23 жовтня 2025 року місто Київ.
Справа № 754/4889/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12647/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року (ухвалено у складі судді Грегуль О.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Позивачем подано позов у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов'язань позивач просить за договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020 стягнути з відповідача 22407,91 грн. - кредиту (сума 7949 грн.), процентів (сума 14458,91 грн.), 2422,40 грн. - судового збору, 6000 грн. - правничої допомоги.
Позов обґрунтовано тим, що 13.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідач уклали Кредитний договір № НОМЕР_5 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідач за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства: moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого, добровільно відповідач заявив бажання отримати кошти, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої особисті дані, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, номер мобільного телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської карти для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Правилами кредитного договору передбачено, що позичальник у заявці зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов'язаний оновлювати ці дані в особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін в таких даних. За результатами заповнення заявки здійснюється своєчасна перевірка дійсності та аутентифікація платіжної картки позичальника згідно з стандартами відповідних платіжних систем.
Таким чином, зазначають про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перед тим, як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані відповідача, а й платіжну карту з метою ідентифікації, тобто перевірено чи дійсно платіжна картка належить позичальнику.
Звертають увагу суду, що кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового персонального ідентифікатора НОМЕР_3. Зокрема, 13.03.2020 15:19:50 год відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «так», що є підтвердженням підписання договору.
Відповідно до п.4.7 кредитного договору визначається, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Одночасно з підписанням договору, Товариство відправило на електронну адресу, вказану відповідачем у заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним в нього примірником електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту.
З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору про надання кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства.
Зокрема, зазначають про те, що без отримання листа на електронну адресу електронної пошти або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладеним.
Позивач вказує про те, що в укладеному між сторонами кредитному договорі погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.
Відповідно до п. 1 договору, Кредитодавець надав Позичальникові Кредит на суму
8000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відразу після вчинених дій відповідача, 13.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти в сумі 8000,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 , що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця. Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі.
В подальшому Сторони погодили продовжити строк дії Договору рядом Додаткових угод до 31.12.2024.
Предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення вимоги, зазначені в реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №90 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 21 056,61 грн.
05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021.
В подальшому ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші залишились без змін.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 22407,91 грн.
В подальшому, 14.02.2022 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 14/02/2022-01.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 14/02/2022-01 від 14.02.2022 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 22407,91 грн.
Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом.
Станом на день звернення з даним позовом до суду заборгованість за кредитним договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020 не погашена.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києвавід 14 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 за договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 22407,91 грн. - кредиту, процентів, 2422,40 грн. - судового збору, 6000 грн. - правничої допомоги.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача 30 травня 2025 року подала засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки суду першої інстанції є неправомірними, ґрунтуються на порушенні норм процесуального права, незастосуванні норм матеріального права, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що матеріали справи не містять достатніх доказів відчуження права вимоги за кредитним договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020 року TOB «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»
Зазначає, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості саме в заявленому розмірі.
Вказує, що з матеріалів справи вбачається що позивачем нараховано проценти з порушенням норм права та судової практики, поза межами строку кредитування.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що за договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020 (сторони ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем) відповідачу надано 8000 грн. кредиту на 30 днів під 0,01 % від суми кредиту.
За договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 і додатковими угодами до цього договору № 26, № 227, № 31, № 32 (сторони ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс»), договором факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 і додатковими угодами до цього договору № 2, № 3 (сторони ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанси» і ТОВ «Таліон Плюс»), договором факторингу № 14/02/2022-01 від 14.02.2022 та підписаного реєстру прав вимоги № 1 від 14.02.2022 (сторони ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанси» і позивач) до позивача перейшло право вимоги за договором № НОМЕР_5 від 13.03.2020.
Встановивши, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору між сторонами, факт відступлення права вимоги , доказів протилежного суду не надано, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 зазначеного Закону передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, з системного аналізу зазначених вище положень закону вбачається, що з урахуванням особливостей такого договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установлено, що 13.03.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 , укладено кредитний договір № НОМЕР_5 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № НОМЕР_3.
Зазначений правочин вчинено відповідно до Заокну України " Про електронну комерцію" та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи не доведено, що відповідач укладав кредитний договір, а наявність одноразового ідентифікатора не доводить його використання саме відповідачем, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Закон України " Про електронну комерцію" передбачає, а сторони кредитного договору погодили, що електронний договір укладається за допомогою використання одноразового ідентифікатора. У договорі зазначено усі персональні дані відповідача: дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання позичальника, його номер телефону та електронна адреса, а у заявці на отримання грошових коштів від 13.03.2020 також і серія та номер паспорта. Мета даного договору - отримання кредиту на умова строковості, зворотності та платності. Добровільне надання відповідачем усіх необхідних для укладення договору персональних даних свідчить про намір такого укладення, а наявність укладеного кредитного договору свідчить про використання позичальником одноразового ідентифікатора НОМЕР_3.
Отже, за відсутності вагомих доказів протилежного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що кредитний договір був укладений саме відповідачем.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив такі умови, після чого позикодавець надіслав йому за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України " Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Скаржником не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не доведено факт видачі позивачем грошових коштів ОСОБА_3 відхиляються, з огляду на наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України " Про електронну комрецію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Позивач надав суду платіжне доручення від 13.03.2020, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий (банківський) рахунок ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 000 грн. (а.с.24).
Довідкою АТ КБ "ПриватБанк" №12/2024 підтверджено, що за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 13.03.2020 було здійснене успішне перерахування коштів через платіжний сервіс LiqPay ПриватБанка на картки клієнтів, зокрема платіж НОМЕР_2 на карту отримувача НОМЕР_4 в зазначеній сумі 8 000 грн. (а.с. 25-26).
Номер цієї карти був зазначений відповідачем у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 13.03.2020 року. У платіжному дорученні від 13.03.2020, доданому до позовної заяви, вказано, що платником є ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримувач - ОСОБА_3 , призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 286461872 від 05.06.2021, ОСОБА_4 , код НОМЕР_5, для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer.
Дійсність такого перерахування підтверджено АТ КБ "ПриватБанк", який є незацікавленою особою у справі, а отже вказаний доказ є достовірним.
Відповідачем фактично не заперечується факт належності йому картки з таким номером, а також факт надходження на його картку грошових коштів.
За таких обставин наявні підставі вважати, що первісний кредитор свої зобов'язання виконав, надав відповідачу грошові кошти.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів, наданих позивачем, що підтверджують як факт укладення відповідачем ОСОБА_2 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору, надання останнім відповідачу грошових коштів, якими останній користувався, але своєчасно повністю їх не повернув та проценти за користування грошовими коштами не сплатив, та за відсутності доказів зі сторони відповідача на спростування таких обставин, - висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал», яке у встановленому порядку набуло право вимоги до ОСОБА_4 , є правильним.
Разом з тим апеляційний суд враховує доводи відповідача щодо неправомірного нарахування відсотків після спливу строку дії договору, з огляду на наступне.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У п. 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Тобто, позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
У разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до Кредитного договору № НОМЕР_5 від 13.03.2020, кредит надавався строком (кількість календарних днів користування кредитом) на 30 днів із відсотковою ставкою за користування кредитом - 1,7 % за кожен день користування кредитом (у випадку користування Кредитом понад 30-ти денний строк (п. 1.4)).
Таким чином, суд враховує, що відсотки за користування кредитом нараховуються протягом строку дії кредитного договору або до моменту зміни сторонами строку повернення кредиту в повному обсязі згідно положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Обґрунтовуючи правомірність нарахування відсотків, ТОВ «Юніт Капітал» посилалося на те, що відповідно до умов Договору сторонами було визначено умови кредитування, зокрема, базову та дисконтну процентну ставку, грошову одиницю, строк та умови кредитування. Розрахунок заборгованості було підготовлено ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», позивач та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» нарахувань не здійснював.
Згідно п. 4.2 строк дії цього договору, вказаний в п. 1.2 Договору продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки за цим Договором та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов договору (пені) та інших нарахувань, передбачених договором.
Згідно п. 4.3 Договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного п. 1.2 Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Оскільки строк дії договору, укладеного сторонами 13.03.2020 визначено у 30 днів (тобто по 13.04.2020) та не було продовжено, так як відповідні докази у матеріалах справи відсутні, тому суд приходить до висновку про закінчення строку цього кредитного договору. В межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти згідно Графіку розрахунків (строк, на який надано кредит - 30 днів). Починаючи з 14.04.2020 року відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її щомісячними платежами. Натомість, кредитор мав право нараховувати відсотки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте відомості про так нарахування відсутні.
Матеріалами справи не підтверджено, що після 14.04.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» нараховувало відсотки у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки у розрахунку заборгованості не вказано які нараховані проценти, які внесено до єдиної колонки, нараховано безперервно у період з 13.03.2020 по 21.07.2020.
Таким чином припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що у даному випадку до стягнення підлягають відсотки за користування кредитом у межах строку дії кредитного договору та наводить власний розрахунок таких відсотків.
Сума отриманого кредиту: 8000,00 грн., строк дії договору: 30 днів, відсотки за користування кредитом: 1,7% на добу. Відтак сума відсотків, що підлягає до стягнення становить 4 080,00 грн. (8000 х 1,7% х 30 днів).
Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Інші висновки суду першої інстанції доводи апеляційної скарги не спростовують.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги заявника частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом зменшення стягнутої з відповідача на користь позивача заборгованості до 12 080 грн.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням розміру заявлених вимог позову до суду першої інстанції, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення, встановлено, що позов задоволено на 54%, а апеляційну скаргу відповідача задоволено на 46% відповідно.
Позивачем при подачі позовної заяви сплачено 3 028 грн, відповідно відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу 1 635,12 грн судового збору. Тоді як відповідачем сплачено за подачу апеляційної скарги судовий збір в розмірі 4 542 грн, тобто позивач зобов'язаний компенсувати відповідачу 2 089,32 грн судового збору.
Враховуючи зазначене, провівши взаєморозрахунок, щодо сплаченого судового збору позову та за подачу апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог судовий збір з ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню у розмірі 454,20 грн.
Також зменшенню підлягають і витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції пропорційно до задоволених вимог до суми 3240 грн.
На підставі ст. 137 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу заявлені в апеляційному суді 2530 грн. (5500х46%)
Провівши взаємо-зарахування з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 710 грн. витрат на правничу допомогу.
З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києвавід 14 травня 2025 року - змінити.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»заборгованість до 12 080 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 454 грн 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 710 грн. витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова