 27.03.2018р. у справі №295/6301/17, у яких суд касаційної інстанції не здійснив застосування підзаконних нормативно-правових актів, що передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, а дійшов правового висновку про те, що ст.17 Закону №2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Вказаним законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності відповідної кількості років та визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок те, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
У справі, що розглядається, судом попередньої інстанції було встановлено, що позивач звільнився з військової служби 23.04.2020р, а тому, у спірному випадку, для визначення необхідного стажу (строку служби) слід керуватися Порядком №393 у редакції до 19.02.2022р.
Так, в абз.7, 9 пп. «а» п.3 Порядку № 393 (у вказаній вище редакції) чітко визначено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах 1 (один) місяць служби за 3 (три) місяці час проходження служби, протягом якого особа брала участь в АТО; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Слід зауважити, що Верховний Суд розглянув подібну справу №480/4241/18, у якій в розділі «Щодо календарної вислуги років» зазначив наступне:
«Статтею 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Таким чином, Закон №2262-ХІІ, як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в ч.4 ст.17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Отже, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
У свою чергу, передбачені у ст.171 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій згідно з Порядком №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
Водночас, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ».
За наслідками розгляду справи №480/4241/18 Верховний Суд у постанові від 14.04.2021р. зробив наступні правові висновки:
«В цілях Закону №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393».
Також, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд у справі №480/4241/18 відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018р. у справі №161/4876/17, від 15.08.2019р. у справі №281/459/17, від 27.03.2020р. у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку №393 Закону №2262-ХІІ.
Наведені правові висновки Верховного Суду у справах № 480/4241/18 і №805/3923/18-а колегія суддів вважає дійсно правозастосовними у справі, що розглядається.
Одночасно з цим, колегія суддів враховує те, що редакцію п.3 Постанови КМУ №393 було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119, яка набрала чинності 19.02.2022р. Вказаною постановою також змінено і назву Порядку №393.
Судова колегія зауважує, що після прийняття Постанови №119 і ст.12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Постановою №119 фактично було усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.
Зважаючи на зміну з 19.02.2022р. правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 31.08.2023р. у справі №200/4951/22, серед іншого, дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою №119.
Отже, зважаючи на те, що спірні правовідносини мали місце до 19.02.2022р., колегія суддів зазначає про можливість пільгового обчислення вислуги років відповідно до Порядку №393 (у редакції до 19.02.2022р.) для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону №2262-ХІІ.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007р. №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262-ХІІ затверджений бланк подання про який йдеться у п.12 Порядку №3-1 (назва якого «Подання про призначення пенсії»).
У силу п.1 Порядку №3-1, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, подаються цими особами до головних управлінь ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справі України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.
Як передбачено п.12 Порядку №3-1, уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформляється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
Відповідно до Інструкції №760, на уповноважені структурні підрозділи покладено функції з організації роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до чинного законодавства, зокрема, вони приймають від особи, яка набула право на пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ заяву про призначення пенсії, документи згідно з Порядком №3-1 та у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії та всіх необхідних документів оформляють особі, якій оформляється пенсія, подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком №3-1, та направляють до органу, що призначає пенсії, за місцем проживання особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018р. у справі №537/1980/16-а сформувала правовий висновок у подібних правовідносинах щодо компетенції уповноважених органів з питань прийняття рішень про призначення пенсії згідно із Законом №2262-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.
Отже, підсумовуючи викладене колегія суддів доходить висновку, що на саме уповноважені структурні підрозділи з дня отримання відповідної заяви особи покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.11.2024р. у справі №380/8441/21.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду.
Як наслідок, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 27.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко