23 жовтня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 760/2417/22
провадження номер № 22-ц/824/5094/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року у складі судді Ішуніної Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором підряду,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором підряду.
Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено основний договір підряду на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, щоознайомившись за вищевказаною адресоюз об'єктом робіт, вони з відповідачкою в усній формі погодили умови надання послуг, площу та обсяг робіт, їх вартість, тобто досягли домовленості з усіх істотних умов договору.15 вересня 2019 року ОСОБА_1 приступив до виконання обумовлених робіт.
Вказував, що він повністю переробив підставку для умивальника, зняв гіпсокартон в нижній частині ванни, обшив фанерою OSB та обробив для покладання плитки, привозив свій цемент та пісок, щоб переробити та укріпити ванну. Зробив підготовчі роботи, а саме: поклав пінопласт, два шари гіпсокартону кругом в квартирі та затягнув всю долівку шурупами на відстані 15-20 см. Після цього він почав класти плитку на підлозі у ванній, а потім на долівці у кухні та коридорі.
Крім того, зазначав, що після того як він закінчив класти плитку в кухні, відповідачка запропонувала заплатити за виконані роботи, однак позивач відмовився, зазначивши, що забере кошти, коли закінчить роботу.
11 грудня 2019 року він приїхав в квартиру відповідачки, щоб затерти покладену в прихожій плитку та отримати кошти за виконану роботу в сумі 17 500 грн 00 коп.Претензій або будь-яких зауважень щодо якості надання послуг з боку відповідачки не було. Проте, після того, як позивач озвучив вартість всієї роботи зробленої в квартирі- 17 500 грн 00 коп., відповідачка відреагувала негативно та повідомила, що може оплатити лише 6 000 грн 00 коп., а решту суми до 30 грудня 2019 року.
Після вказаної розмови з відповідачкою він вийшов з квартири, дезабув свій інструмент: два алмазних диска, рівень, кельму, три гребні та інше.
У подальшому, він надіслав відповідачці повідомлення у соціальній мережі «Facebook» з проханням повернути інструменти та розрахуватися, однак отримав тільки негативні повідомлення.
Таким чином, він виконав попередньо узгоджені з відповідачкою будівельні роботи, що були оцінені в 17 500 грн 00 коп., однак відповідачка свої зобов'язання щодо оплати виконаних робіт до 30 грудня 2019 року у повному обсязі не виконала, сплативши позивачу лише 6 000 грн 00 коп.
Крім того, позивач зазначав, що вартість не повернутого йому робочого інструменту становить 1 800 грн 00 коп.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачкою виконання грошового зобов'язання, вважав, що він має право на отримання від ОСОБА_2 суми боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, починаючи з 01 січня 2020 року. У розрахунку, доданому до позовної заяви, зазначав, що сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2020 року по 25 січня 2022 року становить 713 грн 63 коп., а інфляційні втрати - 1 783 грн 65 коп.
Окрім того, позивач зазначав, що непорядними діями відповідачки йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у тому, що протягом років, коли відповідачка не здійснювала оплату виконаних ним робіт, він через нервово-емоційну напругу не міг спати, мав підвищений артеріальний тиск та був змушений звертатися за медичною допомогою і приймати ліки. Також, погоджуючись на виконання робіт, обумовлених з відповідачкою він розраховував на оплату за них для погашення боргу за лікування, оскільки він є особою з інвалідністю І групи. Враховуючи наведене, позивач оцінив завдану йому моральну шкоду в розмірі 5 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти в сумі 20 797 грн 28 коп., з яких: 11 500 грн 00 коп. - заборгованість за договором підряду; 713 грн 63 коп. - відсотки за користування грошовими коштами; 1 783 грн 65 коп. - інфляційні збитки; 1 800 грн 00 коп. - вартість робочого інструменту;5 000 грн 00 коп. - моральна шкода.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права,неповне з'ясуванняобставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що даний позов обґрунтований тим, що міжОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено основний договір підряду на виконання будівельно-оздоблюваних робіт за адресою: АДРЕСА_1 . Приїхавши за вищевказаною адресою, ознайомившись з об'єктом робіт, позивач з відповідачкою в усній формі погодили умови надання послуг, площу та обсяг робіт, їх вартість, тобто досягли домовленості зі всіх істотних умов договору.Зазначених ним фактичних обставин укладання договору, не заперечує відповідачка.
Вказує, що він виконав, попередньо узгоджені з відповідачкою, будівельно-оздоблені роботи, що були оцінені в 17 500 грн 00 коп.Однак відповідачка свої зобов'язання щодо оплати виконаних робіт до 30 грудня 2019 року у повному обсязі не виконала, сплативши йому лише 6 000 грн 00 коп., не повернула йому належного йому майна, а саме робочого інструменту, вартість якого становить 1 800 грн 00 коп.
Зазначає, що суд не намагався аналізувати справу і давати відповіді на конкуренцію норм права в її фабулі, а вирішив погодитись з позицією відповідачки, про що свідчитьте, що суд першої інстанції дослівно відтворив в оскаржуваному рішенні письмові заперечення відповідачки та прийняв цей відзив за основу обґрунтування свого рішення.
Також вказує, щовідповідачка постійно говорила: « ОСОБА_4 , робіть швидше, що скажете як тільки зробите, я все оплачу». Із-за своєї порядності позивач став жертвою, а відповідачкавикористовувала його в своїх корисних цілях, відволікала своїми сусідами, а при нагоді затіяла істерику щоб не розрахуватися за виконану роботу та попросту вигнала позивача. Оставлений позивачем інструмент в квартирі обіцяла, що поверне чоловік, чого не було зроблено та заявлено у відзиві, що він не оставляв робочий інструмент. Суд проігнорував докази, не захотів звернути увагу на те, що відповідачка вводить суд в оману, оскільки 12грудня 2019року в переписці із дочкою відповідачки - ОСОБА_8він про це повідомив. Вказує, що це є кримінальним правопорушенням, передбачено ст.384 КК України. Оскільки суддя умисно затягувала розгляд справи, не дала можливості здійснити у відкритому судовому засіданні розглянути з участю обох сторін, з проведенням дебатів, а при необхідності судової експертизи на поліграфії.
ВідповідачкаОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 20 797 грн 28 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведене належне обґрунтування позову, на підтвердження своєї позиції, належні, допустимі та достатні докази не надані, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність і необґрунтованість позову про стягнення з відповідачки на користь позивача 11 500 грн 00 коп. заборгованості та 2 000 грн 00 коп. вартості робочого інструменту.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, то суд першої інстанції зазначив, що наведені вимоги є похідними від вимог про стягнення заборгованості за договором підряду, тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута домовленість в усній формі про здійснення позивачем робіт з укладання плитки в кухні та ванній кімнаті у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначені обставини визнаються відповідачкою, що відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виснував, що за своєю правовою природою вищевказана домовленість між сторонами є договором побутового підряду.
Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
Різновидом договору підряду є побутовий підряд.
Відповідно до ст.865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Згідно зі ст.866 ЦК України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.
Статтею 867 ЦК України встановлено, що підрядник не має права нав'язувати замовникові включення до договору побутового підряду додаткових оплатних робіт або послуг. У разі порушення цієї вимоги замовник має право відмовитися від оплати відповідних робіт або послуг. Замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті. Умови договору, що позбавляють замовника цього права, є нікчемними.
Відповідно до ст.870 ЦК України за договором побутового підряду підрядник виконує роботу зі свого матеріалу, а за бажанням замовника - з його матеріалу. Якщо робота виконується з матеріалу підрядника, вартість матеріалу оплачується замовником частково або в повному обсязі, за погодженням сторін, з остаточним розрахунком при одержанні замовником виконаної підрядником роботи. У випадках, передбачених договором, матеріал може бути наданий підрядником у кредит (із розстроченням платежу). Подальша зміна ціни наданого в кредит матеріалу не призводить до перерахунку, якщо інше не встановлено договором.
Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у квитанції або іншому документі, що видається підрядником при укладенні договору побутового підряду, вказуються точне найменування матеріалу, його кількість і оцінка, здійснена за погодженням сторін (ст.871 ЦК України).
Згідно зі ст.873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що відповідачкою не було сплачено грошові кошти у повному обсязі за виконані ним роботи, щодо яких було досягнуто усної домовленості.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У позові ОСОБА_1 зазначав, що ним виконано такі роботи: повністю перероблено підставку для умивальника; знято гіпсокартон в нижній частині ванни; обшив фанерою OSB та оброблення для покладання плитки; привозив свій цемент та пісок, щоб переробити та укріпити ванну; здійснив підготовчі роботи, а саме: поклав пінопласт, два шари гіпсокартону кругом в квартирі та затягнув всю долівку шурупами на відстані 15-20 см. Після цього він почав класти плитку на підлозі у ванній, а потім на долівці у кухні та коридорі.
Судом першої інстанції установлено, що вичерпний перелік видів робіт, що були замовлені відповідачкою, їх обсяг та технічні характеристики; види, вартість та кількість матеріалів; строки виконання робіт; розмір оплати за виконану роботу позивачем, ні у позовній заяві, ні у судовому засіданні не конкретизовані та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Не надано доказів того, що позивачем виконувалися роботи з установки підставки під мийку у ванній кімнаті, що ним здійснювалися підготовчі роботи для укладання плитки, оскільки відповідачкою визнається лише факт того, що позивачем було здійснено укладання плитки в кухні та ванній кімнаті на виконання досягнутих між ними домовленостей, а підготовчі роботи були виконані до позивача.
Актів приймання-передачі виконаних робіт матеріали справи не містять.
Також позивачем не підтверджено доказами, що ним самостійно придбавалися будь-які будівельні матеріали, які ним використовувалися для виконання робіт у квартирі відповідачки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про те, що підтвердженням кількості та видів виконаних ним робіт є листування у соціальній мережіFacebook «SvetlanaSvetikova», виходячи з такого.
Так, Велика Палата Верховного суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст.89 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив критично надані позивачем скріншоти переписки з користувачем соціальної мережі Facebook «SvetlanaSvetikova», оскільки усний договір підряду був укладений з ОСОБА_7 , підтверджень того, що ця сторінка належить дочці відповідачки позивачем надано не було, зі змісту повідомлень не вбачається можливим встановити, що переписка стосується саме виконання робіт за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надано доказів, що підтверджують вартість виконаної ним роботи в сумі 17 500 грн 00 коп., відповідних розрахунків матеріали справи не містять. Також те, що безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості інструментів, які він, за його словами, забув у квартирі відповідачки та вона йому їх не повернула, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт укладення та узгодження між сторонами умов договору підряду в тому об'ємі, в якому він вказує.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не доведено укладення вказаного вище договору підряду в тому об'ємі в якому він вказує, а в об'ємі якому відповідачка даний договір визнала договір було оплачено, то всі похідні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди також не піддягають задоволенню за їх безпідставністю.
Таким чином, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, а також врахувавши наведені вище вимоги закону й усталену практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором підряду.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що суддя умисно затягувала розгляд справи, не дала можливості здійснити у відкритому судовому засіданні розглянути з участю обох сторінз проведенням дебатів, а при необхідності судової експертизи на поліграфії, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки участь учасників справи в судовому засіданні це їх право, а не обов'язок. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було заявлено клопотання про проведення експертизи.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Таким чином суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив його з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: