Справа № 761/9867/24 Головуючий у 1 інстанції: Малюшевська І. Є.
Провадження № 22-ц/802/932/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
16 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши в місті Луцьку у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 червня 2025 року,
В березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, обґрунтовуючи вимоги тим, що між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» 26.04.2007 року укладено кредитний договір «Автопакет» № 2-А/1-В, на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надало позичальнику кредитні кошти на суму 72440,79 доларів США.
Вказувалось, що в той же день з метою забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ВАТ КБ «НАДРА» було укладено договір поруки, відповідно до якого поручителі у разі невиконання позичальником умов кредитного договору стають солідарними боржниками та відповідають перед банком усім своїм майном, яке їм належить на праві власності, та особистими коштами.
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про солідарне стягнення заборгованості з усіх відповідачів.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/2690/15777/2012 від 21.11.2012 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.01.2012 року в частині визначення порядку стягнення змінено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором «Автопакет» № 2-А/1-В від 26.04.2007 року в сумі 531 506,11 гривень.
В позові також зазначено, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є новим кредитором, оскільки право вимоги за кредитним договором № 2-А/1-В від 26.04.2007 року перейшло до нього відповідно до договору № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги від 13 серпня 2020 року та ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчому провадженні №38903564, яке відкрите на підставі виконавчого листа, виданого 08.05.2013 року у цивільній справі №2-1627/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2-А/1-В від 26.04.2007 року.
Покликається на те, що оскільки станом на день подання позовної заяви до суду заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.01.2012 року відповідачами не виконано, то внаслідок цього у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а отже право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, а саме за період з 01.05.2017 по 23.02.2022, що відповідно до розрахунку становить 257 024,99 грн та складається зі 196 726,01 грн інфляційного збільшення та 60 298,98 грн - трьох відсотків річних, які просив суд стягнути з відповідачів солідарно, та понесені судові витрати по справі.
07.01.2025 року позивачем подано заяву про залишення позову до ОСОБА_2 без розгляду у зв'язку зі смертю відповідача.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 03 червня 2025 року клопотання позивача задоволено, позов у частині стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з ОСОБА_2 залишено без розгляду. В задоволенні позову ТОВ «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відмовлено. Судові витрати у справі залишити за позивачем.
Не погодившись із таким судовим рішення у частині відмови у позові, позивач ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало апеляційну скаргу, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення в оскаржуваній частині скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач вважає доведеним позовні вимоги в повному обсязі, що наданий суду розрахунок розміру 3% річних та інфляційний втрат відповідає нормам діючого законодавства,зокрема ст.625 ЦК України, правовим висновкам Верховного Суду в аналогічних справах, а тому відмова суду в позовних вимогах є безпідставною та необґрунтованою.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 заперечила доводи апеляційної скарги позивача та зазначила, що сторона відповідача вважає рішення законним і обґрунтованим, оскільки позивачем не доведено позовні вимоги, не надано розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних, який би відповідав вимогам ст.625 ЦК України, Порядку проведення індексації грошових доходів населення та правовим висновкам Верховного Суду, а також зовсім не враховано, що упродовж указаного в позові періоду відповідачем щомісячно вносились суми оплати за кредитом, а отже борг частково погашався і суми заборгованості зменшувалися аж до повного погашення розміру боргу, визначеного рішенням суду.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Доводи апеляційної скарги стосуються лише частини судового рішення про відмову в позові, а тому відповідно до вимог ст.367 ЦПК України судове рішення апеляційним судом в іншій частині не переглядається та на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.
В судове засідання представник позивача та відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 не з'явилися, хоча були повідомлені апеляційним судом належним чином, що відповідно до норм ч.2 ст.372 ЦПК України, дає підстави суду для розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу і перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких міркувань.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із додержанням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції виходив із того, що жодних належних доказів (первинних бухгалтерських документів або довідки державного виконавця у ВП № 3890356) про залишок заборгованості станом на 01.05.2017 та розмір заборгованості відповідачів станом на дату подання позовної заяви до суду - 15.03.2024 - у сумі 417076,53 грн матеріали справи не містять. З огляду на те, що відсутні будь-які первинні дані щодо розміру боргу на вказані дати та повні відомості щодо дат та сум здійснених відповідачами платежів під час виконання судового рішення, суд зазначив про неможливість самостійно здійснити розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, вирішивши даний спір по суті.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він відповідає нормам матеріального права та встановленим у справі обставинам, які мають значення для справи, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1, п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Як визначено ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5, 6 цієї статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За положеннями п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У ч. 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми статті 625 ЦК України мають компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Таким чином, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати і з рішення суду.
Разом з тим, ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Судом установлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» 26.04.2007 року було укладено кредитний договір «Автопакет» № 2-А/1-В, на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надало йому кредитні кошти на суму 72440,79 доларів США
З метою забезпечення виконання умов цього кредитного договору в цей же день між ВАТ КБ «НАДРА» та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого вони, у разі невиконання позичальником умов кредитну своїм майном, яке їм належить на праві власності, та особистими коштами (п.1 договору поруки).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/2690/15777/2012 від 21.11.2012 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.01.2012 року в частині визначення порядку стягнення змінено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором «Автопакет» № 2-А/1-В від 26.04.2007 року в сумі 531506,11 грн.
На підставі вказаного рішення 29.04.2013 видано виконавчий лист, який до 22.04.2024 перебував на примусовому виконанні в Іваничівському відділі державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного МУМЮ (ВП № 38903564).
ПАТ «Комерційний банк «Надра» 13.08.2020 відступило права вимоги за договором кредитної лінії № 2-А/1-В від 26.04.2007 року на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами договору.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2023 та від 21.08.2023 первісного стягувача ПАТ «КБ «Надра» замінено на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих провадженнях №38903564 та № 38903370 щодо стягнення за вказаним рішенням.
Встановлено, що на момент набуття ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» права вимоги за вищевказаним договором рішення суду виконано не було, а отже вимога була дійсною.
Судом також встановлено і не заперечувалось сторонами, що постановою головного державного виконавця Іваничівського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Західного МУЮ від 24.04.2024 закінчено виконання провадження у ВП № 38903564 у зв'язку із повним виконанням судового рішення.
Позивачем надано до позову розрахунок за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 (до введення Указом Президента України від 24.02.2022 N964/2022 воєнного стану), де вказано, що розмір нарахованих інфляційних втрат і трьох відсотків річних на суму боргу становить 257 024,99 грн, який складається з: 196 726,01 грн інфляційного збільшення та 60 298,98 грн - трьох відсотків річних, покликаючись на те, що з 01 серпня 2014 року по 31 травня 2020 року ОСОБА_3 сплатила 99999, 74 грн (а.с. 38-41 т.1).
Разом з тим, судом правильно встановлено, що з ухваленням 21.11.2012 року у справі № 2-1627/11 рішення про стягнення заборгованості зобов'язання не припинилось, оскільки за положеннями статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а невиконання відповідачами грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, у виді трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за час прострочення, який визначається з моменту порушення грошового зобов'язання до його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено, що позивачем здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, беручи за основу суму заборгованості в розмірі 417076,53 грн за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року, в межах строку позовної давності.
Проте, відповідач ОСОБА_3 заперечувала щодо такого розрахунку, покликаючись на непідтвердженість зазначеної суми боргу, а також на те, що жодним чином не було враховано щомісячні погашення нею заборгованості, що відповідно зменшувало розмір залишку боргу, на який мало бути нараховано суми інфляційних втрат та 3% річних.
Як видно із матеріалів справи, а також як пояснила в суді апеляційної інстанції представник відповідача, судом першої інстанції неодноразово надавалась можливість для подання позивачем суду належних доказів, зокрема і відповідного розрахунку, які би підтверджували позовні вимоги, однак представник позивача такою можливістю не скористався і будь-яких належних та допустимих доказів суду не надіслав.
Разом з тим, у судове засідання при апеляційному розгляді даної справи представник позивача також не з'явився, судом було відкладено засідання на іншу дату. На пропозицію суду апеляційної інстанції щодо надання розрахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат за ст.625 ЦК України за спірний період з урахуванням щомісячних сум сплати боргу відповідачкою ОСОБА_3 , у відповідності до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 (зі змінами), позивач відповіді не надав, вказаного розрахунку не надіслав і про причини ігнорування даного запиту не пояснив.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
При зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 924/534/19 та від 23.09.2021 у справі № 924/2/21.
Отже, і суд апеляційної інстанції позбавлений можливості здійснити власний розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим суд обґрунтовано та підставно відмовив у задоволенні заявленого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» позову, оскільки до позовної заяви позивачем не долучено жодного належного доказу про залишок заборгованості відповідачів станом на 01.05.2017 року саме у розмірі 417 076,53 грн, а наданий позивачем розрахунок не є належним доказом суми заборгованості, оскільки з нього неможливо встановити суму боргу, яка існувала у відповідачів станом на 01.05.2017 року та в розрахунку не враховано помісячно суми погашення боргу.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову, а тому відповідно до вимог ст.375 ЦПК України, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 червня 2025 року в даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді