Дата документу 20.10.2025Справа № 554/3300/25
Провадження № 2/554/2616/2025
20 жовтня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого судді - Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Мазніченко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) заборгованість в сумі 407370,59 грн. (чотириста сім тисяч триста сімдесят гривень 59 копійок), з яких: 201630,57 грн. (двісті одна тисяча шістсот тридцять гривень 57 копійок) - заборгованість за кредитом, 103980,02 грн. (сто три тисячі дев'ятсот вісімдесят гривень 02 копійки) - заборгованість по відсотках, 101760,00 грн. (сто одна тисяча сімсот шістдесят гривень 00 копійок) - заборгованість по комісії. Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) судові витрати: 4888,45 грн. сплаченого судового збору та 32578,59 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтуванні позову вказувало, що 05.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг.
05.11.2021 року шляхом підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501385767 відповідач запропонував банку укласти угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком.
05.11.2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501385767 банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501385767 від 05.11.2021 року.
Отже 05.11.2021 року між банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено кредитний договір, що підтверджується: офертою на укладання угоди про надання кредиту № 501385767, акцептом пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 501385767, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», із наступними основними умовами:
тип кредиту - «Кредит готівкою»;
сума кредиту -212000,00 грн.;
процентна ставка - 19,99 % річних, тип ставки - фіксована;
строк кредиту - 60 місяців;
дата повернення кредиту - 05.11.2026 року;
порядок повернення кредиту - графік платежів: до 05 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту; мінімального щомісячного платежу 9007,53 грн., загальна кількість платежів 60; для повернення заборгованості за угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_2 відкритий у банку.
Підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за договором.
Позичальник кредит отримав, що підтверджується меморіальним ордером № 679078329 від 05.11.2021 року, виписками по рахунках № НОМЕР_3 та № UА 053003460000029092501385767.
Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.
Загальна заборгованість згідно з угодою № 501385767 від 05.11.2021 року становить 407370,59 грн. (чотириста сім тисяч триста сімдесят гривень 59 копійок) (детальний розрахунок заборгованості додається), з яких:
за кредитом: 201630,57 грн. (двісті одна тисяча шістсот тридцять гривень 57 копійок),
по відсотках: 103980,02 грн. (сто три тисячі дев'ятсот вісімдесят гривень 02 копійки),
по комісії: 101760,00 грн. (сто одна тисяча сімсот шістдесят гривень 00 копійок).
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Ухвалою Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтави від 02.04.2024 року прийнято справу до провадження та вирішено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
27.05.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про перехід від спрощеного провадження до загального позовного провадження.
02.06.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де просив позовні вимоги задовольнити частково, в іншій частині відмовити та зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу і задовольнити витрати на правничу допомогу відповідача.
В обґрунтуванні відзиву пояснив, що ОСОБА_1 не заперечує, що є клієнтом АТ «Альфа-Банк», має рахунок у банку та факт користування кредитними коштами на рахунку № НОМЕР_4 , однак не погоджується із позовними вимогами в частині стягнення заборгованості за відсотками та комісією. Банком у справі не доведено достатніми і належними доказами у справі, що між сторонами було погоджено у належній (письмовій) формі відсотки за користування кредитом у розмірі, зазначеному позивачем у позові, а саме 19,99% річних. Відповідач ОСОБА_1 заперечує проти позовних вимог в частині стягнення комісії у загальній сумі 101760,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 04.06.2025 року здійснено перехід до розгляду цивільної справи за позовною заявою АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 12.09.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач надав до суду заяву з клопотанням про розгляд справи у відсутність його представника. Просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача просили позовну заяву розглянути без участі, позов визнають частково.
Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 05.11.2021 року шляхом підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501385767 відповідач запропонував банку укласти угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком (а.с.9).
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
На адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, однак відповідачем дану вимогу залишено без реагування.
Правовідносини між сторонами у справі, ґрунтуються на положеннях кредитного договору та регламентуються наступними правовими нормами.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 не заперечує, що є клієнтом АТ «Альфа-Банк», має рахунок у банку та факт користування кредитними коштами на рахунку № НОМЕР_5 , і визнає заборгованість у сумі 191454,57 грн.
Банком у справі не доведено достатніми і належними доказами у справі, що між сторонами було погоджено у належній (письмовій) формі відсотки за користування кредитом у розмірі, зазначеному позивачем у позові, а саме 19,99% річних, що обґрунтовується наступним.
Порядок укладення електронних правочинів з використанням інформаційно- телекомунікаційних систем врегульований Законом України «Про електронну комерцію», норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин в редакції, що діяла станом на час їх виникнення (05.11.2021).
Вказаний Закон визначає, що електронний правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Тобто наміри сторін підтверджуються їх підписами, що вказує на те, що сторони дійсно бажають вчинити правочин, який викладено у документі.
За фактичними обставинами справи, на які посилається позивач, саме ОСОБА_1 , як позичальник, ініціював укладення з банком угоди про надання споживчого кредиту шляхом підписання та направлення до банку оферти.
Угода про надання споживчого кредиту між сторонами у вигляді окремого документу між сторонами не укладалась і не підписувалась сторонами.
Істотні умови кредитування визначені в оферті позичальника та в акцепту банку.
У позові зазначено, що «документи були підписані позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «0656» шляхом направлення 05.11.2021 року на номер 380996821137, що підтверджується довідкою про ідентифікацією, яка додається».
Однак, оферта позичальника, так само як і інші документи, на які позивач вказував, як на складові укладеного між сторонами договору (графік платежів, тарифи), не містять накладеного електронного підпису позичальника, у тому числі одноразовим ідентифікатором «0656», про який зазначено у банківській довідці про ідентифікацію за вих. № 2850108.
Зі змісту довідки про ідентифікацію за вих. № 2850108 вбачається, що АТ «Альфа-Банк» підтвердив, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», ідентифікований АТ «Альфа-Банк»; підписання договору № 501385767 позичальником здійснено аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Поняття електронного підпису одноразовим ідентифікатором міститься у статті 1 Закону України «Про електронну комерцію»:
електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;
одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Тобто, за змістом вказаних норм Закону одноразовий ідентифікатор використовується особою, яка приймає пропозицію укласти договір, для підписання електронного правочину в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції. Одноразовий ідентифікатор додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
У даній справі навпаки, банк прийняв пропозицію (оферту) позичальника, акцептувавши її.
Оферта позичальника не містить жодної інформації про технологію (порядок) укладення Угоди в інформаційно-комунікаційній системі банку; порядок створення та накладання електронного підпису позичальника на оферту; одноразовий ідентифікатор, зазначений у вищевказаній банківській довідці, не відображений у тексті самої оферту позичальника та інших документів, що є додатком до угоди.
Надана банком довідка про ідентифікацію не є достатнім доказом у справі про накладення електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором на оферту, а засвідчує лише факт ідентифікації клієнта банком та факт направлення йому одноразового ідентифікатора на мобільний телефон з обмеженим терміном дії його використання.
Інших належних доказів на підтвердження того, що позичальник після отримання ідентифікатору вчинив в інформаційно-комунікаційній системі банку подальші дії для передачі його банку на підтвердження своїх намірів укласти угоду про надання споживчого кредиту на викладених в оферті умовах, та доказів додання (приєднання) цього одноразового ідентифікатору до електронного повідомлення позичальника, - матеріали справи не містять.
Долучений до позову паспорт споживчого кредиту також не містить електронного підпису позичальника, окрім того, паспорт споживчого кредиту не може бути складовою частиною договору, оскільки відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є документом, що надається споживачу на ознайомлення перед укладенням договору.
За таких обставин, за відсутності належних і достатніх доказів на підтвердження факту підписання позичальником оферти електронним підписом, саме лише підписання банком акцепти не може вважатися погодженням сторонами у належній (письмовій) формі умов кредитування щодо сплати відсотків у розмірі 19,99% річних за користування кредитом.
Як вбачається з розрахунку заборгованості банком нараховувалась комісія за обслуговування кредиту у сумі 3392,00 грн. щомісячно.
В акцепту банку зазначено (пункт 1), що: «під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування (управління) кредиту 1,60% від суми кредиту» (212000 грн.).
При цьому, ані зі змісту позовної заяви, ані з долучених до позову доказів не вбачається, які саме послуги фактично надавались банком щомісячно за таку комісійну винагороду (3392,00 грн. щомісячно), і що такі послуги вчинено банком на користь клієнта (для задоволення його потреб) та на його замовлення.
Банком не надано належних і достатніх доказів у справі на підтвердження переліку та обсягу послуг, які фактично замовлялись та надавались позичальнику ОСОБА_1 щомісячно.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а самі лише умови кредитування, які визначають обов'язок позичальника з їх сплати є нікчемними в силу закону, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року, та Законом України «Про захист прав споживачів» у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (норми вказаних законів підлягають застосуванню до спірних правовідносин в редакції, що діяла станом на час їх виникнення - 05.11.2021).
Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право кредитора встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Водночас, Закон України «Про споживче кредитування» розмежував оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На цьому зауважив Верховний Суд у постанові від 11.12.2024 у справі № 611/679/21 (провадження № 61-9223св23) зазначивши наступне.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17 статті 1).
Отже, з огляду на положення Закону України «Про споживче кредитування», Верховний Суд зробив висновок, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 Об'єднана палата Верховного Суду виснувала (зробивши відступлення від правового висновку колегії КЦС Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 172/410/21), що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково- касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 209/1399/18 з подібними правовідносинами (позов ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості, що включала заборгованість з комісії) Верховний Суд зазначив, що в силу положень абзацу 3 частини четвертої статті 11, п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Відмовляючи ПАТ «Альфа-Банк» у стягненні з відповідача комісії за розрахунково-касове обслуговування, Верховний Суд дійшов висновку, що банк не мав права встановлювати до кредитного договору комісію за розрахунково- касове обслуговування за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.
Тобто, відповідно до актуальної судової практики Верховного Суду, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. (подібний висновок викладено у постанові КЦС ВС від 11.09.2024 у справі № 274/7675/21).
Також, слід зазначити, що згідно з долученим до позову розрахунком заборгованості та виписками рахунку, частину сплачених ОСОБА_1 платежів по кредиту банком було зараховано на погашення безпідставно нарахованої комісії у загальній сумі 10176 грн., а саме: 05.11.2021 - 3392,00 грн., 05.12.2021 - 3 392,00 грн., 05.01.2022 - 3392,00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
З огляду на положення ст. 216 ЦК України суд у даній справі не обмежений у праві з власної ініціативи застувати наслідки виконання нікчемних умов договору та зменшити суму заборгованості за тілом кредиту на суму незаконно стягнутої комісії у розмірі 10176,00 грн., що відповідатиме належному способу захисту інтересів споживача вразі виконання нікчемних умов договору та забезпечить відсутність необхідності звернення відповідача до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Відповідач визнає лише суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 191454,57 грн. (із розрахунку: 201630,57 - 10176,00).
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли часткове підтвердження під час судового розгляду справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У ч. 1 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Для надання професійної правничої допомоги АТ «Сенс Банк» звернулось до Адвокатського об'єднання «СмартЛекс», про що укладено договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року.
Верховний Суд у постановах від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.08.2019 року у справі № 908/1654/18, зауважив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Згідно з п. 3.1. договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі:за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375,00 грн.; за отримання рішення суду - 225,00 грн.; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85 %.
Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 32578,59 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18, від 14.09.2022 року у справі № 295/190/20 та інших.
Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих послуг адвокатами, а також подані документи, беручи до уваги вище викладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката до 10000 грн.
Відповідачем також у зв'язку із розглядом даної справи понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у зв'язку із подачею банком позову у сумі 10000 грн., що становить фіксований гонорар згідно з п. 3.3 договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 16.05.2025, що включає у себе наступні послуги: надання усної консультації, ознайомлення з матеріалами справи у місцевому суді, підготовка та написання відзиву на позов, написання заяв з процесуальних питань, участь у судових засіданнях у справі № 554/3300/25 за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в Шевченківському районному суді м. Полтави).
На підтвердження понесених витрат до відзиву долучено наступні докази: ордер про надання професійної правничої допомоги адвоката Абрамова П.С. № 1302586 від 16.05.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4462 серії ПТ від 01.04.2025; договір № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 16.05.2025 укладений між адвокатом Абрамовим П.С. та ОСОБА_1 ; Акт приймання-передачі професійної правничої (правової допомоги) від 02.06.2025; квитанцію від 26.05.2025 на суму 10000 грн. за договором № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 16.05.2025.
Судом при вирішенні заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу враховано складність даної справи, обсяг робіт проведених адвокатом, критерії розумності їхнього розміру.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеної суми позову, в розмірі 2298,58 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 204, 207, 516, 517, 536, 626, 627, 629, 636, 638, 640, 642, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263-265, 268, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) заборгованість в сумі 191454,57 грн. (сто дев'яносто одна тисяча чотириста п'ятдесят чотири гривні 57 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) судові витрати: 2298,58 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне найменування сторін:
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя В.М.Бугрій