Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/13027/2025
м. Київ Справа № 369/2728/24
02 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Скирди Владислава Євгеновича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Фінагеєвої І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного транспортного страхового бюро України про відшкодування шкоди,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Моторного транспортного страхового бюро України про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 16 лютого 2021 року, о 07 год. 44 хв., ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Nissan Altima», н.з. НОМЕР_1 , та рухався по другорядній дорозі по вул. Берегова у с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області. У порушення вимог п. 16.11 ПДР ОСОБА_2 виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг- вул. Теремської і вул. Берегової, не надавши дорогу водію транспортного засобу «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка рухалася по головній дорозі по вул. Теремська. Таке порушення спричинило аварійну обстановку, а саме: примусило позивача змінити напрямок руху ліворуч, з метою забезпечення особистої безпеки, в результаті чого керований нею транспортний засіб в'їхав у снігову кучугуру, що спричинило пошкодження її автомобіля.
05 липня 2021 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/7203/21 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 (позивача у справі) до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (протокол серії ААБ № 081444 від 20 травня 2021 року про адміністративне правопорушення) закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
28 січня 2022 року постановою Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/14186/21 відповідача ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП.
Позивач зазначала, що між нею та АТ «СГ «ТАС» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №FO-00854913 щодо транспортного засобу «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_2 .
Згідно Рахунку №351 від 18 лютого 2021 року вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 70 050 грн, зяких страховою компанією покрито 30 000 грн. Таким чином, непокритий залишок збитків становить 40 050 грн.
Крім того, сама аварія призвела і до необхідності подальших ремонтних робіт, а саме: передчасної заміни турбіни, а також необхідності користування послугами таксі.
Таким чином, дії відповідача ОСОБА_2 призвели до наступних збитків позивача: прямих збитків (неповної виплати страхової суми) 40 050 грн; додаткових витрат на логістику під час не використання автомобіля ( користування послугами таксі на період ремонту автомобіля) 22 000 грн; витрат на послуги адвокатів під час розгляду судами матеріалів про адміністративні правопорушення 18 900 грн; додаткових витрат, пов'язаних з непрямими збитками (передчасна заміна турбіни, прямий наслідок від ДТП) 94 937 грн.
До того ж, самими діями відповідача ОСОБА_2 , всіляким заперечення ним своєї вини у ДТП та відмови від будь-якої компенсації завданих ним збитків, позивачці заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 50 000 грн.
Як було встановленопозивачем, на час ДТП відповідач ОСОБА_2 не мав страхового полісу, а сам транспортний засіб не був застрахований.
Відповідно до положень п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просила суд:
стягнути з громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 та Моторного транспортного страхового бюро України в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну шкоду у розмірі 175 887 грн;
стягнути з громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 та Моторного транспортного страхового бюро України в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн;
стягнути з громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 та Моторного транспортного страхового бюро України в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 42 000 грн;
стягнути з громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 та Моторного транспортного страхового бюро України в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 2 258 грн. 87 коп судового збору.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного транспортного страхового бюро України про відшкодування шкоди,відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скирда Владислав Євгенович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову Голубєвої у повному обсязі. Стягнути з громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Моторного транспортного страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу в апеляційному провадженні в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що суд необґрунтовано відхилив докази долучені позивачем до позовної заяви та не врахував, що рахунок № 2402 від 17.11.2021 року (ФОП ОСОБА_8 ) є документом, що підтверджує факт виникнення зобов'язань, а оплата може бути підтверджена окремими платіжками, але не є обов'язковою для встановлення здійснення фактичних витрат.
Відхиляючи акт виконаних робіт по ремонту автомобіля позивачки, складеного ДП «Авто Інтернешнл» № 1305933, суд першої інстанції не обґрунтував, чому вказані в ньому ремонтні роботи не пов'язані з вказаною ДТП.
Не прийнявши рахунок № 0003941, який складений румунською мовою, суд першої інстанції, на переконання сторони позивача, мав право зобов'язати позивача надати переклад цього документа, а не відхиляти документ через те, що він викладенийц іноземною мовою.
При цьому до матеріалів справи були долучені і інші докази, проте суд взагалі не обґрунтував мотиви їх відхилення.
Також суд першої інстанції не вирішив по суті частину позовних вимог, а саме: в частині щодо додаткових витрат на логістику під час не використання автомобіляі користування послугами таксі на період ремонту автомобіля 22 000 грн; витрат на послуги адвокатів під час розгляду судами матеріалів про адміністративні правопорушення18 900 грн; моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
Звертає увагу суду на те, що позивач не отримував жодних документів від відповідача, а суд першої інстанції не завантажив ці документи до системи «Електронний суд». Також проігнорував прохання сторони позивача про проведення судового розгляду в режимі відеоконференцзв'язку.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Скирда Владислав Євгенгович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача Моторного транспортного бюро України в судове засіданнчя не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому апеляційний суд вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідачів.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягаєчастковомузадоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року у справі № 369/7203/21 провадження у справі про притягнення водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення (протокол серії ААБ № 081444 від 20.05.2021 про адміністративне правопорушення) закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року у справі №752/14186/21 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, та закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Так, вказаною постановою було встановлено, що 16 лютого 2021 року, о 07 год. 44 хв., ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Nissan Altima», н.з. НОМЕР_1 , та рухався по другорядній дорозі по вул. Береговій у с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області. У порушення вимог п. 16.11 ПДР ОСОБА_2 виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг - вул. Теремської і вул. Берегової, не надавши дорогу водію транспортного засобу «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 , яка рухалася по головній дорозі по вул.Теремська. Таке порушення спричинило аварійну обстановку, а саме: примусило ОСОБА_1 змінити напрямок руху ліворуч з метою забезпечення особистої безпеки, в результаті чого керований нею транспортний засіб в'їхав у снігову кучугуру, що спричинило пошкодження її автомобіля, а саме: переднього бампера та радіатора автомобіля.
Згідно рахунку на оплату по замовленню №2402 від 17 листопада 2021 року, загальна вартість замовлення товарів та послуг ОСОБА_1 (автомобіль «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 ) у постачальника ФОП ОСОБА_8 складає 53255,00 грн.
Рахунок №0003941 від 13 травня 2022року складений іноземню мовою на 5536,19 євро.
Відповідно до Акта виконаних робіт ДП «Авто Інтернешнл» № 1305933_ від 18 квітня 2023 року, загальна вартість замовлення ОСОБА_1 (автомобіль «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 ) у постачальника ДП «Авто Інтернешнл» складає 143 842,75 грн.
Позивачем надано виписку по карковому рахунку ОСОБА_10 за період з 17.02.2021 - 29.01.2022 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Моторного транспортного страхового бюро України про відшкодування шкоди, суд першої інстанції вказав на те, що до позовної заяви не долучено договір добровільного страхування наземного транспорту №FO-00854913, Рахунок №351 від 18 лютого 2021 року, на які позивач посилається у позовній заяві, звіт (акт) про оцінку майна, про оцінку вартості відновлювального ремонту, який підтверджує розмір фактичного збитку, завданого транспортному засобу, ремонтну калькуляцію, у зв'язку із чим суд позбавлений можливості перевірити обставини викладені у позовній заяві.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода сталася 16 лютого 2021 року, в той час як Акт виконаних ДП «Авто Інтернешнл» робіт за №1305933 складено 18 квітня 2023 року, тобто більше ніж через 2 роки після ДТП.
Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що автомобіль «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 отримав пошкодження саме внаслідок ДТП яка сталась 16 лютого 2021 року, які саме пошкодження були отримані, розмір фактичного збитку, завданого транспортному засобу та відповідність вказаного збитку вартості відновлювального ремонту.
Відтак, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року не відповідає.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі.
На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і в подальшому, в редакції чиннійна час виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Разом з тим у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду.Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційний кримінальний суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18).
У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 16 лютого 2021 року, апозов досуду подано в лютому 2024 року, тобто, позамежами установленого законом річного строку.
Доказів того, що позивач в межах річного строку з моменту настання страхового випадку зверталася до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомостей про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактного телефону та своєї адреси матеріали справи не містять та позивачем суду не надано, як і не надано доказів подання до МТСБУ заяви про страхове відшкодування.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до МТСБУ про відшкодування шкодиє такими, що не підлягають до задоволення.
Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України).
Відповідно до ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).
Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Як вбачається з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей.
Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з пунктом 1.2, 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика) методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту
Методика застосовується з метою: визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ; визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.
Пунктом 2.4 Методики визначено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 4.1 Методики, оцінка КТЗ передбачає урахування технічних, технологічних характеристик та особливостей об'єкта оцінки, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану на підставі відповідної технічної, довідкової, облікової документації та обстежень.
Згідно з п. 4.3. Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження) за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта або інший документ, передбачений законодавством (далі - висновок експерта).
Відповідно до п. 4.4. Методики, у звіті (акті) або висновку експерта про оцінку КТЗ зазначається така інформація: а) повне найменування суб'єкта оціночної діяльності, його місцезнаходження, телефон (факс), номер та термін дії сертифіката суб'єкта оціночної діяльності; б) дата надходження матеріалів для оцінки і дата підписання звіту (акта), висновку; в) найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка призначила (замовила) оцінку КТЗ; г) питання (завдання), що поставлені перед оцінювачем (експертом) (мета оцінки); ґ) назва об'єкта (об'єктів), представленого для оцінки; д) найменування юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи), місцезнаходження (місце проживання) власника майна та його майнові права на КТЗ; е) відомості про фізичну особу, що здійснює оцінку КТЗ: посада, прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальності (загальна й оціночна за напрямом програми базової підготовки), стаж роботи за цими спеціальностями, учений ступінь і вчене звання (за наявності), номер, дата видачі кваліфікаційного свідоцтва та посвідчення про підвищення кваліфікації; є) інформація, що має значення для виконання оцінки, з посиланням на джерела її отримання; ж) клопотання оцінювача, експерта про надання додаткових матеріалів, результати їх розгляду (якщо це мало місце); з) перелік використаних довідкових джерел інформації, літератури із зазначенням основних бібліографічних даних (найменування, автори, місце та рік видання); и) дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); і) відомості про осіб, які брали участь в огляді об'єкта оцінки, якщо їх участь обумовлена призначенням оцінки або договором про виконання оцінки; ї) ідентифікаційні дані КТЗ відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) або з копій цих документів; й) показання одометра (тахографа) КТЗ або лічильника мотогодин (за наявності); к) результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах; л) відомості про комплектність та укомплектованість КТЗ; м) відомості про склад оновлених складників КТЗ, інформаційні ознаки виконаного відновлювального ремонту, інші обставини, які мають значення для розв'язання поставлених питань; н) відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів; о) перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки та припущення, у межах яких проводилася оцінка; п) викладення змісту використаних методичних підходів, методів, оціночних процедур та відповідних розрахунків; р) висновок про вартість майна або висновок про результати автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження); с) додатки, які становлять невід'ємну частину звіту (акта), висновку експерта про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки. У додатках також може бути графічна розгортка побудови пошкодженого або розукомплектованого КТЗ з відображенням характеру пошкоджень або протокол технічного огляду з посиланням на характер і обсяг його пошкодження.
Пунктом 5.1. Методики визначено, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об'єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що позивач ні після ДТП, яка сталася 16 лютого 2021 року, ні в подальшому до експертних установ для визначення матеріального збитку завданого автомобілю «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 , не зверталася. Відповідний висновок експерта та/або звіт оціювача, оформлений відповідно до вимог Методики, який підтверджує розмір фактичного збитку, завданого транспортному засобу, ремонтну калькуляцію позивачем не надано і матеріали справи таких доказів не містять.
Наданий позивачем акт виконаних ДП «Авто Інтернешнл» робіт за №1305933_ від 18 квітня 2023 року, який складено більше ніж через 2 роки після ДТП, рахунок на оплату по замовленню №2402 від 17 листопада 2021 року, оформлений ФОП ОСОБА_8 на суму 53 255,00 грн, не є належними та допустимими доказами понесення позивачем реальних витрат на ремонт пошкоджень, які автомобіль «Mazda CX5», н.з. НОМЕР_4 , отримав внаслідок ДТП, яка сталася сталася 16 лютого 2021 року.
Наданий позивачем рахунок №0003941 від 13 травня 2022року, складений іноземню мовою, на 5 536,19 євро, також не приймається судом, оскільки документи складені іноземною мовою можуть бути належними доказами в суді лише за умови їх легалізації (наприклад, через проставлення апостиля) та перекладу на українську мову.Самі собою, без перекладу та легалізації, вони не є належними доказами, оскільки суд не може їх інтерпретувати.
Позовні вимоги про стягнення додаткових витрати на логістику під час не використання автомобіля (користування послугами таксі на період ремонту автомобіля) в сумі 22 000 грн, також не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Надана позивачем виписка по карковому рахунку ОСОБА_10 за період з 17.02.2021 - 29.01.2022 року не є належним доказом понесення таких витрат саме ОСОБА_1 та пов'язаності таких витрат ОСОБА_10 з ДТП, яка сталася 16 лютого 2021 року.
Позовні вимоги про стягнення витрат на послуги адвокатів під час розгляду судами матеріалів про адміністративні правопорушення в розмірі 18 900 грн також не підлягають задоволенню, оскільки вказані витрати позивач ототожнює зі збитками.
Поряд з цим, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі (КУпАП) у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.
Близький за змістом, висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19 та ін.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Суд першої інстанції встановив, що наявні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, спричиненої його діями позивачеві при звільненні. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.
Позивачка просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. посилаючись на те, що саме діями відповідача ОСОБА_2 , які виразились у порушенні ним Правил дорожнього руху та спричинення ДТП, що призвело до пошкодження її автомобіля, завдання їй сильного душевного хвилювання та стресу, необхідності витрачати додаткові зусилля для захисту своїх прав, так як відповідач заперечував свою вину, їй була завдана моральна шкода, які вона оцінює в 50 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з доводами позивачки про заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача ОСОБА_2 , проте, вважає, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди 50 000 грн є завищеним та не підтверджений необхідними доказами.
Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення постанови Пленуму Верховного Суду України, об'єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, врахувавши вищевказані обставини, характер та обсяг душевних страждань ОСОБА_1 у зв'язку із ДТП, яка сталася 16 лютого 2021 року, з вини ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача 10 000 грн моральної шкоди і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року та ухвалення нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Скирди Владислава Євгеновича підлягає задоволенню частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 увідшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 слідвідмовити.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Позов ОСОБА_1 за результатом перегляду справи в суді апеляційної інстанції задоволено частково, а тому судові витрати, що складаються з судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги та витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у пропорційному розмірі до задоволених вимог (4,43%), що складає загальний розмір 2123,75 грн слід покласти на відповідача ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 22, 979, 999, 1166, 1187 ЦК України, ст.ст. 1,3, 6, 29, 33, 35, 36, 37 Закону України « Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 81, 89, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Скирди Владислава Євгеновича задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Моторно-транспортного страхового бюро України про відшкодування шкоди залишити без задоволення.
Позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування шкодизадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, що складаються з судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги та витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у загальному розмірі 2123,75 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: