Справа № 589/1114/25
Провадження № 2/589/1354/25
02 червня 2025 року м.Шостка
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в особі головуючого судді Лєвши С.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Вогняна варта» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
10 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальності «Вогняна варта» (далі - ТОВ «Вогняна варта»), про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2023 року у період з 03 лютого 2023 року по 10 березня 2025 року в сумі 197886 грн 78 коп. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював з 15 листопада 2019 року на посаді начальника відділу технічного контролю та ремонту в ТОВ «Вогняна варта».
22 лютого 2022 року на підставі наказу ТОВ «Вогняна варта» №14 позивача було звільнено з посади начальника відділу технічного контролю та ремонту за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішення постановлене Шосткинським міськрайонним судом Сумської області 02 лютого 2023 року, залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 09.05.2023, позов задоволено, а саме:
- наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогняна варта» №14 від 22.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 скасовано;
- ОСОБА_1 , поновлено на посаді начальника відділу технічного контролю та ремонту ТОВ «Вогняна варта» з 22.02.2022. Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.
У подальшому, відповідач, на виконання цього рішення суду 02.02.2023 виніс наказ №7/1, відповідно до якого ОСОБА_2 , у зв'язку з відсутністю посади начальника відділу технічного контролю в штатному розписі, поновлено на посаді контролера якості з 22.02.2022.
Однак, вказаний вище наказ за ст. 235, 236 КЗпП України є неналежним виконанням рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.02.2023 про поновлення позивача на роботі, внаслідок чого відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання цього рішення суду, за період з 03.02.2023 і по дату звернення до суду з цим позовом з огляду на наступне.
ТОВ «Вогняна варта» не виконало зазначене вище рішення суду, не поновило ОСОБА_1 на попередній роботі, а саме на посаді начальника відділу технічного контролю та ремонту, тим самим допустивши затримку виконання цього рішення суду.
При цьому, винесений відповідачем 02.02.2022 наказ №7/1 про ніби поновлення на роботі не відповідає трудовому законодавству, оскільки ОСОБА_1 звільняли саме з посади начальника відділу технічного контролю та ремонту, а не контролера якості і в цьому випадку відсутність цієї посади у штатному розписі не є причиною невиконання рішення суду.
З наведеного вище вбачається, що наказ відповідача №7/1 від 02.02.2023 є юридично нікчемним та таким, що не породжує жодних прав та обов'язків для осіб, відносно яких він приймався, а отже у цьому випадку має місце затримка відповідачем виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.02.2023 в частині поновлення позивача на роботі.
З приводу встановлення періоду затримки виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.02.2023, позивач зазначає, що початок слід рахувати з наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі, тобто з 03 лютого 2023 року при цьому кінцева дата такого періоду затримки на цей час відсутня, оскільки наказ про поновлення позивача на посаді начальника відділу технічного контролю та ремонту відповідачем не видавався, а отже має місце триваюче правопорушення збоку відповідача, кінцевою датою якого позивач визначає дату звернення до суду із цим позовом.
Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок-1), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Слід зазначити, що відповідач не надавав позивачу жодних довідок про середньоденну заробітну плату, а тому її розмір позивачем визначено самостійно на підставі відомостей з Пенсійного фонду України (індивідуальні відомості про застраховану особу, довідка форми ОК-5).
Так, відповідно до даних про отримання ним заробітної плати за 2 останні місяці перед звільненням, тобто за грудень 2021 та січень 2022 року, відповідачем нараховано сумарно 14860 грн (по 7430 грн за кожний місяць).
Отже, використовуючи зазначений у п. 8 Порядку-1 механізм, його середньоденна заробітна плата позивача становить 362 грн 43 коп. (14860 грн поділити на 41 робочий день).
Таким чином, враховуючи період затримки (з 03.02.2023 і по дату звернення до суду із цим позовом - 10.03.2025), загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду становить 197886,78 грн. (362,43 грн. * 546 робочих днів) з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
11 березня 2025 року ухвалою суду прийнято справу до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій роз'яснено учасникам, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу роз'яснено право подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалу про відкриття провадження разом із позовною заявою та додатками до неї було надіслано відповідачу у підсистемі «Електронний суд» в його електронний кабінет. (а.с.32)
19 травня 2025 року до суду від представника відповідача ТОВ «Вогняна Варта» Ліоновець Романа Миколайовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропущенням строку позовної давності. В обґрунтування відзиву зазначено, що наказом №7/1 від 02.02.2023 позивача було поновлено на посаді «контролер якості», а не «начальник відділу технічного контролю», а тому позивач вважає, що рішення суду від 02.02.2023 по справі №589/4111/22 про поновлення на роботі виконано не було. У зв'язку із необхідністю виконання рішення суду від 02.02.2023 по справі №589/4111/22 про поновлення на роботі позивача, директором ТОВ «Вогняна варта» було прийнято рішення про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді.
Саме з огляду на обсяг трудових функцій, рівень кваліфікації, характер праці, умови праці, її оплату та рівень відповідальності посади «контролер якості» і «начальник відділу технічного контролю» є рівнозначними.
Обидві посади належать до однієї функціональної сфери: контроль якості продукції та технологічного процесу. Начальник відділу технічного контролю здійснює організацію та управління процесом контролю якості. Контролер якості - безпосередньо здійснює контроль, дотримуючись нормативів, технічних умов, стандартів. Кінцева мета трудових функцій обох посад є однаковою - забезпечення якості продукції, її відповідності вимогам та стандартам.
Згідно з кваліфікаційними характеристиками (ДКХП) обидві посади потребують технічної освіти, знань нормативної документації, стандартів, методів контролю. Обидві посади виконують аналітичну, технічну та звітну роботу, вимагають вміння працювати з технічною документацією, приладами та вимірювальним обладнанням.
Таким чином, у ТОВ «Вогняна Варта» після реорганізації відділу, різниця між функціоналом обох посад зникла. Контролер якості як і раніше начальник відділу технічного контролю - виконує як адміністративні, так і виконавчі функції.
Також, контролер якості відповідальний за прийняття технічних рішень щодо допуску продукції, вносить пропозиції щодо усунення дефектів. Оскільки на підприємстві відсутні інші працівники відділу, контролер якості зберігає організаційну автономію і продовжує контролювати повний цикл якості.
Відповідно до низки рішень Верховного Суду, в тому числі Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі №808/2741/16 (провадження №К/9901/21219/18), де зазначено, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
Так, для визнання посад рівнозначними потрібно враховувати фактичний обсяг трудової функції, характер виконуваної роботи, умови та оплату праці, а не лише назву посади. Назва посади не є вирішальною: якщо працівник продовжує виконувати той самий обсяг контрольних функцій, працює в тому ж технологічному процесі, то посади можуть визнаватися еквівалентними.
Наразі єдине визначення терміну «рівнозначна посада» міститься у п. 6 статті 2 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року за №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), згідно з яким рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
За аналогією закону, слід зробити висновок, що різнозначними посадами, - є посади, до яких визначені однакові кваліфікаційні вимоги (посади однієї підкатегорії з урахуванням рівня установи) та належать до однієї групи оплати праці з урахуванням рівня установи.
У цих посадах однакові умови праці і оплата. Обидві посади мають однаковий рівень оплати праці (що підтверджується штатним розписом, який надається до реорганізації відділу і після). Крім того важливо, що обидві посади не передбачають значно різного рівня допуску, шкідливості чи відповідальності, які б унеможливлювали їх прирівняння.
Таким чином, з урахуванням функціонального змісту, кваліфікаційних вимог, сфери діяльності та організаційних умов роботи, посада «контролера якості» є рівнозначною посаді «начальника відділу технічного контролю» в умовах роботи на підприємстві ТОВ «Вогняна Варта», оскільки після реорганізації відділу функції управління фактично не реалізуються через відсутність підлеглих і саме контролер якості виконує безпосередні контрольні функції.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з матеріалами справи, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03.02.2023 по 10.03.2025 в сумі 197886,78 грн.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Виконання рішення суду про поновлення на роботі відбулось 02.02.2023, про що видано наказ №7/1. Проте ця позовна заява подається 10.03.2025, що є пропущенням процесуального строку на 2 роки. У зв'язку із наведеним, заявляє клопотання про пропущення позивачем процесуального строку на звернення до суду з цією позовною заявою.
Процесуальний строк позивачем пропущено, з наступних підстав.
Позивача було одразу після винесення судом рішення, поновлено на посаді, про що видано відповідний наказ №7/1 від 02.02.2023. Позивачу 22.02.2023 надсилалась копія цього наказу, яку він усвідомлено ігнорував і не забирав із відділення АТ "Укрпошти".
Також, позивачем було ініційовано процедуру виконання судового рішення через державного виконавця і відповідач 24.10.2023 надсилав копію цього наказу із доказами надсилання його позивачу в Оболонський відділ державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).
Враховуючи наведене вище, позивач не міг не дізнатись про наявність цього наказу одразу після його винесення, а тим більше, не знати про нього протягом двох років. Однак зазначений позов подає тільки 10.03.2025.
Так, у позивача було три можливості (дати) дізнатись про наказ №7/1 від 02.02.2023 і звернутись до суду, якщо він вважав, що цим наказом порушуються його права:
- 02.02.2023 - в день видання наказу чи на наступний день. Оскільки позивач, як і відповідач є стороною по справі №589/4111/22, то після винесення рішення суду на його користь він міг вже на наступний день прийти на своє робоче місце, попросити наказ, приступити до виконання обов'язків;
- 24.02.2023 - коли позивачу було відправлено наказ поштою;
- 24.10.2023 - коли відповідачем копію наказу направлено до виконавчої служби.
Тож оскільки з дат, коли позивач повинен був дізнатися про наказ, який на його думку, порушує його трудові права, пройшло вже очевидно більше трьох місяців, ним пропущено строки на звернення до суду із цим позовом.
Небажання позивача забирати з пошти наказ про своє поновлення на роботі не може бути поважною причиною пропуску строку, а є очевидним зловживанням процесуальними правами з метою введення суду в оману та отримання грошової вигоди внаслідок задоволення позову.
При цьому, позивач неодноразово мав спілкування з приводу своїх вимог з директором ТОВ «Вогняна Варта» Ліоновцем P.M., який в усній формі повідомляв позивачу про фактичне виконання рішення суду. Позивачеві неодноразово повідомлялось про можливість відновлення трудових відносин із підприємством.
Проте позивач не здійснив жодних дій щодо реалізації своїх декларованих намірів роботи на підприємстві, не приступив до роботи. Як стало відомо відповідачу позивач працевлаштувався на ТОВ "Шосткинський завод «Зірка». Наведене свідчить про неправдивість доводів позивача, відсутність реальних намірів щодо роботи на підприємстві ТОВ «Вогняна Варта», бажання безпідставно отримати додатковий дохід шляхом введення суд в оману поданням недостовірних пояснень та стягнення коштів з відповідача в судовому порядку. (а.с.33-36)
26 травня 2025 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому просить задовольнити його позов в повному обсязі. В обґрунтування відповіді на відзив, зазначено, що відповідач у своєму відзиві зазначає - винесений ним наказ №7/1 від 02.02.2023 про поновлення позивача на роботі, а саме на посаді контролера якості, а не начальника відділу технічного контролю, як зазначено у рішенні Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.02.2023 (справа №589/4111/22), є належним доказом виконання цього рішення суду в частині поновлення на роботі. При цьому, відповідач ці доводи підтверджує посиланням на судову практику Верховного Суду, зокрема, на постанову від 08.04.2020 (справа № 808/2741/16), описом відомостей про те, що посада «начальника відділу технічного контролю» та посада «контролера якості» є рівнозначними, а тому, на його думку, внаслідок реорганізації підприємства, відповідач належно виконав рішення суду від 02.02.2023, поновивши позивача на посаді саме контролера якості.
У позовній заяві позивач з цього приводу навів конкретний правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2024 (справа №638/14165/21), який полягає у тому, що «законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено».
Наведений правовий висновок свідчить про те, що у роботодавця, який незаконно звільнив працівника із займаної посади, не має жодного вибору у варіанті своєї поведінки щодо виконання рішення суду у частині поновлення працівника на попередній роботі - цей працівник має бути поновлений на попередній роботі.
Оскільки його попередньою роботою у відповідача була робота на посаді начальника відділу технічного контролю, з якої його незаконно звільнив відповідач і на якій поновив Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 02.02.2023, то на його переконання, у відповідача був лише один варіант для належного виконання цього рішення суду - винести наказ про поновлення позивача на посаді - начальника відділу технічного контролю з 22.02.2022, чого ним зроблено не було.
Крім того, зазначає, що наведений ним у позовній заяві правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2024 (справа №638/14165/21), має перевагу над висновком, який зазначив відповідач у відзиві від 16.05.2025 (постанова КАС/ВС від 08.04.2020 (справа №808/2741/16).
Так, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.10.2023 (справа №607/1662/21) звернула увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
З огляду на те, що постанову від 08.04.2020 (справа № 808/2741/16) Верховним Судом було винесено у складі колегії суддів, то вважаю, що він не є релевантним у справі №589/1114/25, адже в наведеному випадку має місце наявність правового висновку, викладеного об'єднаною палатою Верховного Суду, про який зазначив вище і який має відповідну перевагу над висновком колегії суддів.
Крім того, відповідач у відзиві зазначає про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду позивач пропустив строки, визначені ст. 233 КЗпП України, і заявив відповідне клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Зокрема, як зазначив відповідач, у позивача було три можливості дізнатися про існування наказу №7/1 від 02.02.2023 і звернутися до суду, а саме, 02.02.2023, 24.02.2023 та 24.10.2023.
Однак, у ці дати ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом за мобілізацією, що підтверджується відповідними відомостями з військового квитка, і звільнився з військової служби лише у квітні 2024 року. Тому наведені вище твердження відповідача є безпідставними.
Крім того, наголошує, що жодних строків звернення до суду з цим позовом не пропустив, оскільки відповідачем рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.02.2023 до цього часу не виконано, на попередній роботі позивач не поновлений.
Тому, оскільки відповідачем допущено затримку виконання рішення суду, яка має триваючий до цього часу характер, самостійно 10 березня 2025 року звернувся до суду з відповідним позовом, не дивлячись на те, що рішення суду про поновлення його на попередній роботі до цього часу відповідачем належним чином не виконано. Відповідні висновки Верховного Суду з цього приводу зазначені у позовній заяві, які є повністю релевантними до справи №589/1114/25. (а.с.48-51)
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі, не надходили.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно із фотокопією трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 02 травня 1988 року, позивач ОСОБА_1 22 лютого 2022 року звільнений з посади начальника відділу технічного контролю та ремонту ТОВ "Вогняна варта" за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (Наказ №14 від 22.02.2022). (а.с.13-15)
Відповідно до фотокопії рішення, постановленого Шосткинським міськрайонним судом Сумської області 02 лютого 2023 року у справі №589/4111/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогняна варта" про скасування наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі, - скасовано наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогняна варта» №14 від 22.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу технічного контролю та ремонту ТОВ «Вогняна варта» з 22 лютого 2022 року. Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню. (а.с.16-19)
Згідно із фотокопією постанови, ухваленої 09 травня 2023 року Сумським апеляційним судом у справі №589/4111/22 - вказане вище рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2023 року залишено без змін. (а.с.20-23)
Як вбачається з фотокопії наказу №7/1 від 02.02.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », за підписом директора ТОВ "Вогняна варта" Ліоновець Р., наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22.02.2022 за №14 скасовано. У зв'язку з відсутністю в штатному розписі підприємства посади «Начальника відділу технічного контролю» ОСОБА_1 поновлено на посаді контролера якості з 22.02.2022. (а.с.26)
Із фотокопії Акта про доцільність реорганізації відділу технічного контролю ТОВ "Вогняна варта" від 24 березня 2022 року, вбачається, що у зв'язку із зміною обсягів виробництва та необхідністю оптимізації організаційної структури підприємства комісія дійшла висновку про доцільність реорганізації відділу технічного контролю. Та, було запропоновано вивести зі штатного розпису посаду «начальник відділу технічного контролю та ремонту» та ввести до штатного розпису посаду «контролер якості». (а.с.37)
Відповідно до фотокопії Наказу №04/22-к від 04 квітня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису у зв'язку з реорганізацією відділу технічного контролю», за підписом директора ТОВ "Вогняна варта" ОСОБА_3 , наказано провести реорганізацію відділу технічного контролю з 01.05.2022, затверджено штатний розпис в якому: виведено зі штатного розпису посаду «начальник відділу технічного контролю та ремонту» - 1 шт. од., посадовий оклад 7530,00 грн; ввести - посаду «контролер якості» - 1 шт. од., 7630 грн. (зворотній бік а.с.37)
В цій справі, не погоджуючись з наказом роботодавця про поновлення на посаді контролера якості ОСОБА_1 вважав за можливе захистити свої права шляхом стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі, що передбачено статтею 236 КЗпП України. Саме при вирішенні цих правовідносин суду необхідно встановити та надати юридичну оцінку відповідності вчинених роботодавцем дій (його наказу, якщо такий видавався) та/або бездіяльності щодо виконання чи невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім - зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15).
У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 (провадження №61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року за №1404-VIII. Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов'язків і неприступленні до роботи також відсутня. Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 (провадження №61-39740св18).
У разі скорочення (виведення зі штатного розпису) посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену (виведену) посаду, що і було б належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Самостійне визначення роботодавцем відповідної посади як рівнозначної не може свідчити, що така посада відповідає вищенаведеним критеріям, у зв'язку з чим за наявності між сторонами суперечностей з цього приводу саме на суд покладається обов'язок встановити та надати юридичну оцінку таким обставинам.
Так, поняття «рівнозначна посада» у КЗпП України відсутнє. Визначення поняття «рівнозначна посада» міститься у п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Тобто, відноситься до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Як вбачається з вказаного вище наказу №04/22-к від 04.04.2022 посадовий оклад на посаді «начальник відділу технічного контролю та ремонту» - 7530 грн 00 коп., та посадовий оклад на посаді «контролер якості» - 7630 грн 00 коп.
Отже, враховуючи вказане вище, посада «контролер якості» є рівнозначною посаді «начальник відділу технічного контролю та ремонту», оскільки відносяться до однієї групи оплати праці.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку що ТОВ «Вогняна Варта» рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленого 02 лютого 2023 року виконало, оскільки винесений відповідний наказ про поновлення на роботі позивача у ТОВ «Вогняна Варта» на рівнозначній посаді з рівнозначною оплатою праці, а отже відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову позивачу ОСОБА_1 слід відмовити за необґрунтованістю позовних вимог до відповідача.
Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Вогняна варта» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Сторони:
- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вогняна варта», код в ЄДРПОУ 41411770, адреса місцезнаходження юридичної особи: поштовий індекс 04073, місто Київ, вулиця Куринівська, будинок 21.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області С.Л.Лєвша