27 жовтня 2025 року м. Рівне №460/17419/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., за участю секретаря судового засідання Сищук К.М.; представника позивача: Ваколюк Ю.О., представника відповідача: Кунаш Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач) у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 19.06.2025 № 6731 "Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1 963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному".
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що Рівненською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час прийняття рішення Рівненською міською радою. Зокрема, рішенням Рівненської міської ради № 3049 від 09.03.2023, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134, площею 0,1963 га на вул. Весняній, 9 м. Рівне, при цьому названу земельну ділянку сформовано як земельну ділянку для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, в той час як її частина знаходиться під водним об'єктом, включно з прибережними захисними смугами. Надалі, на підставі рішення Рівненської міської ради від 19.06.2025 № 6731 земельну ділянку виставлено на торги, однак, за позицією позивача, спірне рішення приймалось без врахування наявності на земельній ділянці водного об'єкта та прибережної захисної смуги навколо нього, тобто з порушенням вимог земельного та водного законодавства, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів, з огляду на що просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
14.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від Рівненської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що проект рішення 19.06.2025 № 6731 "Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному" пройшов усі необхідні етапи для його розгляду на пленарному засіданні сесії Рівненської міської ради відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Рівненської міської ради, а тому, приймаючи спірне рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
17.10.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
У судовому засіданні учасники справи підтримали доводи заяв по суті справи та надали пояснення аналогічні цим доводам.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 30.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 21.10.2025.
21.10.2025 у судовому засіданні, на підставі статті 227 КАС України, після судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення та проголошення до 27.10.2025.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Рівненської міської ради № 3049 від 09.03.2023 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134, площею 1963 м.кв. на вул. Весняній, 9 м. Рівне.
Згідно договору на виконання робіт, проект землеустрою на названу земельну ділянку розроблений ТОВ «Землевпорядна компанія Велес», який затверджений рішенням Рівненської міської ради № 3658 від 10.08.2023.
Відповідно до технічної документації із землеустрою, земельна ділянка з цільовим призначенням: 03.08, категорії: землі запасу житлової та громадської забудови, з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134, складається з: ставка площею 0,1025 та землі під громадською забудовою площею 0,0938 га.
На підставі рішення Рівненської міської ради № 6731 від 19.06.2025 «Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному» виставлено на земельні торги у формі електронного аукціону окремим лотом земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134, що розташована за адресою вул. Весняна, 9, м. Рівне, площею 0,1963 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів і громадського харчування з земель запасу житлової та громадської забудови комунальної власності Рівненської міської територіальної громади для продажу права власності.
Пунктом 5 зазначеного рішення визначено, що від імені Рівненської міської ради договір купівлі продажу земельної ділянки, проданої на земельних торгах, підписує секретар міської ради. Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради 01.07.2025 оголошено проведення земельних торгів з продажу права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:058:0134, розташовану в м. Рівне на вул. Весняній, 9, площею 0, 1963 га, з цільовим призначенням: землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Вважаючи, що рішення Рівненської міської ради № 6731 від 19.06.2025"Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному" прийняте з порушенням вимог земельного та водного законодавства, позивач в інтересах держави, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи питання про наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах у справі № 911/620/17 та від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. В п. 3 зазначеного судового рішення суд в загальному, не пов'язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відтак, «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів). Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами єдиного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).
Звернення прокурора до суду у контексті спірних правовідносин спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні відновлення законності у сфері майнових правовідносин. Вказане свідчить про наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15.
Так, відповідно до статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та пунктів 1 та 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 р. за № 350/34633 (далі - Положення № 230), Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Державна екологічна інспекція відповідного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
За змістом пункту 6 розділу ІІ Положення № 230 Інспекція звертається до суду із позовом про визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Таким органом у даному випадку є Державна екологічна інспекція Поліського округу.
Судом встановлено, що Рівненською окружною прокуратурою листом № 50-56-7545вих-25 від 08.09.2025 повідомлено Державну екологічну інспекцію Поліського округу про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства та з'ясовано питання щодо реалізації наданих законом повноважень, проведених та запланованих перевірок, намірів на відповідне судове реагування.
Державна екологічна інспекції Поліського округу листом № 5257/4.2-06 від 12.09.2025 повідомила Рівненську окружну прокуратуру про те, що заходи представницького характеру в судовому порядку щодо зазначеного об'єкта не здійснювалися, оскільки станом на 12.09.2025 на адресу Інспекції не надходило відповідних звернень щодо законності прийняття Рівненською міською радою рішення № 6731 від 19.06.2025.
Листом № 50-56-7976вих-25 від 24.09.2024 повідомлено Державну екологічну інспекцію Поліського округу про те, що Рівненською окружною прокуратурою, відповідно до статті 131-1 Конституції України, статі 23 Закону України «Про прокуратуру», прийнято рішення про звернення до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Рівненської міської ради від 19.06.2025 № 6731 "Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1 963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Варто зазначити, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.10.2025 у справі № 922/2158/24, а тому в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку про дотримання прокурором встановленого статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави та про наявність підстав для такого захисту.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно частини 3 статті 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
За змістом п. 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно частин першої і шостої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, (серед іншого): землі водного фонду.
Відповідно до частини першої статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Стаття 1 Водного кодексу України містить такі визначення (серед іншого):
водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);
ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
Згідно зі статтею 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Статтею 6 Водного кодексу України передбачено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.
Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до положень частини другої статті 58 Земельного кодексу України та статті 87 Водного кодексу України для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об'єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.
Частиною четвертою статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
Положеннями статті 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Заборона загального водокористування водними об'єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.
Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
За користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за водний об'єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
Статтями 83, 84 Земельного кодексу України визначено, що землі водного фонду перебувають у державній, комунальній власності та не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Частиною другою статті 59 Земельного кодексу України встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Відповідно до статті 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;
для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;
для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Аналогічні положенні наведені у статі 60 Земельного кодексу України.
Згідно зі статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Як вже зазначав суд, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 ВК України). При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Як було встановлено судом, наявність водного об'єкта площею 0,1025 га (ставок) відображено у технічній документації на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134. Так в розділі «Експлікація земельних угідь» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) в Рівненській області, м. Рівне, вулиця Весняна, 9 зазначено таке: «води - 0,1025 га; ставки 0.1025 га».
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134, з урахуванням статті третьої Водного кодексу України, відноситься до земель водного фонду України, на які поширюється особливий порядок використання та надання їх у користування, оскільки зайнята штучною водоймою - ставком, і відповідачем ця обставина належними та достовірними доказами не спростована.
Відповідно до інформації, що зазначена у листі № 528/07-25від 08.09.2025 регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області Державного агентства водних ресурсів України, паспорт водного об'єкта 0,1025 га, який орієнтовно розташований на земельній ділянці в районі вул. Весняна, 9 м. Рівне - відсутній.
Аналіз наведених вище судом нормативно-правових актів свідчить про те, що земельна ділянка водного фонду передається лише у користування в комплексі з водним об'єктом, за наявності паспорта водного об'єкта та відповідно до умов типового договору оренди. За таких обставин, земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:058:0134 не може передаватися у приватну власність.
Водночас, питання виділення земельних ділянок як у приватну власність так і у користування неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду.
Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала правові позиції щодо цього питання. Судова практика є сталою, висновки є чіткими, зрозумілими і сприяють однозначному застосуванню норм права у подібних правовідносинах.
Зокрема, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
З урахуванням наведеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що рішення Рівненської міської ради № 6731 від 19.06.2025 «Про продаж на земельних торгах, шляхом проведення аукціону земельної ділянки, площею 0,1963 га» не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує права та законні інтереси держави, які підлягають до судового захисту шляхом визнання протиправним цього рішення та його скасування
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені обставини, перевіривши правову та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що рішення Рівненської міської ради № 6731 від 19.06.2025 «Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1 963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному» не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки судом під час розгляду даної справи свідки не залучались, судова експертиза не проводилася, то підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради № 6731 від 19.06.2025 «Про продаж на земельних торгах шляхом проведення аукціону земельної ділянки площею 1 963 м.кв. на вул. Весняній, 9 у м. Рівному» .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави (вул. Гарна, буд. 29,м. Рівне,Рівненська обл.,33001, ЄДРПОУ/РНОКПП 02910077)
Відповідач - Рівненська міська рада (вул. Соборна, буд. 12А,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 34847334)
Повний текст рішення складений 27 жовтня 2025 року
Суддя Ольга ПОЛІЩУК