Справа № 753/17833/24 Головуючий у І інстанції Цимбал І.К.
Провадження №22-ц/824/11140/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
13 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Белугіна Венера Леонідівна, Державний реєстратор Козинської селищної ради Київської області Марченко Анастасія Володимирівна, про визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідача), треті особа: приватний нотаріус Белугіна В.Л., державний реєстратор Козинської селищної ради Київської області Марченко А.В., про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначав, що 30.04.1983 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, який на сьогодні розірвано.
За час спільного шлюбу сторонами набуто у власність наступне майно:
- автомобіль марки Land RoverмодельRange Rover Evoque, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- автомобіль марки Mercedes BenzмодельGLE, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- квартира АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,1190 га, кадастровий номер 3223155400:03:038:0060, для колективного садівництва, розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, СТ «Міжріччя»;
- садовий будинок АДРЕСА_2 ;
- земельна ділянка НОМЕР_3 , площею 0,1172 га, кадастровий номер 3221881400:29:114:0306, для колективного садівництва, для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_5;
- квартира АДРЕСА_3 .
Крім того, за час шлюбу сторонами набувалася у власність побутова техніка: телевізор «Самсунг»; холодильник «Сіменс», електрична плита «Бош», яка знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 .
17 серпня 2020 року між сторонами був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Белугіною В.Л. за реєстровим номером №252.
Відповідно до умов договору в особисту приватну власність позивача виділено:
- земельну ділянку площею 0,1172 га, кадастровий номер 3221881400:29:114:0306, цільове призначення для колективного садівництва, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 300 627,79 грн;
- грошові кошти в розмірі 150000 грн.;
- телевізор «Самсунг»;
- холодильник «Сіменс»,
- електрична плита «Бош».
Відповідачу виділено:
- земельну ділянку площею 0,1190 га кадастровий номер 3223155400:03:038:0060 цільове призначення для колективного садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, садове товариство «Міжріччя» вартістю 46228,86 грн. та розташований на ній будинок АДРЕСА_2 , вартістю 1 296 259,60 грн, поліпшення 1 250 030 грн 74 коп.;
- автомобіль марки Land Rover модель Range Rover Evoque, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 952200 грн;
- автомобіль Mercedes Benz модель GLE, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 1 480 700 грн;
- квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 7923613,17 грн.
Позивач посилається на те, що вказаний договір був укладений сторонами з метою приховати майно від правоохоронних органів та суду, оскільки в разі якби кримінальне переслідування позивача, яке тривало на той час, завершилося не на його користь, санкція статті передбачала конфіскацію майна.
Таким чином, з метою убезпечити родинне майно, набуте під час шлюбу, був укладений оспорюваний правочин, який є фіктивним, вчинений без наміру створення правових наслідків.
Просив визнати договір про поділ спільного майна подружжя недійсним на підставі статті 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків , обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року заяву адвоката Василевської К.М. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 100 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не взяв до уваги доводи позивача про те, що після укладення договору про поділ майна подружжя у їх володінні спірним майном нічого не змінилося, тобто не відбулось фактичного розподілу майна. Він не забирав побутову техніку з квартири відповідачки, не передавав їй своє авто - Mercedes Benz, не отримував 150 000,00 грн за договором та продовжив будівництво будинку, який за договором перейшов до відповідачки.
Скаржник зазначає, що наведені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також допитаними в ході розгляду справи свідками: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим позивачем доказам, які підтверджують фактичну поведінку сторін по відношенню до спірного майна після укладення договору про поділ майна подружжя. Поряд із цим, вважає, що та обставина, що колишній власник майна, після його відчуження, продовжує володіти та користуватись ним, є суттєвим доказом на підтвердження фіктивності угоди.
Вказує, що встановленими матеріалами справи і зібраними доказами достовірно встановлено, що воля обох сторін не відповідала зовнішньому їх прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року ОСОБА_1 зазначає, що задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вдався до формалізму та порушив принцип змагальності сторін.
Зазначає, що заявлений відповідачкою розмір судових витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям неминучості (необхідності), реальності, обґрунтованості, розумності, справедливості, що проігноровано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував підстав для зменшення розміру судових витрат, проігнорував клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, чим порушим принцип змагальності та рівності сторін. Судом не надано жодної оцінки та не обґрунтовано причини відмови у його задоволенні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року відповідачка ОСОБА_3 наводить заперечення щодо доводів скаржника, посилаючись на їх безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вважає, що судом першої інстанції надавши належну оцінку доводам позивача, дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем докази не підтверджують заявлених вимог та не вказують на те, що оспорюваний правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків.
Відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 також поданий представником відповідача - адвокатом Василевською К.М., яка вказує на безпідставність аргументів скаржника, який посилається на суттєве відступлення сторонами оспорюваного договору від рівності часток подружжя, як на ознаку відсутності реального волевиявлення сторін на такий розподіл. Представник відповідача звертає увагу на практику Верховного Суду в аналогічних справа, зокрема висновки, наведені в постанові від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20, про те, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Представник відповідача зазначає, що приймаючи до уваги зміст нотаріально посвідченого договору, волевиявлення сторін щодо відступлення від рівності часток, наявність у відповідача дій, спрямованих на реальне настання правових наслідків: утримання і користування власністю, покращення стану майна, а також те, що позивач звернувся з даним позовом аж через 4 роки, свідчить виключно про суперечливу поведінку сторони, а не про фіктивність правочину.
Вказує також на те, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру, у розшуку він не перебував, отже посилання позивача на фіктивність правочину та намагання уникнути майнової відповідальності носять бездоказовий характер та ґрунтуються лише на припущеннях.
Представник відповідача наводить також заперечення щодо апеляційної скарги на додаткове рішення. Вказує на реальність та обґрунтованість понесених відповідачкою витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подані апеляційні скарги, просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Василевська К.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін.
Треті особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб, які належним чином повідомлені про судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30.04.1980.
17.08.2020 сторони уклали договір про поділ спільного сумісного майна подружжя (далі - Договір)(т. 1 а.с. 16-17).
Відповідно до умов Договору в особисту приватну власність позивача виділено земельну ділянку площею 0,1172 га, кадастровий номер 3221881400:29:114:0306, цільове призначення для колективного садівництва, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 300627 грн. 79 коп. /Т.І а.с. 22, 23, 43/; грошові кошти в розмірі 150000 грн.; телевізор «Самсунг»; холодильник «Сіменс», електрична плита «Бош».
Відповідачу виділено земельну ділянку площею 0,1190 га кадастровий номер 3223155400:03:038:0060 цільове призначення для колективного садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, садове товариство «Міжріччя» вартістю 46228 грн. 86 коп. та розташований на ній будинок АДРЕСА_2 , вартістю 1296259 грн. 60 коп., поліпшення 1250030 грн. 74 коп. (т.1 а.с. 18 - 21, 41, 42); автомобіль «Ленд Ровер», вартістю 952200 грн. (т. 1 а.с. 24), автомобіль «Мерседес Бенц» вартістю 1480700 грн. (т. 1 а.с. 31); квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 7923613 грн. 17 коп. (т. 1 а.с. 45, 46).
Учасниками справи визнано, що за позивачем як за одноосібним власником був зареєстрований ТОВ «Міжнародний експрес», що був родинною компанією (бізнесом), корпоративні права не входили у перелік майна за поділом.
ТОВ «Міжнародний експрес» відчужено позивачем перед зверненням до суду з даним позовом.
21.05.2020 СУГУДФС у м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження № 32020100000000266 від 21.05.2020 за ч. 3 ст. 212 КК України, з метою проведення досудового розслідування за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Міжнародний експрес» в особі директора ОСОБА_1.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді від 13.07.2020 у приміщенні, що належало ТОВ «Міжнародний експрес» в період 20.07.2020 - 21.07.2020 було проведено обшук, позивач один раз був викликаний на допит в якості свідка на 27.07.2020. (т.1 а.с. 76-85, 89).
В подальшому кримінальне провадження було закрито за відсутністю події і складу злочину, у зв'язку з чим ТОВ «Міжнародний експрес» на підставі ухвали слідчого судді від 01.02.2021 повернуті вилучені речі та документи (т.1 а.с. 84, 85).
Крім того, відповідно до ухвал слідчих суддів, ТОВ «Міжнародний експрес» неодноразово фігурував у кримінальних провадження від 13.06.2017, 13.02.2018, 08.10.2018, в межах яких на складських приміщеннях Товариства були проведені обшуки та накладено арешти на вилучене майно, проте останні також були закриті (т. 3 а.с. 143 - 145 185 - 196).
Учасниками справи визнано, що позивач має двох доньок від двох різних жінок, з якими в період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 підтримував позашлюбні відносини, зокрема такі, що притаманні сім'ї, утримував дітей, придбавав рухоме та нерухоме майно, сумісно подорожував.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір поділу майна подружжя, який був укладений в результаті негативної ситуації, пов'язаної з відкриттям кримінального провадження відносно службових осіб ТОВ «Міжнародний експрес», директором якого він був, з метою уникнення можливих арештів та конфіскації належного йому майна, без реального його поділу, що свідчить про фіктивність такого договору.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог, не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам позивача щодо укладення оспорюваного договору з метою уникнення конфіскації майна, так як він мав обґрунтований страх притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв'язку з проведеним правоохоронними органами обшуком у приміщенні товариства, в якому позивач був керівником та власником, вважаючи їх неспроможними, оскільки досудове розслідування щодо несплати податків Товариством було нетривалим, позивач не мав статусу підозрюваного, лише один раз був викликаний до слідчого в якості свідка, таким чином обов'язкової ознаки для констатації фіктивності правочину.
Крім того, обшуки на складських приміщеннях Товариства протягом часу його діяльності під керівництвом позивача, правоохоронними органами проводилися неодноразово в межах різних кримінальних проваджень в тому числі і за статтями КК, що передбачають конфіскацію майна, проте майно позивач у будь який спосіб не відчужував.
Також неспроможність доказів позивача щодо страху кримінального переслідування у вигляді конфіскації майна спростовуються тим, що позивач не маючи статусу підозрюваного міг сплатити податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувати шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) і був би звільнений від кримінальної відповідальності, якби реально вважав, що своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, адже як зазначено вище в силу діяльності вже був обізнаний із відповідними правовими аспектами та мав захисника.
Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що в разі якби мета укладення правочину була інша ніж поділ майна, то для збереження майна від можливої конфіскації при поділі відповідачу мало б бути виділено все майно набуте за час шлюбу, зокрема земельна ділянка та побутова техніка, а відповідачу лише грошові кошти як компенсація. В свою чергу, позивач не надавав суду обґрунтованих пояснень у зв'язку з чим останній був готовий «пожертвувати» зокрема коштовною земельною ділянкою, в разі як би могли настати негативні наслідки у вигляді примусового відчуження майна.
Також, позивач не надав суду обґрунтованих пояснень у зв'язку з чим не відбувся поділ корпоративних прав Товариства, родинного бізнесу, що в свою чергу підтверджує доводи відповідача про те, що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем, який залишив за собою усі права на Товариство та його прибутки яке в подальшому одноосібно відчужив.
Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Доказів, які б переконливо свідчили про обґрунтований страх позивача про притягнення його до кримінальної відповідальності, матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих умисел другої сторони правочину - ОСОБА_3 на укладення правочину без настання реальних правових наслідків.
Так, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
У даній справі встановлено, що юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору про поділ нерухомого майна досягнуті, оскільки після його укладення нерухомість, а також транспортні засоби були зареєстровані за власниками відповідно до поділу згідно оспорюваного правочину.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги доводи відповідача щодо мети та правомірності укладення оспорюваного правочину, а саме що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем з метою залагодження вини перед відповідачем за подружні зради та уникнення в подальшому претензій позашлюбних дітей на майно, здобуте сторонами під час зареєстрованого шлюбу.
Так, згідно показів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , встановлено що на початку 2020 року відповідачу стало відомо про те, що у позивача є позашлюбне життя, а в подальшому відповідач дізналась про наявність двох дітей від двох різних жінок, про що остання їм особисто розповідала.
Зазначене підтверджується тим, що у 2019 році сторони спільно відпочивали та мали нормальні стосунки (т. 3 а.с. 36-42), а у лютому 2020 року відповідач дізналась про наявність у позивача іншої жінки (т. 3 а.с. 42).
Крім того, наявність позашлюбних дітей та відносини з іншими жінками підтверджується і самим позивачем, допитаним в якості свідка, його листуванням із відповідачем, фотокартками на яких позивач визнав, що зображені діти є його доньками (т. 3 а.с. 197-204).
Також перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем протягом 18 років підтвердила і свідок ОСОБА_9 , яка має від позивача вже повнолітню доньку та протягом життя її та доньку утримував позивач, купив квартиру та автомобіль, оплачував приватні садок та школу дитині, вони разом подорожували у різних країнах, зокрема і із спільними друзями сторін.
Крім того, з пояснень сторін, а також письмових доказів, відеодоказу, вбачається, що сторони після укладення оспорюваного правочину почали намагатися налагодити стосунки та зберегти сім'ю, при чому з ініціативи позивача, періодично спільно проживали, подорожували та відпочивали разом, зокрема і в будинку, будівництвом якого переважно займався позивач, зокрема і після укладення оспорюваного правочину (т. 1 а.с. 86-88, а.с. 91-185, т. 2 а.с. 131-139, а.с. 194 - 233, а.с. 246, т. 3 а.с. 5-10, а.с. 12 - 35, а.с. 43- 54, а.с. 56), що також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Разом з тим, вжиті заходи результатів не дали (т. 3 а.с. 56), що призвело до того, що у позивача виникло бажання продати будинок, про що в свою чергу останній особисто зазначив у судовому засіданні, проти чого категорично заперечувала відповідач, що і стало реальним приводом для звернення до суду з даним позовом.
Та обставина, що сторони користувалися автомобілями таким чином як і до їх поділу жодним чином не підтверджують доводів позивача та не спростовують висновків суду, з правових обґрунтувань, адже як зазначено вище сторони намагалися зберегти сім'ю і після укладення оспорюваного правочину, оскільки фактично мета укладення такого правочину була досягнута і питання матеріального характеру, що спонукали сторін укласти правочин були вирішені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Щодо додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. звернулась до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення та надала докази понесення витрат на правову допомогу. (т. 4 а.с. 43-53).
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року заяву адвоката Василевської К.М. про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 100 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З матеріалів справи, вбачається, що правова допомога відповідачу надавалась на підставі договору про надання правової допомоги № 1777 від 31.10.2024 (т. 4 а.с. 45-46).
Відповідно до п. 4.1 договору, орієнтована вартість послуг за надання правничої допомоги визначається в додатку №1 до даного договору, який є конфіденційним та може бути розголошений виключно за письмовою згодою Сторін, крім випадків його розголошення при поданні до суду заяви про відшкодування судових витрат. Остаточна вартість послуг, наданих Адвокатським об'єднанням визначається в рахунку на оплату правничих послуг.
Відповідно до п. 4.2 договору, оплата за договором здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту надання рахунку, виданого Адвокатським об'єднанням. Відповідно до п. 4.3 договору, розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Адвокатського об'єднання.
Згідно рахунків на оплату, відповідачем здійснено оплату послуг за надання правової допомоги, що підтверджується відповідними актами та квитанціями (т. 4 а.с. 48-53).
Крім того, з актів про надання послуг, вбачається, що вартість засідання становить 4 300 грн, таким чином вартість послуг адвоката з надання правової допомоги з урахуванням проведення судового засідання про ухвалення додаткового рішення становила 44 100 грн.
Суд першої інстанції взяв до уваги, що в судовому засіданні представник відповідача просила не враховувати суму в розмірі 2 000 грн щодо адвокатських запитів, таким чином загальна вартість витрат на правову допомогу становить 42 100 грн.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №159/5837/19, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі №554/2586/16, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18 визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи складність та тривалість розгляду справи в суді, а також те, що представником відповідача до закінчення судових дебатів було заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу в разі відмови в задоволенні позову, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявником подано належні докази обґрунтування розміру вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу, у визначений законом строк, а тому заява про відшкодування витрат є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що витрати в сумі 10000,00 грн за складання письмових пояснень не можна вважати обґрунтованими.
Так, з матеріалів справи вбачається, що такі письмові пояснення були прийняті судом першої інстанції, оскільки договір з адвокатом про надання правової допомоги відповідачем було укладено після закінчення визначеного судом строку для подання відзиву на позов. В письмових поясненнях викладена правова позиція сторони відповідача, заперечення на доводи, зазначені у позові, та деталізований аналіз додатків, долучених до позову, що викладені на 11 аркушах.
За змістом умов укладеного між відповідачем та АО «Кравець і партнери» договору, послуги клієнту надаються не погодинно, а оплата здійснюється фіксовано за кожну послугу.
З огляду на вказане, апеляційний суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що плата за підготовчі судові засідання, які тривали в середньому 15 хвилин кожне, є завищеною.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що визначаючи розмір витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
З огляду на вказане, оскільки позивачем не доведено неспівмірності заявлених відповідачем витрат на правову допомогу, підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення складений 24 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар