23 жовтня 2025 року місто Київ.
Справа № 752/21203/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13196/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», в інтересах якого діє адвокат Агбонгале Луіза Сергіївна, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року (ухвалено у складі судді Мазур Ю.Ю.,інформація щодо складення повного тексту рішення відсутня)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-
У жовтні 2020 року позивач ТОВ «Теплопостачсервіс»звернулися до суду з вказаним позовом.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що він є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які постачає позивач.
Разом з тим, відповідач в повному обсязі не оплачував надані позивачем послуги, внаслідок чого, у останнього, за період з березня 2017 по серпень 2020 утворилась заборгованість, яка складається із: заборгованості з централізованого опалення - 7044,78 грн, заборгованості з постачання гарячої води - 4753,55 грн.
Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашав, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути вказану заборгованість з відповідача, а також судовий збір.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ТОВ «Теплопостачсервіс», в інтересах якого діє адвокат Агбонгале Л.С., 12 червня 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 6 393,36 грн, суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з гарячого водопостачання у розмірі 2 682,41 грн, суму інфляційних витрат нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з центрального опалення у розмірі 191,02 грн, суму 3% річних, нарахованим позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з центрального опалення у розмірі 83,41 грн, суму 3% річних, нарахованим позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з гарячого водопостачання у розмірі 486,28 грн, суму інфляційних витрат нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 234,37 грн. Вирішити питання судового збору.
Апеляційну скаргу аргументовано тим, що позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків, щодо відмови в позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності і невірно застосував норми права до зазначених правовідносин.
Вважає, що заборгованість відповідача повинна бути стягнута за період з жовтня 2017 року по серпень 2020 рік.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
15 липня 2025 року відповідач подав до Київського апеляційного суду відзив в якому зазначив, що відповідач не користувався послугами гарячого водопостачання та послугами опалення, які нібито надавались позивачем.
Зазначає, що договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №50/2/455 був укладений 25 квітня 2018 року, проте позивач нараховує заборгованість з березня 2017 року, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
21 липня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив в якому позивач не погоджується з твердженнями відповідача, вважає їх необґрунтованими, та просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 12793,41 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності та не надав суду доказів поважності причин пропуску строку позовної давності та не просив його поновити.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтжень № 42587177 від 20 серпня 2015 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 20 серпня 2015 року.
Позивач ТОВ «Теплопостачсервіс» починаючи із 01 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який надає ці послуги та нараховує плату за них, згідно затверджених тарифів.
Як видно з матеріалів справи та не заперечується сторонами, договір № 50/2/455 про надання послуг між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_1 підписано 25 квітня 2018 року.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що відповідач не виконує належним чином своїх зобов'язань по оплаті послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, внаслідок чого утворилася заборгованість що підтверджується розрахунком заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Як визначено ч.ч. 2-4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції. Яка діяла на час виникнення спірних правовідносин ) та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п.11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Як визначено п.18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно з п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалювальної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.
Пунктом 30 Правил встановлено, що споживач зобов'язаний: 1) оплачувати послуги в установлені договором строки; 2) забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; 3) дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; 4) забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; 5) у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; 6) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства.
Враховуючи обставини, встановлені судом у сукупності з наданими доказами, суд вважає, що відповідач, як власник квартири, є споживачем послуг за послуги з постачання теплової енергії, гарячого водопостачання, які надає ТОВ «Теплопостачсервіс».
Пунктом 3 частини 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено, що загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Стороною відповідача надано акт про введення в експлуатацію вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильник ULТRАНЕАТ Т230, завод.№ 68423128) у квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , який складено 05 серпня 2015 року (а.с.40).
Посилання сторони відповідача на те, що вінне користувався послугами гарячого водопостачання та послугами опалення, які нібито надавались позивачем не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до статей 156, 162 Житлового кодексу України власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
В свою чергу, п. 6 ч.1 даної статті передбачено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідач мав звернутись з відповідною заявою до надавача послуг, що і заначено в договорі, а саме п. 20.5 договору.
Натомість, на адресу ТОВ «Теплопостачсервіс» не надходило жодних заяв чи скарг, щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг.
Крім, того відповідач від мереж централізованого опалення у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався) та фактично споживав їх.
Отже, твердження відповідача ґрунтуються на його незгоді із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у належному йому житловому приміщенні за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями щодо того, що він не користувався наданими позивачем послугами або щодо проведення звірки розрахунків матеріали справи не містять.
Щодо доводів відповідача, що договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №50/2/455 був укладений 25 квітня 2018 року, проте позивач нараховує заборгованість з березня 2017 року, колегія суддів зазачає наступне.
Згідно з правовою позицією, яка викладеною в постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1192ц15 та № 6-1706ц15, відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Підведення централізованого опалення до точки розподілу, свідчить про виконання послуг постачальником. При самовільному відключенні від центрального теплопостачання, споживач не звільняється від оплати центрального тепло постання в повному розмірі.
П. 14 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) здійснюється за рішенням співвласників багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Мінрегіоном.
Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку визначається система подальшого забезпечення такого будинку теплопостачанням з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Рішення співвласників багатоквартирного будинку приймається відповідно до вимог Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
У багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності Законом України "Про житлово-комунальні послуги" не менш як половина квартир та нежитлових приміщень була відокремлена (відключена) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов'язані, але мають право в установленому Мінрегіоном порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.
Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж (систем), у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від зазначених мереж (систем) інших власників квартир та нежитлових приміщень. Відокремлення (відключення) квартир та нежитлових приміщень від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води без дотримання встановленого Мінрегіоном порядку не допускається. Відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.
Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).
Так, як між позивачем і відповідачем було укладено договір 25 квітня 2018 року і він зберігає свою дію, та враховуючи положення Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 ( далі Правил №630),споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначє наступне.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем заборгованість за оплату послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 11798,33 грн утворилась в період з березня 2017 року по серпень 2020 року та протягом вказаного періоду будь-яких проплат відповідачем не здійснювалось, а з позовом позивач звернувся 28 жовтня 2020 року.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.260 ЦК України).
Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.
З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.
Тобто висновки суду про пропуск позовної давності є помилковими.
В апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача борг з централізованого опалення в сумі 6393 грн. 36 коп. та з постачанняя гарячої води 2 682 грн. 41 коп.
Враховуючи принцип диспозитивності апеляційний суд не може стягнути більше ніж просить позивач у своїй апеляційній скарзі.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, згідно з зазначеними нормами законодавства відповідач зобов'язаний оплатити спожиті послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Таким чином, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Під час дослідження наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що зазначені розрахунки зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджують порушення відповідачем обов'язків, а тому позов ТОВ «Теплопостачсервіс» щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води підлягає частковому задоволенню, так як фактично відповідач має заборгованість перед позивачем.
У свою чергу відповідач не надав докази належної оплати комунальних послуг, в тому числі не спростував вимоги позивача в інший передбачений законом спосіб.
Судом встановлено, що розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, правомірно здійснено позивачем на суму заборгованості, яку він просив стягнути .
Загальний розмір інфляційних втрат за спірний період становить 868 грн. 32 коп. Розмір 3% річних становить 317 грн. 78 коп. Відповідачем наданий позивачем розрахунок не спростовано.
З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, на відповідача, як боржника у зобов'язанні за укладеним договором, покладено обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а позивач, як кредитор у зобов'язанні за укладеним договором має право вимагати сплату грошей за надані послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, позивачем обґрунтовано заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням їх зменшення в апеляційній скарзі.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, а також те, що суд не вірно застосував норми матеіального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2102 гривень та апеляційної скарги у розмірі 3153 гривень, що у сукупності становить 5 255 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», в інтересах якого діє адвокат Агбонгале Луіза Сергіївна задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 рокускасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з центрального опалення у розмірі 6393 грн.36 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з гарячого водопостачання у розмірі 2 682 грн. 41 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс»:
- суму інфляційних витрат нарахованих на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання у розмірі 868 грн. 32 коп.
- суму 3 % річних, нарахованим на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання у розмірі 317 грн. 78 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» судовий збір у розмірі 5 255 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) гривень
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя- доповідач О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова