23 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14251/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Анненкової О. Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Анненкової Олени Юріївни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Козлова Р. Ю.
від 28 березня 2025 року
у цивільній справі № 757/50450/24-ц Печерського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення аліментів та додаткових витрат,
В жовтні 2024 року позивач звернулась в суд з даним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 34 561 (тридцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят одна) грн 75 коп., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину щомісяця починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 97 354 грн (дев'яносто сім тисяч триста п'ятдесят чотири) грн 00 коп. разово.
Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з витрат на переклад документів українською мовою у розмірі 14 100 (чотирнадцять тисяч сто) грн 00 коп., а також судовий збір.
В обґрунтування пред'явлених вимог вказувала, що між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від спільного подружнього життя у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки, спільне життя з відповідачем не склалося, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2023 шлюб між сторонами розірвано. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча має таку можливість, у зв'язку з чим, позивачка звернулась з даним позовом.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 7 000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину щомісяця, починаючи з 28.10.2024 та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 додаткові витрати на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 14 249,34 грн разово.
Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з витрат на переклад документів українською мовою користь ОСОБА_1 у розмірі 2 350,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 405,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Анненкова О. Ю., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення додаткових та судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 97 354 грн разово. Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на користь ОСОБА_1 , які складаються з витрат на переклад документів українською мовою у розмірі 14 100 грн, а також судовий збір від сплати якого ОСОБА_1 була звільнена при зверненні до суду з даною апеляційною скаргою.
В обґрунтування вказує, що у зв'язку зі збройною агресією РФ, 01.03.2022 вона з дитиною виїхали до Польщі, а 09.05.2022 переїхали до міста Квебек, Канада, де проживають до сьогодні, а шлюб між сторонами розірвано 28.11.2023. Апелянт орендує квартиру за 920 CAD щомісячно (що дорівнює 27 894,40 грн), з яких на проживання дитини витрачається 13 947,20 грн на місяць.
Апелянт просить стягнути з відповідача 97 354,00 грн разово як його половину (50%) від загальної суми додаткових витрат у 210 707 грн 99 коп., за вирахуванням вже перерахованих ним 8 000 грн. Додаткові витрати включають оплату: дитячого садка (21 057,24 грн), літнього табору (12 946,64 грн), снеків у табір (2 995,31 грн), занять карате та форми (31 253,47 грн), збору дитини до першого класу (25 000 грн), купівлі велосипеду (2 200 грн), боксерської груші (1 300 грн), фотографій для школи (1 743,00 грн), стоматолога (2 607,52 грн), літнього відпочинку в Домініканській Республіці (23 012,88 грн), виклику невідкладної швидкої допомоги під час відпочинку (61 702,90 грн), медичних препаратів (6 750 грн), та придбання ігрової платформи Nintendo Switch (18 138,94 грн).
Апелянт не погоджується з висновком суду, який відмовив у стягненні витрат на літній відпочинок у Домініканській Республіці та на денний табір Сен-Рош, вважаючи їх туристичними витратами, а не додатковими. Стверджує, що відпочинок на морі веде до оздоровлення дитини, загартовування, зміцнення імунітету, є профілактикою респіраторних захворювань та позитивним впливом на здоров'я дитини морським кліматом. Відповідає законодавчому визначенню «додаткових витрат» (ст. 185 СК України), оскільки пов'язана з оздоровленням, психоемоційною підтримкою та розвитком дитини. Апелянт посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006, де роз'яснено, що до особливих обставин, що викликали додаткові витрати, можуть бути віднесені схильність дитини до певного виду спорту або потреба в оздоровленні та відпочинку біля моря чи на гірському курорті. Крім того, не погоджується Апелянт і з висновком суду стосовно завдання здоров'ю дитини шкоди, спричиненої поїздкою на море. Апелянт зазначає, що раптове захворювання дитини та виклик невідкладної допомоги - це форс-мажор, надзвичайна і непередбачувана подія, яка не залежить від волі сторін та була направлена виключно на збереження її життя і здоров'я. Такі витрати повністю відповідають поняттю «додаткових витрат» відповідно до ст. 185 СК України.
Щодо денного табору Сен-Рош, Апелянт зазначає, що він має на меті розвиток дитини, витрати на табір були необхідні, так як дитина перебувала на літніх канікулах, а мати працювала, і це відповідало інтересам дитини: розвиток, соціалізація, догляд у безпечному середовищі, спілкування з однолітками.
Стосовно придбання ігрової платформи Nintendo Switch, Апелянт вказує, що відеоігри покращують концентрацію уваги, настрій та емоційну регуляцію, а купівля була одночасно і виконанням мрії дитини і винагородою за високі успіхи в навчанні, оскільки дитина закінчила свій перший навчальний рік у трійці найкращих учнів класу, незважаючи на те, що навчання відбувалось на французькій мові, якою до приїзду в Канаду він не говорив.
Стосовно добровільних виплат, які суд повністю взяв до уваги, зазначає, що виплати за вересень, жовтень та листопад 2022 року (загальна сума 19 000,00 грн) - це кошти, які перераховував відповідач для існування сім'ї в Канаді, оскільки на той час подружжя ще зберігало відносини та рахувалось сім'єю. При цьому з листопаду 2022 року до серпня 2023 року (8 місяців) жодної допомоги відповідачем не надавалось. З серпня 2023 року по грудень 2024 року Відповідач сплачував щомісячно по 3 500 грн 00 коп. Виключенням був грудень 2023 року (додатково 3 500 грн на новорічний подарунок) та травень 2024 року (додатково 8 000 грн на відпочинок), про які апелянт зазначала в Позовній заяві та які відняла від його 50% додаткових вимог.
Апелянт також зазначає, що Відповідач є власником автівки Volkswagen Jetta, 2016 р.в., та зареєстроване право власності на три квартири у Києві та Київській області. При цьому 04.01.2024 відповідачем була продана одна з трьох належних йому квартир, однак не надано сторінок договору із зазначенням суми вартості проданої квартири, що апелянт вважає фактом приховування доходу відповідача. Відсутність доходу не звільняє відповідача від участі в утриманні спільної дитини, саме в тому розмірі, якого дитина потребує та до якого звикла. Відповідач не має іншої родини, інших неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні інших осіб.
Апелянт не погоджується з відшкодуванням судом витрат на переклад документів лише у розмірі 2 350,00 грн, оскільки загальна сума витрат на переклад складає 14 100 грн 00 коп. (9 300 грн для позовної заяви та 4 800 грн для відповіді на відзив). Апелянт вимагає стягнути з Відповідача судові витрати на переклад документів у повному розмірі 14 100,00 грн.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Вітер В. М., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Вважає, що апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів, які б відповідали вимогам статей 356, 357 ЦПК України, та які могли б слугувати підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення суду першої інстанції. Він вказує, що позивач фактично обмежилася повторним викладенням тих самих обставин, які були наведені у позовній заяві, та загальною тезою про те, що рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню. Відсутність у скарзі конкретних посилань на порушення закону чи неправильність висновків суду першої інстанції, а також відсутність аргументів чи доказів того, що суд допустив процесуальні порушення, неправильно застосував норми матеріального права або ухвалив рішення без належного з'ясування обставин, свідчить про її формальний характер та необґрунтованість. Відповідач підкреслює, що суд детально проаналізував кожну заявлену обставину, дослідив усі надані докази та надав їм належну правову оцінку, а Позивач жодного разу не заявляла відвід судді та не висловлювала будь-яких зауважень щодо процесуального порядку розгляду справи.
Щодо розміру грошової допомоги, яку сплачує відповідач, він зазначає, що твердження позивача про те, що дитина перебуває на повному утриманні матері, є надуманим і не відповідає дійсності. Відповідач наголошує, що він добровільно та регулярно надавав фінансову підтримку на утримання дитини, перерахувавши на картку позивача з 01.01.2022 по 01.01.2025 суму 90 291,23 грн, навіть незважаючи на відсутність офіційного доходу, використовуючи для цього наявний кредитний ліміт. Він також зауважує, що ця сума не враховує наданих готівкових коштів та купівлі автомобіля FORD ESCAPE SE 4DR 4WD, серійний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого на позивача, на який він витратив 13 000 доларів США власних останніх збережених коштів. Відповідач стверджує, що вказана інформація про грошові перекази спростовує твердження позивача про те, що він почав виплачувати допомогу лише з серпня 2023 року і тільки в розмірі 3 500 грн. Зазначає, що станом на сьогоднішній день він офіційно не працевлаштований, не має стабільного доходу та має заборгованість перед банком у розмірі 26 873 грн 44 коп., що показує його дійсний фінансовий стан. Він також пояснює, що всі свої кошти витрачав на збереження життя своєї матері, яка мала тяжке онкологічне захворювання та померла, і йому навіть довелось брати кошти в борг у знайомих для розплати за дороговартісне лікування.
Щодо додаткових витрат, Відповідач наголошує, що витрати на відпочинок у Домініканській Республіці (Пунта-Кана, 10 днів) та придбання ігрової платформи Nintendo Switch не є обов'язковими чи пріоритетними витратами, необхідними для утримання та гармонійного розвитку дитини. Відповідач підтримує висновки суду першої інстанції, який, відповідно до статті 185 СК України, частково задовольнив вимоги, стягнувши 50% від витрат на відвідування дитячого садка, лікування у стоматолога та лікування сезонних захворювань, що склало 14 249,34 грн. Він зауважує, що будь-які додаткові витрати, що виходять за межі звичайних аліментних платежів, мають бути попередньо узгоджені між сторонами. Якщо матір самостійно приймає рішення про організацію дороговартісного відпочинку чи придбання предметів розкоші, то такі витрати є виключно її особистою ініціативою та бажанням, а не об'єктивною необхідністю чи потребою дитини.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, надіславши клопотання про розгляду справи без їх участі.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П.., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що обов'язок батьків утримувати дитину до повноліття, відповідно до статті 180 СК України, є рівним для обох сторін, а розірвання шлюбу не впливає на цей обсяг обов'язків. При визначенні розміру аліментів, суд врахував матеріальне становище відповідача, його обов'язок утримувати дитину та добровільну сплату ним коштів на утримання дитини в період з 01.01.2022 по 01.01.2025 року на загальну суму 90 291 грн 23 коп. Суд зазначив, що відповідач був вимушений повернутися до України через погіршення здоров'я своєї матері та її подальшу смерть, присвятивши свій час і кошти її лікуванню. Оскільки відповідач не працював, суд визначив розмір аліментів виходячи із середньої заробітної плати працівника для м. Києва (27,5 тис. грн на березень 2025 року), відповідно до статті 195 СК України. Суд дійшов висновку, що заявлений Позивачкою розмір аліментів у 34 561,75 грн є завищеним та не відповідає вимогам розумності та співмірності фактичним обставинам справи, та задовольнив у цій частині вимоги частково визначивши аліменти у розмірі 7 000,00 грн щомісячно, оскільки це відповідає вимогам розумності та не є меншим за мінімальний гарантований розмір аліментів (50% прожиткового мінімуму).
У цій частині рішення суду не оскаржується.
Щодо додаткових витрат, суд виходив з того, що обов'язок участі в них (стаття 185 СК України) виникає лише у разі їх обумовленості особливими обставинами (розвиток здібностей, хвороба, каліцтво тощо). Суд встановив, що туристичні витрати (як-от відпочинок у Домініканській Республіці), витрати на придбання продуктів харчування, проїзду, тощо, не відносяться до додаткових, а охоплюються аліментними платежами. Зокрема, суд зазначив, що позивачкою не доведено, що відпочинок у Домініканській Республіці був оздоровчим заходом у розумінні Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», а рахунок за невідкладну допомогу свідчить про шкоду для здоров'я дитини. Денний табір Сен-Рош також не підпадає під критерії дитячого закладу для оздоровлення, і не доведено, що перебування в ньому є особливими обставинами. Суд вказав, що інші витрати на дитину, включаючи секції, гуртки, приставки та комп'ютерну техніку, повинні здійснюватися за домовленістю між батьками, але доказів такої попередньої домовленості чи звернення до відповідача не надано. Суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог, визнавши додатковими лише витрати на відвідування дитячого садка при школі Святого Апостола Павла, лікування у стоматолога та лікування сезонних захворювань, оскільки вони спрямовані на забезпечення розвитку здібностей та лікування. Суд стягнув 50% від цих підтверджених сум, а саме 14 249,34 грн, згідно з вимогами статті 141 СК України.
Розподіляючи судові витрати на переклад документів у розмірі 14 100,00 грн суд першої інстанції виходив із обсягу задоволених позовних вимог (1/6 суми позову), з огляду на що дійшов висновку про наявність підстав покласти на відповідача витрати частково - у розмірі 2 350,00 грн.
Колегія суддів погоджується із такими висновками й зважаючи на вимоги та доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Додаткові витрати повинні бути зумовлені особливими обставинами. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті) (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19).
Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню в судовому засіданні особою, яка пред'явила такий позов.
За правовим аналізом вказаної норми закону, визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. В свою чергу, доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
У постанові від 22.03.2023 у справі № 758/6113/19 (провадження №61- 425св23) Верховний Суд виснував наступне: син сторін неодноразово проходив медичні обстеження та лікування, й оскільки позивач поніс витрати для проведення курсу лікування дитини та витрати, пов'язані з особливостями розвитку дитини, а відповідачка є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки половини вартості додаткових витрат на лікування та розвиток дитини. Також апеляційний суд правильно зазначив, що витрати позивача на поїздки та відпочинок, придбання одягу, взуття, іграшок, продуктів харчування та солодощів для дитини, у тому числі під час відпочинку дитини з батьком, та витрати на освітні послуги і навчання дитини з метою здобуття освіти в приватній школі, не є тими витратами, що викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України. Вказані витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами.
До таких особливих обставин закон також відносить насамперед випадки коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення біля моря чин гірському курорті (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №320/383/19).
Верховний Суд зауважив, що визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку (постанова від 14.01.2019 у справі №751/4312/16-ц).
Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків дитини (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19, та від 14.01.2019 у справі № 751/4312/16-ц).
Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст.13 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд першої інстанції правильно розмежував витрати на утримання дитини (які покриваються аліментами) та витрати, викликані особливими обставинами. Суд обґрунтовано визнав додатковими та стягнув 50% лише від витрат, що дійсно пов'язані з лікуванням та розвитком здібностей: відвідування дитячого садка при школі Святого Апостола Павла, лікування у стоматолога та лікування сезонних захворювань, що сумарно склало 14 249,34 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо стягнення інших витрат, зокрема на відпочинок у Домініканській Республіці та ігрової платформи «Nintendo Switch», адже такі витрати не є обов'язковими чи пріоритетними витратами, необхідними для утримання та гармонійного розвитку дитини. Такі витрати, які виходять за межі звичайних аліментних платежів, є виключно особистою ініціативою та бажанням позивачки, а не об'єктивною необхідністю чи потребою дитини, оскільки вони не стосуються розвитку особливих здібностей чи лікування. Суд підставно вказав, що позивачкою не доведено, що відпочинок був оздоровчим заходом. Водночас колегія суддів звертає увагу, що доказів оплати рахунку за невідкладну допомогу позивачкою не були надані.
Суд обґрунтовано виключив витрати на денний табір Сен-Рош, оскільки не було доведено, що перебування в ньому є особливою обставиною у розумінні статті 185 СК України. Витрати, пов'язані із соціалізацією, доглядом дитини на літніх канікулах та забезпеченням зайнятості дитини, поки мати працює, охоплюються аліментними платежами.
Інші витрати на дитину, включаючи секції, гуртки, приставки та комп'ютерну техніку, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, повинні здійснюватися за попередньою домовленістю між батьками, однак доказів такої попередньої домовленості чи звернення до Відповідача щодо цих конкретних витрат не було надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується, що позивачкою не було доведено належними та допустимими доказами обставин, які б підтверджували необхідність стягнення додаткових витрат у заявленому розмірі (97 354,00 грн) відповідно до вимог статті 185 СК України.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що частина суми (19 000,00 грн за вересень-листопад 2022 року) була перерахована «для існування сім'ї в Канаді», адже твердження про виїзд за межі України у березні 2022 року, приїзд відповідача у листопаді 2022 року під час якого, як зазначає позивачка з'ясувалось неможливість подальшого проживання, суперечить логіці витрат на спільні сімейні потреби. Юридично, Сімейний кодекс України не передбачає прямого безумовного обов'язку одного з подружжя перераховувати гроші іншому на особисте утримання після припинення спільного проживання (ст. 75 СК України), оскільки дитині вже було більше трьох років. Відповідно, єдиним імперативним обов'язком відповідача було утримання сина (ст. 180 СК України). Оскільки позивачка не надала доказів, що ці кошти були витрачені саме на спільні потреби, або що була попередня домовленість, суд правомірно зарахував усю суму 90 291 грн 23 коп. як добровільну допомогу на утримання дитини (сина), що спростує твердження про неналежну участь відповідача в утриманні дитини.
Щодо судових витрат на переклад, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 6 статті 139 ЦПК України, розмір витрат на оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Позивачка заявила до стягнення 14 100,00 грн на оплату послуг перекладу (9 300 грн для позовної заяви та 4 800 грн для відповіді на відзив).
Згідно з частиною 1 та частиною 2 пункту 3 статті 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, інші судові витрати (до яких належать і витрати на перекладача) покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції, зважаючи на те, що вимоги позивачки були задоволені лише частково (у співвідношенні приблизно 1/6 від загальної суми заявлених вимог), обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для відшкодування позивачці витрат на залучення перекладача у повному обсязі, оскільки це не відповідає принципу пропорційності.
Таким чином, колегія суддів відхиляє вимогу апелянта про стягнення повної суми 14 100 грн, адже позовні вимоги задоволені частково, а суд першої інстанції правильно застосовано норми статті 139 та статті 141 ЦПК України. Підстав для зміни розміру таких витрат за наслідками апеляційного перегляду не встановлено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Анненкової Олени Юріївни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов