Справа № 500/3222/25
16 жовтня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М.
за участю:
секретаря судового засідання Щепанюк Ю.Ю.
представник позивача Куліковська Л.Б.
представник позивача Мартинюк З.І.
представник відповідача Гураль І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області до Козлівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася Тернопільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області з адміністративним позовом до Козлівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Тернопільською окружною прокуратурою, при виконанні повноважень, встановлено порушення вимог чинного законодавства у сфері поводження з відходами, зокрема встановлено, що Козлівською селищною радою всупереч вимог Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про управління відходами», «Про місцеве самоврядування в Україні» не вживаються заходи щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с. Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою суду від 03.06.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через електронний суд із відповідними письмовими доказами 10.06.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Дійсно, у межах територіальної громади виявлено декілька осередків накопичення відходів, зокрема в селах Таурів, Козлів, між селами Слобідка та Дмухівці. Частина з них була ліквідована. Також слід зазначити, що Козлівська селищна рада відшкодувала збитки заподіяні навколишньому природньому середовищу у розмірі 400659,14 грн. внаслідок засмічення земель у населених пунктах Козлівської ТГ, що підтверджується платіжними інструкціями №74 та №75.
Органи місцевого самоврядування, відповідно до ст. 26, 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 26, 30 Закону України «Про управління відходами», здійснюють повноваження у сфері благоустрою та поводження з відходами у межах фінансових та організаційних можливостей.
Козлівська селищна рада не заперечує щодо своїх обов'язків, проте наголошує на об'єктивних труднощах: обсяг сміттєзвалищ загальною площею понад 2858 м2 вимагає значних витрат з бюджету громади, яка не є спроможною ліквідувати всі відходи одночасно; щодо належного виконання вимог ДЕІ, то після отримання Вимоги №1/1-3-11-3376 від 04.11.2024, частина пунктів була виконана, інша - виконується поетапно. Під час перевірки 23.04.2025 часткову ліквідацію визнано. Селищна рада діє з врахуванням обмежених бюджетних можливостей, викликаних воєнним станом в Україні та зменшеною податковою базою внаслідок чого виникає недовиконання місцевого бюджету.
Козлівська селищна рада не заперечує щодо окремих фактів засмічення територій та підтверджує свої зобов'язання щодо здійснення поетапних заходів щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ; вважає позовні вимоги такими, що не враховують фактичну ситуацію та об'єктивні перешкоди.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивачем викладені доводи, які за своєю суттю аналогічні мотивам, викладеним у позовній заяві.
Ухвалою суду від 04.08.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Ухвалою суду від 04.08.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 25.09.2025 о 10:30 год.
Ухвалою суду від 25.09.2025 відкладено розгляд справи на 16.10.2025 о 10:00 год. та продовжено строк розгляду справи на 1 місяць.
Представники позивачів в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив в його задоволенні відмовити.
Заслухавши сторін, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Козлівською селищною радою не виконуються вимоги природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами, зокрема Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про управління відходами», «Про місцеве самоврядування в Україні».
Зокрема, Тернопільською окружною прокуратурою опрацьовано інформацію, що міститься на сайті Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (посилання - https://www.tem.dei.gov.ua/post/397).
Згідно даної інформації, фахівцями Державної екологічної інспекції у Тернопільській області під час планових перевірок органів місцевого самоврядування на території Козлівської селищної територіальної громади, а саме на території населених пунктів Таурів, Козлів, Слобідка, Дмухівці, Покропивна виявлені місця систематичного складування різного роду відходів, у результаті чого утворилося 5 масштабних несанкціонованих сміттєзвалищ. Загальна площа засмічень становить 43 019 м2.
У зв'язку із цим, Тернопільською окружною прокуратурою скеровано запит №50-89-7947вих-24 від 16.09.2024 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області.
На вказаний запит Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області на адресу окружної прокуратури надіслано копію наказу про проведення планової перевірки №108 від 29.07.2024, копію акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №19 від 05.08.2024 та копію досудової вимоги №1/1-2-11-2401 від 09.08.2024.
Згідно досудової вимоги №1/1-2-11-2401, Козлівську селищну раду зобов'язано (п.7 вимоги) до 07.10.2024 ліквідувати несанкціоновані сміттєзвалища у с. Таурів (розмір засмічення - 120*250 м, площа засмічення - 30000 м2), с. Козлів (розмір засмічення - 55*115 м, площа засмічення - 6325 м2), між с. Слобідка та с. Дмухівці (розмір засмічення - 65*100 м, площа засмічення - 6500 м2), с. Козлів (розмір засмічення - 13* 14 м, площа засмічення - 182 м2)та с. Покропивна (розмір засмічення - 2*3 м, площа засмічення - 12 м2).
Відповідно до листа Державної екологічної інспекції у Тернопільській області №205-216 від 15.01.2025, Козлівською селищною радою частково виконано пункт 7 вказаної вимоги, а саме ліквідовано несанкціоновані сміттєзвалища у с. Козлів та с. Покропивна.
Несанкціоновані сміттєзвалища у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с.Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878 ліквідовано частково.
У зв'язку із цим, Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області на усунення виявлених недоліків видано Вимогу №1/1-3-11-3376 від 04.11.2024 з кінцевим терміном виконання до 07.04.2025.
У пункті 5 вказаної Вимоги зазначено про необхідність ліквідувати несанкціоновані сміттєзвалища у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с. Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878.
Окрім цього, 31.10.2024 Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області складено постанову про накладення адміністративного стягнення №19, якою секретаря Козлівської селищної ради ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст. 188-5 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень.
Також, 17.12.2024 Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області складено постанову про накладення адміністративного стягнення №23, якою голову Козлівської селищної ради ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст.52 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 гривень.
Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області видано претензію №2-11.2-200 від 15.01.2025 про відшкодування 26 239, 09 гривень та претензію №2-11.2-199 від 15.01.2025 про відшкодування 374419, 05 гривень збитків завданих державі в результаті порушення природоохоронного законодавства.
Листом Козлівської селищної ради №01-291/3.09 від 13.03.2025 до окружної прокуратури надано платіжну інструкцію №74 від 17.02.2025 про оплату 26 239,09 гривень, та платіжну інструкцію №75 від 19.02.2025 про оплату 374 419, 05 гривень вказаних збитків.
На виконання Вимоги №1/1-3-11-3376 від 04.11.2024 Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області за участі голови Козлівської селищної ради Колісника В.М. та спеціаліста першої категорії по земельних питаннях ОСОБА_3 23.04.2025 проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, про що складено акт №15 від 25.04.2025, яким встановлено, що Вимога № 1/1 -3-11-3376 від 04.11.2024 невиконана.
Представник позивача зазначив, що Козлівській селищній раді органом контролю надавався розумний та достатній строк на усунення виявлених порушень, однак органом місцевого самоврядування законі вимоги Державної екологічної інспекції у Тернопільській області у визначений строк виконані не були.
Таким чином, Козлівською селищною радою не вживаються заходи щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, а також належним чином не виконуються повноваження у сфері поводження з відходами у вигляді бездіяльності щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ.
Відсутність взаємодії, спрямованої на досягнення збереження навколишнього природного середовища та створення сприятливих, безпечних умов для життя і здоров'я людей, призводить до не виконання покладених на Козлівську селищну раду функцій у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Не погодившись із протиправною бездіяльністю відповідача, представники позивачів звернулися до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Природоохоронним законодавством визначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
Закон України «Про управління відходами» визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.
Обґрунтування порушення прав і свобод територіальної громади, та, відповідно, бездіяльності Козлівської селищної ради, також, полягають у наступному.
Відповідно до статей 13,16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо (ч. 4 ст. З Закону України «Про національну безпеку»).
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно - видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами.
Ці та інші ризики стали підставою для розроблення та провадження ряду стратегій та програм, щодо захисту навколишнього природнього середовища, боротьби зі стихійними сміттєзвалищами та приведення паспортизованих (легальних) сміттєзвалищ, до базових вимог земельного та природоохоронного законодавства.
Процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля, а отже, потребують від України вжиття термінових заходів. Протягом тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення збалансованого (сталого) розвитку.
Так, недотримання законодавства про управління відходами призводить не лише до формального порушення вимог закону, а й до подальшого забруднення земель, води та атмосферного повітря, які в подальшому впливають на стан здоров'я та якість життя населення країни в цілому. Таким, чином дотримання екологічної безпеки в державі мусить займати пріоритетне місце разом з охороною здоров'я та національною безпекою.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, (ч. 1, ч. 3 ст. 140 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2002 від 18 червня 2002 року визначено, що положеннями ч. 1 ст. 140 Конституції України визначено місцеве самоврядування як право територіальної громади (первинного суб'єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає, зокрема, правову та організаційну самостійність; органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють владу і вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження; із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада; щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури; у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (рішення у справі Klass and others v. Germany (Класс та інші проти Німеччини), заява № 5029/71; п. 55 та 56). Повноваження щодо звернення до суду з позовом до органів місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень з метою реалізації визначених державою повноважень повною мірою відповідає положенням Конституції та законів України, міжнародним зобов'язанням України, демонструє наявність в Україні дієвого механізму «стримування і противаги» між системою органів місцевого самоврядування та системою органів державної влади.
Виходячи з конституційних положень, у системному зв'язку з положеннями ст. 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
Зважаючи на вищевикладене, бездіяльність Козлівської селищної ради впливає на реалізацію прав, свобод та інтересів жителів територіальної громади.
Бездіяльність селищної ради призводить до негативного впливу щодо поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, її естетичного вигляду, негативно впливає на санітарне та епідемічне благополуччя населення.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, а саме: забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян; дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій у порядку, визначеному законом; видають (переоформлюють, видають дублікати, анулюють) дозволи на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення у випадках, передбачених законом; затверджують місцеві екологічні програми; організовують вивчення навколишнього природного середовища; забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про управління відходами» основними цілями державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є:
1) захист здоров'я людей та навколишнього природного середовища від негативного впливу відходів;
2) здійснення заходів у сфері управління відходами без загрози здоров'ю людей та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу в межах встановлених нормативів шкідливого впливу фізичних факторів;
3) дотримання ієрархії управління відходами;
4) запровадження розширеної відповідальності виробника.
Основними принципами державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є:
1) запобігання - утворювач або власник відходів вживає заходів для запобігання утворенню відходів, а також для уникнення, зменшення або усунення негативного впливу відходів на здоров'я людей та навколишнє природне середовище;
2) "забруднювач платить" - утворювач або власник відходів покриває витрати на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення та оброблення, включаючи витрати на створення та утримання об'єктів оброблення відходів;
3) територіальної наближеності - оброблення відходів здійснюється на найближчій споруді або установці з оброблення відходів, або в місці захоронения відходів, враховуючи їх екологічну та економічну ефективність, відповідно до регіональних та місцевих планів управління відходами;
4) формування конкурентного середовища у сфері управління відходами - суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не повинні вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію у сфері управління відходами.
Статтею 4 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що ієрархія управління відходами впроваджується центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями з метою (у порядку пріоритетності):
1) запобігання утворенню відходів;
2) підготовки відходів до повторного використання;
3) рециклінгу;
4) відновлення відходів (у тому числі виробництва енергії);
5) видалення відходів.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про управління відходами» запобігання утворенню відходів досягається реалізацією таких заходів:
1) заохочення та підтримка сталого виробництва і споживання продукції;
2) заохочення проектування, виробництва та використання ресурсоефективної та більш довговічної продукції, у тому числі подовження строку її використання, а також продукції, придатної до ремонту, повторного використання та модернізації;
3) виділення з відходів сировини, яка може бути використана повторно;
4) забезпечення доступності запасних частин, інструкцій з експлуатації, технічної інформації чи інших інструментів, обладнання або програмного забезпечення, що дозволяють проводити ремонт і забезпечують повторне використання продукції без зниження рівня її якості та безпечності функціонування;
5) зменшення обсягів утворення відходів з урахуванням впровадження найкращих доступних технологій і методів управління у процесі промислового виробництва;
6) зменшення вмісту небезпечних речовин у продукції відповідно до технічних регламентів;
7) зменшення утворення відходів, непридатних з технічних чи економічних причин до рециклінгу або інших операцій з відновлення відходів;
8) визначення продукції, яка є основним джерелом засмічення навколишнього природного середовища, та вжиття відповідних заходів для запобігання та зменшення утворення відходів такої продукції;
9) проведення інформаційних кампаній для підвищення обізнаності громадськості з питань запобігання утворенню відходів та забрудненню навколишнього природного середовища;
10) створення суб'єктами господарювання, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування відповідно до компетенції та забезпечення діяльності пунктів приймання відходів продукції для ремонту та підготовки їх до повторного використання;
11) зменшення обсягів утворення відходів харчових продуктів у роздрібних та інших торговельних мережах, закладах громадського харчування та домогосподарствах.
Статтею 26 Закону України «Про управління відходами» регламентовано повноваження органів місцевого самоврядування у сфері управління відходами
До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить:
1) участь у реалізації державної політики у сфері управління відходами;
2) участь у розробленні та реалізації регіональних планів управління відходами;
3) затвердження місцевих планів управління відходами;
4) вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об'єктів оброблення відходів;
5) створення пунктів роздільного збирання побутових відходів.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить:
1) розроблення та реалізація місцевих планів управління відходами;
2) організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення;
3) визначення у встановленому порядку суб'єктів господарювання, які здійснюють збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів;
4) визначення адміністратора послуги з управління побутовими відходами;
5) запровадження роздільного збирання побутових відходів та забезпечення виконання цільових показників щодо підготовки для повторного використання та рециклінгу побутових відходів;
6) організація роботи пунктів роздільного збирання побутових відходів;
7) забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів;
8) передача відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення;
9) надання інформації, проведення роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення щодо управління відходами;
10) визначення одиниці вимірювання обсягу наданої послуги з управління побутовими відходами;
11) затвердження норм надання послуги з управління побутовими відходами;
12) затвердження інвестиційних програм суб'єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
13) встановлення тарифів на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення, видалення побутових відходів окремо за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні);
14) укладення договорів з організаціями розширеної відповідальності виробників щодо запровадження приймання та роздільного збирання видів побутових відходів, на які поширюється розширена відповідальність виробника.
Органи місцевого самоврядування здійснюють й інші повноваження у сфері управління відходами відповідно до закону.
Згідно до статті 30 Закону «Про управління відходами» органи місцевого самоврядування забезпечують управління побутовими відходами згідно з правилами благоустрою населеного пункту, регіональними та місцевими планами управління відходами та забезпечують кожному утворювачу побутових відходів надання послуги з управління побутовими відходами.
Крім того, відповідно до пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення, знешкодження та захоронення трупів тварин (підпункт 6) та передача відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення (підпункт 27).
Відповідно до підпункту 38 частини 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для управління відходами, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.
Стаття 35 Закону України «Про охорону земель» зобов'язує власників і землекористувачів, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від забруднення, засмічення; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Пунктом 24 перехідних положень до Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Отже, земельні ділянки, які були розташовані за межами сільських рад, перейшли у комунальну власність територіальних громад, а відтак і об'єкти, які розташовані на зазначених землях, у тому числі і відходи, перейшли у власність територіальних громад, а тому, з урахуванням ст. 11 Закону України «Про управління відходами», суб'єктом права власності на відходи, які складуються на несанкціонованих сміттєзвалищах у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с.Дмухівці, слід вважати Козлівську селищну раду.
Таким чином, Козлівською селищною радою допущено порушення вимог статей 3, 4, 5, 12, 26, 30 Закону України «Про управління відходами», ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 26, 27, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 35, 46 Закону України «Про охорону земель», не здійснюється ліквідація несанкціонованого звалища відходів, які тривають і на даний час.
За наведених обставин вбачаються підстави для визнання протиправною бездіяльності Козлівської селищної ради, яка триває по даний час та полягає у незабезпеченні ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с. Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України до повноважень прокуратури належить представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження по якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві в і такому разі набуває статусу позивача.
У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст. 53 КАС України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до вимог ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Відповідно до ст. 13 Конституції України природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Згідно із пунктами 1 та 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України у Тернопільській області (далі - Положення), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.03.2023 №44, Державна екологічна інспекція у Тернопільській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, основними завданнями якої є реалізація повноважень Державної екологічної інспекції України.
Відповідно пунктів 1 та 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про поводження з відходами.
Пунктом 2 розділу II Положення, встановлено, що Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами У країни, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.
Згідно пункту 6 розділу II Положення, Інспекція звертається до суду із позовом про визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, діяльність органу місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами є об'єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Державної екологічної інспекції України, зокрема Державна екологічна інспекція у Тернопільській області.
Так, правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Розділом VIII Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» врегульовано питання державного контролю і нагляду у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Згідно ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Частиною третьою статті 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» врегульовано, що порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.
Отже, з вказаного слідує, що саме Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» є спеціальним у регулюванні державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища (ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища визначено статтею 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема:
- організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства (п. «а» ч.І ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»);
- надання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції (п. «е» ч.І ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»);
- вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах (п. «й» ч.І ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Отже, у даному випадку, повноваження Державної екологічної інспекції у Тернопільській області на здійснення державного нагляду (контролю), а також повноважень на звернення до суду із позовом на предмет визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування узгоджуються положеннями ст. 20-2 Закону 1264-ХІІ.
Право такого звернення до суду у даному випадку співвідноситься з пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України, згідно якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В даному випадку відповідач - Козлівська селищна рада вчиняє протиправну бездіяльність, при тому, що обов'язки з ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ покладені на орган місцевого самоврядування в імперативному порядку.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Таким чином, спір у сфері поводження з відходами є публічно-правовим, отже, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Конституція України закріплює гарантії того, що будь-які юридичні спори, а також інші справи (в яких не існує юридичного спору, але це визначено законом) повинні вирішуватися виключно судом, який, забезпечуючи здійснення правосуддя, не може ухилятися від виконання цієї основної конституційної функції. При цьому, судовий захист з боку адміністративного суду повинен виступати найбільш ефективним механізмом захисту прав та інтересів громадян, інших фізичних та юридичних осіб у випадку їх порушення з боку будь-якого суб'єкта публічно-владних повноважень.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. 1, ч. 3 ст. 140 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2002 від 18 червня 2002 року визначено, що положеннями ч. 1 ст. 140 Конституції України визначено місцеве самоврядування як право територіальної громади (первинного суб'єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає, зокрема, правову та організаційну самостійність; органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють владу і вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження; із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада; щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури; у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (рішення у справі Klass and others v. Germany (Класс та інші проти Німеччини), заява № 5029/71; п. 55 та 56). Повноваження щодо звернення до суду з позовом до органів місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень з метою реалізації визначених державою повноважень повною мірою відповідає положенням Конституції та законів України, міжнародним зобов'язанням України, демонструє наявність в Україні дієвого механізму «стримування і противаги» між системою органів місцевого самоврядування та системою органів державної влади.
Виходячи з конституційних положень, у системному зв'язку з положеннями ст. 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
З урахуванням визначеного прокурором кола учасників справи, спірні правовідносини не є спором між різними органами державної влади, тобто спором держави із самою собою.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Пунктом 5 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що поняття «Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган державної влади чи місцевого самоврядування, на який покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах.
Всупереч приписів законів Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області як органом контролю не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Козлівської селищної ради щодо поводження з відходами та зобов'язання вчинити певні дії.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, її бездіяльність.
Наявність несанкціонованого і неконтрольованого звалища відходів призводить до екологічної небезпеки, втрачання природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів.
Орган контролю усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, не вживає активних дій (підготовка проекту позову, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення з відповідним позовом до суду. Наведене стало підставою застосування відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» заходів представницького реагування.
Згідно листа Державної екологічної інспекції у Тернопільській області від 06.05.2024 № 8-05-1436 встановлено, що Інспекцією реальні заходи щодо забезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища відходів, у тому числі, щодо звернення до суду із відповідним позовом, не вживалися через обмежене фінансування для сплати судового збору.
Крім того, підставою для представництва прокурор зазначає не сам факт обмеження фінансування Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, а активну бездіяльність Інспекції щодо звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, за наявності факту порушення інтересів держави у сфері довкілля Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області, до компетенції якої віднесено повноваження контролю за використанням та охороною у сфері довкілля, не здійснено достатніх заходів, що спрямовані на захист державних інтересів, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом.
Крім того, сам факт не звернення Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області із заявою до суду свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, чим завдається шкода екологічним інтересам держави.
Вказане вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/129/18 від 15.10.2019.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Вказана правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17.
Листом окружної прокуратури лист від 05.05.2025 № 50-89-4267ВИХ-25 позивача повідомлено про представництво інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області у даній справі.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Козлівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області у неліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, в с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с. Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878.
Зобов'язати Козлівську селищну раду Тернопільського району Тернопільської області ліквідувати несанкціоновані сміттєзвалища у с. Таурів за координатами 49.535066, 25.259846, в с. Козлів за координатами 49.567597, 25.367249 та між с. Слобідка і с. Дмухівці за координатами 49.5292117, 25.3477878.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Державна екологічна інспекція у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Шашкевича, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46008 код ЄДРПОУ/РНОКПП 37977693);
- Тернопільська окружна прокуратура (місцезнаходження/місце проживання: бульв. Тараса Шевченка, 7,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46021 код ЄДРПОУ 02910098);
відповідач:
- Козлівська селищна рада Тернопільського району Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Галицька, 15,с-ще Козлів,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,47631 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04396443).
Головуючий суддя Подлісна І.М.