23 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14863/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника відповідача Леонової Ю. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Леонової Юлії Олегівни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Дім Квартал»,
на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Рабчуна Р. О.,
від 25 червня 2025 року
у цивільній справі № 372/115/25 Обухівського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
до Товариства з обмежено відповідальністю «Новий Дім Квартал»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Товариство з обмежено відповідальністю «Рубікон-Девелопмент»
про стягнення грошових коштів в зв'язку з невиконанням умов договору,
В грудні 2024 року позивачі звернулись в суд з позовом про стягнення грошових коштів в зв'язку з невиконанням умов договору. Позов мотивований тим, що 18.12.2021 між ТОВ «Новий Дім Квартал» (далі - відповідач), з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (далі - позивачі) було укладено договір № 18 K-14 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, об?єктом нерухомого майна, майнові права на який передаються є 1-кімнатна квартира, проектний номер №14, на 3-му (третьому) поверсі, загальна проектна площа 46,9 кв. м, що розташована в другому пусковому комплексі об'єкту капітального будівництва (друга черга будівництва), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
29.01.2024 між ТОВ Новий Дім Квартал», в особі директора Новосьолова Є. І. та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору № 18 K-14 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 18.12.2021. Сторони домовились розірвати за взаємною згодою договір № 18 K-14 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, об?єктом нерухомого майна, майнові права на який передаються є 1-кімнатна квартира, проектний номер № 14, на 3-му (третьому) поверсі, загальна проектна площа 46,9 кв. м, що розташована в другому пусковому комплексі об ?єкту капітального будівництва (друга черга будівництва), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Відповідно до пункту 2 вищевказаної додаткової угоди продавець зобов'язався повернути сплачені покупцями грошові кошти за договором, а також виплатити компенсацію у розмірі 79,87% від загальної суми договору, яка становить 619 680,00 грн, у рівних частках згідно з узгодженим графіком. Станом на сьогоднішній день вказані зобов'язання виконані частково, у зв'язку з чим позивач просив стягнути грошові кошти у розмірі 151 000,00 грн, штрафні санкції в сумі 19 922,92 грн, інфляційне знецінення у розмірі 8 942,15 грн, що разом становить 179 865,07 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Новий Дім Квартал» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях грошові кошти в розмірі 151 000 грн 00 коп. основного боргу, пеню 19 475 грн 98 коп., інфляційне збільшення 8 942 грн 15 коп., а всього стягнуто - 179 418 грн 13 коп.
Стягнуто з ТОВ «Новий Дім Квартал» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 208 грн 17 коп.
Стягнуто з ТОВ «Новий Дім Квартал» код ЄДРПОУ 35470943 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 208 грн 17 коп.
Стягнуто з ТОВ «Новий Дім Квартал» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн 00 коп.
У іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Леонова Ю. О., в інтересах ТОВ «Новий Дім Квартал», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Щодо задоволення вимоги стягнення основної суми в розмірі 151 000 грн 00 коп., апелянт зауважує, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини та дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача про те, що саме позивачі не виконали своїх грошових зобов'язань за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 18 К-14 від 18.12.2021. За цим Договором, покупці (позивачі) повинні були сплатити 515 900,00 грн за затвердженим графіком до 20.12.2023. Проте, позивачі сплатили лише 192 523,44 грн, здійснивши останній платіж 17.02.2022, у зв'язку з чим заборгованість позивачів перед ТОВ «Новий дім Квартал» станом на 29.01.2024 склала 427 156,56 грн. Невиконання грошових зобов'язань позивачами, як інвесторами будівництва, негативно вплинуло на можливість виконання зобов'язань відповідачем, оскільки спорудження житла здійснюється за рахунок залучених коштів. ТОВ «Новий дім Квартал» наголошує, що позивачі діяли недобросовісно, приховавши від суду інформацію щодо порушення ними грошових зобов'язань та здійснення лише часткової оплати, що суперечить принципу добросовісності. Вказує на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування платіжних документів від позивачів, що свідчить про упередженість суду та небажання встановити всі фактичні обставини. Вважає, що суд не здійснив оцінку всіх доказів, поданих відповідачем, зокрема копій банківських квитанцій, що підтверджують часткову оплату позивачами.
Щодо умов додаткової угоди від 29.01.2024 та стягнення коштів, апелянт стверджує, що суд не дослідив і не з'ясував умови Договору № 18 К-14 від 18.12.202, не встановивши, чи є достатні підстави у позивачів на отримання коштів у визначеному розмірі за додатковою угодою. Додаткова угода, укладена 29.01.2024, передбачала розірвання Договору та повернення сплачених коштів, а також виплату компенсації у розмірі 79,87% від суми Договору (загальна сума 619 680,00 грн). ТОВ «Новий дім Квартал» зазначає, що за цією угодою вже сплатило позивачам 468 680,00 гривень. Однак, ТОВ «Новий дім Квартал» згодом з'ясувало, що сума до повернення (619 680,00 грн) є значно більшою (більша у 3 рази), ніж фактично сплатили покупці за договором (192 523,44 грн). Апелянт зауважує, що посилання на пункт 6.2. Договору № 18 К-14 від 18.12.2021 в додатковій угоді та застосування компенсації 79,87% не відповідає умовам основного Договору, оскільки цей пункт передбачає право покупця на одностороннє розірвання та компенсацію лише за умов: затримки передачі майнових прав з боку Продавця після здачі Об'єкту в експлуатацію та повного виконання покупцями своїх грошових зобов'язань. Оскільки позивачі не виконали своїх грошових зобов'язань (не сплатили повну вартість), у них немає підстав для одностороннього розірвання Договору та виплати компенсації у вигляді 79,87% від суми Договору. Наразі позивачі вже отримали від ТОВ «Новий дім Квартал» суму на 276 156,56 гривень більше, ніж сплатили за Договором (468 680,00 грн - 192 523,44 грн = 276 156,56 грн). Подальша сплата коштів є безпідставною і порушить баланс справедливості.
Щодо задоволення стягнення пені та інфляційного збільшення, зазначає, що оскільки позивачі вже отримали від ТОВ «Новий дім Квартал» суму на 276 156,56 грн більше, ніж сплатили, вони не потребують компенсацій, пов'язаних із знеціненням коштів, а стягнення пені та інфляційного збільшення є незаконним, необґрунтованим і порушує принцип розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн 00 коп. вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували понесення цих витрат. Апелянт стверджує, що позивачі не дотрималися вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки не подали докази до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення. Зокрема, до суду не було подано: договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом з описом, об'ємом робіт та їх вартістю, а також документ про оплату послуг. Позивач не надав і не надіслав відповідачу докази, які б підтверджували факт і розмір понесених витрат, чим позбавив відповідача можливості реалізувати своє право на подання обґрунтованого клопотання про зменшення витрат, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Стельникович С. А., в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просив подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що 18.12.2021 між ними та ТОВ «Новий Дім Квартал» було укладено договір № 18 К-14 купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру (проектний номер № 14, загальна проектна площа 46,9 кв. м) у другому пусковому комплексі, розташованому в м. Обухів. Зауважує, що відповідач фактично не здійснював будь-які будівельні роботи, що призвело до порушення умов договору і змусило позивачів звернутися до суду з метою захисту своїх прав та стягнення грошових коштів. З метою позасудового вирішення спору, 29.01.2024 між сторонами була укладена Додаткова угода, відповідно до якої сторони домовились розірвати договір № 18 К-14 за взаємною згодою. Згідно з цією угодою, продавець (ТОВ «Новий Дім Квартал») зобов'язався повернути сплачені покупцями кошти, а також виплатити компенсацію у вигляді 79,87% від суми договору (загальна сума 619 680,00 грн), згідно з графіком платежів. Позивачі стверджують, що відповідач здійснив платежі лише частково: станом на 30.04.2024 було виплачено чотири платежі на загальну суму 419 680,00 грн (119 680,00 грн та три платежі по 100 000,00 грн), проте за платіж від 31.05.2024 у розмірі 100 000,00 грн виплачено лише 49 000,00 грн (двома платежами 24 000,00 грн та 25 000,00 грн), а 51 000,00 грн не виплачено, а платіж за 30.06.2024 у розмірі 100 000,00 грн не виплачено зовсім. Позивачі заявляють, що починаючи з червня 2024 року відповідач відмовився сплачувати кошти згідно з укладеною додатковою угодою, що змусило їх звернутись до суду. Щодо стягнення інфляційних нарахувань та пені, зазначає, що платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав із викладених у ній підстав та доводів.
Позивачі в судове засідання не з'явились, направивши клопотання про можливість розгляду справи без їх участі та без участі представника.
Інші учасники не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
18 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 18 К-14 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Згідно п. 2.1. вказаного договору Продавець продає, а Покупці купують в рівних частках Майнові права на Об?єкт нерухомого майна у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. п. 2.2.Сторони домовились, що Об?єктом нерухомого майна, Майнові права на який передаються є 1-кімнатна квартира, проектний номер № 14, на 3-му (третьому) поверсі, загальна проектна площа 46,9 кв. м, що розташована в другому пусковому комплексі Об ?єкту капітального будівництва (друга черга будівництва), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. п.2.3. Квартира, Майнові права на яку передаються за даним Договором, повинна відповідати всім необхідним вимогам, та в ній повинен бути виконаний наступний обсяг робіт: встановлені вхідні броньовані двері; встановлені металопластикові вікна (п?ятикамерний віконний профіль і двокамерні склопакети); монтаж стояків системи водопостачання та каналізації; підведення систем електроенергії, води та газу до квартири; встановлені прилади обліку газу, електроенергії та води (поквартирні); встановлений двоконтурний котел; підведення інтернет кабелю до квартири, Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню, окрім випадків коли сторони не домовились письмово про інше (а.с. 12).
Загальна сума Договору становить 515 900,00 грн, що еквівалентно 18 971,86 доларів США, обчислено згідно офіційного курсу Національного Банку України на день підписання даного Договору (п.3.1.) (а.с. 12).
29 січня 2024 року позивачі та відповідач уклали додаткову угоду до договору № 18 К-14 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 18.12.2021 (а.с.16).
Відповідно до п. 1 даної угоди керуючись положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України та п. 6.2. Договору Сторони дійшли згоди розірвати Договір за взаємною згодою.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди продавець зобов'язується повернути сплачені покупцями кошти за Договором, а також виплатити компенсацію у вигляді 79,87% від суми Договору (загальна сума - 619 680,00 грн) в рівних частках згідно наступного графіку: 1) 31.01.2024 - 119 680,00 грн; 2) 29.02.2024- 100 000,00 грн; 3) 31.03.2024 - 100 000,00 грн; 4) 30.04.2024 - 100 000,00 грн; 5) 31.05.2025 - 100 000,00 грн; 6) 30.06.2024 - 100 000,00 грн (а.с.16).
Позивачі, звертаючись до суду із вимогою про стягнення грошових коштів та пені й інфляційного збільшення, вважали, що відповідач (ТОВ «Новий дім Квартал») не виконав свої зобов'язання за Додатковою угодою від 29 січня 2024 року, укладеною для розірвання Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 18.12.2021, оскільки не повернув повністю кошти та компенсацію в загальній сумі 619 680,00 грн, залишивши несплаченою суму 151 000 грн, яку вони просили стягнути разом із нарахованими штрафними санкціями.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що 18.12.2021 між позивачами та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, який 29.01.2024 додатковою угодою сторони розірвали за взаємною згодою, при цьому продавець (відповідач) зобов'язався повернути сплачені покупцями кошти та виплатити компенсацію у вигляді 79,87% від суми договору, що складало загальну суму 619 680,00 грн, згідно з графіком платежів. Встановивши, що відповідач не виконав зобов'язання за умовами додаткової угоди щодо повного повернення коштів, оскільки кошти були сплачені лише частково, і залишилася несплаченою сума 151 000 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: стягнення основного боргу у розмірі 151 000 грн 00 коп., а також пені (19 475 грн 98 коп.) та інфляційного збільшення (8 942 грн 15 коп.) як міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання, та витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав:
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Встановивши наявність нового, добровільно укладеного зобов'язання (додаткової угоди від 29.01.2024), яке встановлює фінансові наслідки розірвання попереднього договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, оскільки додаткова угода від 29 січня 2024 року є чинним і обов'язковим для виконання договором.
Сторони, скориставшись правом, передбаченим частиною четвертою статті 653 ЦК України - яка дозволяє домовитися про інше щодо фінансового врегулювання відносин після розірвання - уклали Додаткову угоду. Ця угода встановила нове, чітко зафіксоване зобов'язання відповідача сплатити загальну суму 619 680,00 грн, включаючи компенсацію 79,87%.
Таким чином, усі попередні умови (як-от повна оплата покупцем або причини розірвання), на які посилається апелянт, були замінені цією новою домовленістю про фінальний розрахунок.
Відтак, додаткова угода є чинним договором, який встановлює самостійне зобов'язання відповідача, і підпадає під дію принципу обов'язковості для виконання сторонами, закріпленого у статті 629 ЦК України.
Оскільки відповідач не виконав частину цього обов'язкового зобов'язання (151 000 грн), право позивачів було порушено, і суд першої інстанції правомірно застосував примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) як належний та ефективний спосіб захисту.
Аргументи апелянта про «безпідставне збагачення» є необґрунтованими, оскільки вони суперечать принципу обов'язковості виконання договору, вільно укладеного самим відповідачем. Засада розумності, властива приватному праву, не може тлумачитися як право сторони ухилятися від виконання своїх юридично чинних і належним чином оформлених зобов'язань.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив чи не витребував докази повної оплати позивачами за основним договором купівлі-продажу майнових прав, не стосуються предмета спору. Предметом спору є невиконання зобов'язання за додатковою угодою, а не за основним договором, який було розірвано. Оскільки додаткова угода встановила нове, фіксоване зобов'язання в сумі 619 680,00 грн, факт повної чи часткової оплати за попереднім договором втратив правове значення для виконання зобов'язання за чинною додатковою угодою. Натомість, апелянт фактично перекручує обставини та умову додаткової угоди, намагаючись поставити виконання нового зобов'язання в залежність від невиконаних умов попереднього договору.
Доводи апелянта про необґрунтованість стягнення пені та інфляційних нарахувань також відхиляються колегією суддів, адже ці суми стягуються на підставі статті 625 ЦК України як міра відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і мають компенсаційний характер. Вони нараховані на суму 151 000 грн, яку відповідач прострочив у виплаті за графіком Додаткової угоди, що є прямим наслідком порушення зобов'язання.
Водночас, колегія суддів вважає помилковими висновки суду у частині вирішення витрат на правничу допомогу, оскільки доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат, стороною позивача у встановленому цивільним процесуальним законом порядку не подано.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Сама по собі усна заява представника позивача зроблена до закінчення судових дебатів та визначених у позові попередній розмірі, не є достатньою підставою для покладення таких витрат на відповідача.
З огляду на наведене рішення суду у частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню, а відповідні вимоги залишення без задоволення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті спору.
Водночас, оскільки знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги у частині вирішення судом питання розподілу витрат на правничу допомогу й встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у вказаній частині судове рішення підлягає скасуванню, а вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Леонової Юлії Олегівни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Дім Квартал», задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн скасувати.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов