23 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14333/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника відповідача Івашко О. Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_2
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Верещінської І. В.
від 21 травня 2025 року
у цивільній справі № 760/20755/24 Солом'янського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2
до Національного антикорупційного бюро України
про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
В серпні 2024 року позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просив стягнути з Національного антикорупційного бюро України на його користь кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових (службових) осіб Національного антикорупційного бюро України, при розгляді заяви ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення від 09.02.2022, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації позивача.
Вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2022 позивач направив на адресу Національного антикорупційного бюро України заяву про кримінальне правопорушення відносно службових (посадових) осіб Львівської окружної прокуратури, які зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його заяви про вчинене кримінальне правопорушення, шляхом умисного невиконання Ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року по справі № 461/7425/20 порушили його права гарантовані ст. 40 Конституції України та ст. 56 КПК України.
Вказував, що отримав листа Національного антикорупційного бюро України за вих. № 111-006/4363 від 16.02.2022 в якому вказано, що його заяву від 09.02.2022 направлено для розгляду до Офісу Генерального прокурора. В подальшому, не отримавши відповіді, позивач оскаржив бездіяльність в порядку, передбаченому КПК України і ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2022 року у справі № 760/4312/22 зобов'язано уповноважену особу Національного антикорупційного бюро України невідкладно внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які містяться у заяві про вчинення кримінального правопорушення.
Вважав, що порушення відповідачем норм ст.ст. 19,40, 64, 68 Конституції України та норм КПК України з боку відповідача підтверджується ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 у справі № 760/4312/22 й полягає у свідомому глузуванні органів державної влади України, оскільки позивач, в короткі терміни не зміг захистити права, в результаті чого йому спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що позивач не веде діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено у задоволенні вимог говорить, що вимоги позивача незаконні. Враховуючи наведене, для відновлення своїх прав просив відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн та майнову шкоду у розмірі 29 грн завдану необхідність направляти до Солом'янського суду м. Києва скарги на порушення НАБУ норм законодавства при розгляді заяви позивача від 09.02.2022.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року відмовлено у задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 29 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди; 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових (службових осіб) Національного антикорупційного бюро України при розгляді заяви позивача про вчинене кримінальне правопорушення від 09.02.2022 що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації, а всього 1 000 029,00 гривень.
Стверджує, що суддя неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо: найвищої юридичної сили Конституції України; права на захист та на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, гарантованого статтями 55, 56 Конституції України; віднесення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) до органів державної влади; законності рішення НАБУ за наслідками перевірки його заяви про кримінальне правопорушення; порушення прав, гарантованих Конституцією України та КПК України, з боку НАБУ; права на відшкодування шкоди та факту її нанесення в результаті незаконних дій НАБУ. Крім того, апелянт зазначає, що суд не з'ясував обставин, встановлених Рішеннями Конституційного Суду України (№6-рп/2001 від 23.05.2001 року, №19-рп/2011 від 14.12.2011), нормами ст. 12 Закону України «Про звернення громадян» та ст.ст. 55, 56, 214 КПК України, а також Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 по справі №760/4312/22.
Апелянт вказує на неправильність встановлення обставин, які суддя вважає встановленими, а саме, що він не має права на відшкодування шкоди згідно зі ст. 56 Конституції України, що НАБУ не відноситься до органів державної влади, що рішення НАБУ було законним і його права не були порушені. Апелянт також стверджує, що суддя вважає, ніби НАБУ має право не виконувати Рішення Конституційного Суду України та норми КПК України.
Заперечує проти доказів, використаних судом першої інстанції, зокрема проти висновку суду, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і шкодою, оскільки апелянт надав чіткі докази підтвердження факту неправомірних дій відповідача та заподіяння моральної шкоди. Посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного Цивільного суду від 27.05.2021 по справі № 761/12945/19, згідно з якою цивільне законодавство передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, і саме на відповідача (НАБУ) покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Апелянт наполягає на тому, що дії посадових осіб НАБУ при розгляді його заяви про злочин є незаконними, що підтверджено Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 по справі №760/4312/22, і на підставі ст. 56 Конституції України та ч. 1 ст. 1167 ЦК України він має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Також апелянт «для уникнення непорозумінь при застосуванні вимог ст. ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України просить суд вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України через Верховний Суд подання щодо конституційності - постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»; Постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №199/1478/17, від 20.01.2021 у праві №686/27885/19, від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 13.05.2020 у справі №638/8636/17-ц, від 10.07.2019 у справі №522/3429/17, від 27.11.2019 у справі №641/2198/17, від 21.12.2019 у справі №285/3475/18-ц,від 10.07.2019 у справі №522/3429/17, від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17, від 13.01.2020 у справі 227/2572/19, від 21.02.2020 у справі №521/2951/17, від 04.03.2020 у справі №639/1803/18, від 19.03.20202 у справі №686/13212/19, від 13.05.2020 у справі №638/8636/17-ц, від 01.12.2021 у справі №635/4708/19, від 01.12.2021 у справі №638/3758/20, від 16.12.2021 у справі №686/11712/20 та від 24.12.2021 у справі №646/5190/19-ц.
Від НАБУ 25.09.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, тобто із пропуском строку встановленого ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 08.09.2025. Відповідач зазначає, що Ухвала Київського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 08.09.2025 надійшла до НАБУ 11.09.2025, проте без копії апеляційної скарги, а повноважена особа НАБУ ознайомилась з матеріалами апеляційної скарги лише 22.09.2025, відтак відзив подається з дотриманням строків, визначених апеляційним судом.
Вирішуючи питання дотримання строків на подання відзиву колегія суддів виходить із того, що до апеляційної скарги додана квитанція про направлення апеляційної скарги відповідачу 14.07.2025 (а.с. 148), отже відповідно до ст. 361 ЦПК України у апеляційного суду відсутній обов'язок направляти апеляційну скарги у такому випадку. Строк подання відзиву обраховується саме від отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження й відповідачем пропущений. Оскільки клопотання про поновлення строку подання відзиву не заявлено, поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу залишено без розгляду.
Колегією суддів залишено без задоволення клопотання апелянта про звернення до Конституційного Суду України, оскільки апеляційний суд не має повноважень ініціювати ані конституційне подання щодо тлумачення Конституції, ані перевірку конституційності судових актів. Згідно з законодавством, зокрема положеннями Закону «Про Конституційний Суду України» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», право приймати рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та офіційного тлумачення Конституції належить виключно Пленуму Верховного Суду. Крім того, перевірка конституційності закону, застосованого в остаточному судовому рішенні, відбувається лише за формою конституційної скарги, яка є індивідуальним правом особи і подається нею безпосередньо до КСУ після завершення судового розгляду. Таким чином, суд загальної юрисдикції не може виконувати функцію суб'єкта звернення до Конституційного Суду України, яку просить реалізувати апелянт.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про місце й час розгляду справи сповіщений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач 09.02.2022 на адресу Національного антикорупційного бюро України направив заяву про кримінальне правопорушення відносно службових (посадових) осіб Львівської окружної прокуратури, які зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його заяви про вчинене кримінальне правопорушення, шляхом умисного невиконання Ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 14.09.2020 по справі № 461/7425/20.
Листом Національного антикорупційного бюро України за вих. № 111-006/4363 від 16.02.2022 ОСОБА_3 повідомлено, що його заяву від 09.02.2022 направлено для розгляду до Офісу Генерального прокурора.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 у справі № 760/4312/22 задоволено скаргу ОСОБА_2 частково та зобов'язано уповноважену особу Національного антикорупційного бюро України, невідкладно внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які містяться в заяві про вчинення кримінального правопорушення.
Звертаючись із позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, позивач ОСОБА_2 вважав, що така шкода була спричинена незаконною бездіяльністю Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), яке, отримавши його заяву про кримінальне правопорушення від 09.02.2022, протиправно не внесло відомості до ЄРДР, порушивши його конституційні права, гарантовані ст. 40 Конституції України, незважаючи на зобов'язання вчинити ці дії, що встановлено Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 у справі №760/4312/22.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що для настання деліктної відповідальності, зокрема за статтями 1173, 1174 ЦК України, позивач повинен був довести наявність трьох обов'язкових умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між ними. Суд встановив, що сам факт оскарження дій НАБУ у порядку КПК України та покладення ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2022 обов'язку внести відомості до ЄРДР, не свідчить про завдання позивачу шкоди і не є достатньою правовою підставою для її відшкодування. Посилаючись на практику Верховного Суду (постанова від 19.05.2021у справі № 686/27967/19 та постанова від 26.07.2021 року у справі №596/818/20), суд дійшов висновку про те, що задоволення скарги позивача на бездіяльність слідчого є достатньою справедливою сатисфакцією з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач, що узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, а також відсутній причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача і шкодою, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Колегія суддів погоджується із такими висновками з наступних підстав.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Вказаний висновок висловлено зокрема у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20.01.2021 у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20). Судова практика у цьому питання є сталою.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18), від 16.11.2020 у справі № 686/1527/20, від 13.01.2020 у справі № 227/2572/19, від 26.07.2021 у справі № 596/818/20 (провадження № 61-6159св21), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Таким чином, звернувшись до Солом'янського районного суду міста Києва із скаргою на бездіяльність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), що полягала у невнесенні відомостей до ЄРДР, позивач ОСОБА_2 реалізував своє гарантоване КПК України та ст. 55 Конституції України право на оскарження процесуальних рішень. Проте, як правильно виснував суд першої інстанції, сам факт оскарження та подальше скасування постанови слідчого не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки задоволення скарги у кримінальному провадженні та поновлення прав позивача ухвалою слідчого судді вже становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду. Цей висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справах «Перна проти Італії» та «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення з боку органу влади саме по собі є достатньою компенсацією за завдану особі шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності, є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
З огляду на відсутність не доведення позивачем факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, протиправності дій Національного антикорупційного бюро, наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди, суди першої інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва ід 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов