Справа № 761/33502/24 Головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.
Провадження № 22-ц/824/13439/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С. А.,
суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, в якому просила визнати неправомірною відмову у наданні інформації, протизаконною, протиправною дією відповідача та зобов'язати його надати запитувану в інформаційному запиті від 21 березня 2024 року інформацію, а саме: копію у паперовій формі Плану реабілітації, складеного 20 серпня 2022 року лікарем ФРМ ОСОБА_2 КДЦ Шевченківського району м. Києва.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 21 березня 2024 року вона звернулась до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києваз інформаційним запитом та отримала відповідь на нього 27 березня 2024 року, за змістом якої відповідач повідомив про відсутність запитуваної інформації.
Позивачка вважала, що відповідач надав відповідь не по суті запиту, чим порушив Закон України «Про доступ до публічної інформації» та її права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я» індивідуальний реабілітаційний план це документ, тобто медична інформація, щодо персональних даних конкретного пацієнта у конкретних обставинах періоду і процесу надання медичної послуги - реабілітації у конкретному медичному закладі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1268 від 03 листопада 2021 року «Порядок організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я» цей документ, що формується за відповідними правилами та затверджується відповідно правил, узгоджується саме мультидисциплінарною реабілітаційною командою та затверджується на загальних зборах команди лікарів ФРМ. Таким чином обов'язок медичного закладу щодо складання індивідуального реабілітаційного плану регламентований вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Отже, лікар ОСОБА_2 при зверненні до нього 20 серпня 2022 року мав сформувати індивідуальний реабілітаційний план, як джерело медичної реабілітаційної інформації для пацієнта ОСОБА_1 . Саме цей план став би, був би і є предметом спору в даній справі. Таким чином, змістом і суттю інформаційного запиту від 21 березня 2024 року до відповідача є необхідність ОСОБА_1 отримати для ознайомлення та проходження курсу реабілітації плану реабілітації від 20 серпня 2022 року.
Зазначає, що інформація - це будь які відомості, які можуть бути збережені на матеріальних носіях, або відображені в електронному вигляді. Із врахуванням вищевикладеного, позивачкою витребовувалась інформація, яку містить матеріальний носій - документ, ця інформація витребовувалась у паперовій формі шляхом надіслання поштою запитувачу. Відсутність індивідуального плану реабілітації позбавляє ОСОБА_1 можливості отримувати медичні послуги з реабілітації.
Не погоджується із висновком суду про те, що копія реабілітаційного плану була надана їй разом із листом від 26 січня 2023 року № 01-02 вих.4, як відповідь на попередній інформаційний запит від 20 січня 2023 року вх. № 122. Зазначає, що матеріали справи не містять доказу надіслання на її адресу такого листа, оскільки не долучений фіскальний чек на оплату поштових послуг. Крім того, документ, який відповідач долучав до своєї відповіді на інформаційний запит від 20 січня 2023 року, є лише копією однієї сторінки якогось документа, що, на думку позивачки, не можна вважати реабілітаційним планом.
ОСОБА_1 наголошує на тому, що надана відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів картка реабілітації пацієнта в амбулаторних умовах, сторінка з якої була також долучена відповідачем до відповіді на її інформаційний запит від 20 січня 2023 року, не є реабілітаційним планом. Крім того, відповідач визнав, що такий реабілітаційний план не складався.
Також вважає, що суд першої інстанції змінив предмет спору, зазначивши, що позивачка вимагає надання реабілітаційного плану саме із електронної системи, проте реабілітаційний план лікарем ОСОБА_2 до електронної системи не вносився, а вона просила надати їй інформацію саме у паперовій формі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що 21 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києваз інформаційним запитом вх. № 659, в якому просила надати (надіслати поштою) витяг із її електронної картки інформації, а саме: План реабілітації, складений 20 серпня 2022 року лікарем ФРМ ОСОБА_2 у паперовому (роздрукованому) вигляді (формі).
Як вбачається з відповіді КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києвавід 27 березня 2024 року № 01/02-вих.2 на запит ОСОБА_1 від 21 березня 2024 року, створення та внесення індивідуального плану реабілітації в електронну систему охорони здоров'я (ЕСОЗ) було впроваджено з 02 лютого 2023 року (підстава - лист Національної служби охорони здоров'я від 02 лютого 2023 року № 3757/6-15-23 «Роз'яснення НСЗУ щодо внесення в ЕСОЗ інформації про надану реабілітаційну допомогу дорослим і дітям у амбулаторних умовах за пакетом «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у амбулаторних умовах»).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно відмовив позивачці у наданні витягу з електронної системи охорони здоров'я, а саме: індивідуального плану реабілітації, складеного 20 серпня 2022 року лікарем ФРМ ОСОБА_2 КДЦ Шевченківського району м. Києва, оскільки на момент його складення була відсутня технічна можливість заповнення такого плану в електронній формі. Вказаний план заповнювався в паперовій формі, що вбачається з матеріалів справи, а інформаційний запит від 21 березня 2024 року вимог щодо надання саме паперової копії плану реабілітації від 20 серпня 2022 року не містив.
При цьому дії (бездіяльність) відповідача щодо заповнення в паперовій формі, а не в електронній картки № 452 реабілітації пацієнта ОСОБА_1 в амбулаторних умовах, в якій міститься індивідуальний план реабілітації, не оскаржувались позивачкою і доказів протилежного суду не надано.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивачка обґрунтувала свій позов тим, що вона має право на отримання інформації, проте відповідач неправомірно відмовив у наданні запитуваної інформації, надавши відповідь не по суті запиту, чим порушив вимоги частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Отже, до предмета доказування у цій справі входило право позивачки на отримання інформації, а також ненадання відповідачем запитуваної інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, 18 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, у зв'язку з чим була заведена карта № 452 реабілітації пацієнта в амбулаторних умовах. В картці є відмітки про консультації ОСОБА_1 18 липня 2022 року, 25 липня 2022 року, 01 серпня 2022 року, 08 серпня 2022 року, 12 вересня 2022 року.
У цій картці міститься індивідуальний план реабілітації пацієнта (а.с. 47).
Отже, між сторонами виникли правовідносини з отримання послуги із медичного обслуговування, тобто послуги, що надаються пацієнту в закладі охорони здоров'я, реабілітаційному закладі. Позивачка є пацієнтом, а відповідач - закладом охорони здоров'я.
Саме у зв'язку з виниклими правовідносинами, позивачка звернулась до відповідача із інформаційним запитом наступного змісту:
«Керуючись ЗУ «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» прошу надати (надіслати поштою) витяг із моєї електронної картки інформації, а саме План реабілітації складений лікарем ФОМ ОСОБА_2 20.08.2022 року, у паперовому (надрукованому вигляді, формі). Наголошую, що запит має бути зареєстрований відповідно до вимог ст. 18 «Реєстрація документів розпорядника інформації» та опрацьований у спосіб і терміни відповідно вимог ст. 20 «Строки розгляду запитів на інформацію» ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (а.с. 3).
Виниклі правовідносини регулюються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII) та Законом України «Про інформацію» № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
Водночас Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), на порушення якого відповідачем вказує позивачка, правовідносини сторін не регулює, оскільки із його преамбули вбачається, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Статтею 1 Закону № 2939-VI встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно із статтею 2 Закону № 2939-VI встановлено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Таким спеціальним законом є Закон № 2657-XII, який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до статті 4 Закону № 2657-XII суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
У відповідності до статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Стаття 10 цього ж Закону визначає види інформації, одним з яких є інформація про фізичну особу
Відповідно до статті 11 Закону № 2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 3 Закону № 2801-XII медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров'я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров'я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини.
Як передбачено статтею 39 Закону № 2801-XII, пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.
Позивачка у позовній заяві не зазначила мету отримання запитуваної інформації, однак в суді першої інстанції на запитання суду пояснила, що відсутність індивідуального плану в електронній формі позбавляє її можливості отримувати медичні послуги з реабілітації і водночас вказала, що із часу введення в дію електронної системи з 02 лютого 2023 року і по даний час вона до лікарні із створенням індивідуального плану в електронній формі та за отриманням медичної допомоги не зверталась.
Проте виходячи із наведених вище норм, вона має право на інформацію щодо плану її реабілітації.
Суд встановив, що відповідачем 27 березня 2024 року була надана позивачці відповідь за № 01/02-вих.2 наступного змісту:
«На ваш інформаційний запит від 21.03.2024 року вхідний № 659 адміністрація КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва повідомляє наступне.
Створення та внесення Індивідуального плану реабілітації в електронну систему охорони здоров'я (ЕСОЗ) було впроваджено з 02.02.2023 року (підстава - лист Національної служби охорони здоров'я від 02.02.2023 № 3757/6-15-23 «Роз'яснення НСЗУ щодо внесення в ЕСОЗ інформації про надану реабілітаційну допомогу дорослим і дітям у амбулаторних умовах за пакетом «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у амбулаторних умовах»)» (а.с. 4).
Отже, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивачка бажає отримати індивідуальний план її реабілітації, у зв'язку із чим вона і зверталась до відповідача.
При цьому колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд не має брати до уваги і досліджувати її попередні звернення до відповідача щодо надання їй індивідуального плану реабілітації, оскільки суд захищає не загальне право позивачки на отримання інформації за її запитом, а конкретне право на отримання інформації, яка безпосередньо її стосується, викладена в окремому документі, що має знаходитись у розпорядженні відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, 20 січня 2023 року позивачка зверталась до відповідача з інформаційним запитом наступного змісту:
«Керуючись ЗУ «Про доступ до публічної інформації» прошу надати (надіслати поштою) копію документу (у зручній для мене паперовій формі) План реабілітації пацієнта ОСОБА_1 , складеного лікарем ОСОБА_2 згідно вимог Специфікації до договору КНП КДЦ Шевченківського району із НСЗУ, план реабілітації, що його мають реалізувати виконавці процедур: 1) механотерапія (із 22.08.22-04.09.22); 2) фізичної терапії (із 05.09.22-29.09.22); 3) м'ягкотканинні реабілітаційні техніки (із 27.09.22-11.10.22) із зазначенням прізвищ лікарів виконавців призначених процедур реабілітаційного плану, складеного лікарем ОСОБА_2 . Запит прошу задовольнити із дотриманням вимог ст. 20, 22 ч. 2 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (а.с. 22).
На вказаний запит відповідач 26 січня 2023 року надав відповідь за № 01/02-вх4, до якого додав копію плану реабілітації пацієнтки ОСОБА_1 для проходження курсу реабілітації в умовах відділення відновного лікування та фізіотерапії КДЦ на 1 аркуші (а.с. 23, 24). Ця фотокопія документа є однією сторінкою із картки № 452 реабілітації пацієнта в амбулаторних умовах.
Разом із тим, в інформаційному запиті від 21 березня 2024 року ОСОБА_1 просила надіслати їй витяг у паперовій формі із електронної картки, а саме план реабілітації, складений лікарем ОСОБА_2 20 серпня 2022 року.
З огляду на те, що індивідуальний план реабілітації пацієнтки ОСОБА_1 , який містився в паперовій картці № 452 реабілітації пацієнта в амбулаторних умовах, їй вже надсилався, проте в повторному запиті вона просила зробити цей витяг із електронної картки, відповідач правомірно їй надав відповідь, що індивідуальний план реабілітації в електронну систему охорони здоров'я не вносився, що і стало причиною ненадання такого документу позивачці.
В доводах апеляційної скарги позивачка зазначає, що індивідуальний план реабілітації має складатись із дотриманням певної процедури, встановленої Постановою КМУ № 1268 від 03 листопада 2021 року «Порядок організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я», проте такий план лікар не складав.
Отже, із наведеного вбачається, що позивачка не погоджується із змістом реабілітаційного плану, який міститься в картці № 452 реабілітації пацієнта в амбулаторних умовах, який був відомий позивачці, оскільки його змісті наведений у інформаційному запиті від 20 січня 2023 року.
Між тим, у разі невиконання відповідачем вимог Постанови КМУ № 1268 від 03 листопада 2021 року при складанні плану реабілітації, це не може бути виправленим шляхом подання пацієнтом нових інформаційних запитів, оскільки вони не є підставою для складання нового плану реабілітації.
Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на наявних у справі доказах, не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року у даній справі - без змін.
Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній