Справа № 757/1554/24-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9018/2025
9 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» - Вітинської Віри Володимирівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2024 року (суддя Головко Ю.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
у грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 176 303,35грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 154 545,60грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої заборгованості - 66 169,79грн та судовий збір у розмірі 1 073,60грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що працював у відповідача на посаді керуючого магазином департаменту з роздрібної торгівлі філії 1 та був звільнений 14 серпня 2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Проте, при звільненні йому не був виданий розрахунковий листок про нараховані суми, які підлягають виплаті при звільненні.
Позивач зазначав, що заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати на 14 серпня 2023 року становить 176 303,35грн, яка підлягає стягненню з відповідача. Також стягненню підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15 серпня 2023 року по дату звернення до суду з даним позовом.
Крім того, позивач зазначав, що орієнтовний розмір витрат, які він очікує понести на правову допомогу, становить 66 169,79грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 116 250,45грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 23 250,09грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Дієса» - Вітинська В.В. просить рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на
правничу допомогу у розмірі 5 000грн, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків суду, у цій частині, фактичним обставинам справи.
Представник відповідача зазначає, що позивач не долучив до матеріалів справи копію договору про надання йому правничої допомоги, відтак неможливо встановити обсяг та вартість узгодженого обсягу послуг, а також не вказано вартість години роботи адвоката та кількість годин, витрачених на підготовку документів та участь у судових засіданнях.
Крім цього, представник відповідача звертає увагу на незначну складність даної справи, яка по суті є простою (рамковою) справою про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак заявлений позивачем розмір судових витрат є значно завищеним, не обґрунтований належним чином та суперечить принципам розподілу судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко І.С. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 23 грудня 2023 року до договору про надання правової допомоги №23122023 від 23 грудня 2023 року, вони з позивачем погодили, що розмір його гонорару становитиме 20% від суми стягнутої заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції стягнув з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 23 250,09грн.
Представник позивача зазначає, що підготовка позовної заяви адвокатом включає в себе зібрання усіх необхідних доказів, у тому числі шляхом направлення адвокатських запитів, визначення відповідача та змісту позовних вимог, проведення розрахунків грошових сум, про стягнення яких заявляється позовна вимога, аналіз норм чинного законодавства України, які регулюють відповідну сферу суспільних відносин, яких стосується предмет позову, аналіз актуальної судової практика та позицій Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, побудову стратегій та тактики дій з представництва та захисту інтересів свого клієнта в суді, підготовка відповідей та заперечень на процесуальні документи відповідача, клопотань, додаткових пояснень тощо.
Представник позивача вважає, що твердження представника відповідача про те, що позивач не надав копії договору про надання правової допомоги є завідомо неправдивими та безпідставними, оскільки копія такого договору та додаткової угоди до нього були додані до позовної заяви.
Також, представник позивача звертає увагу, що відповідач також активно користується правом отримувати професійну правничу допомогу у подібних справах, що перебували на розгляді у Печерському районному суду міста Києва, заявляв про стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 у справі №757/26203/24-ц та 50 000грн у справі № 757/26209/24-ц, відтак його твердження про простоту даної справи, яка має схожий предмет та підстави позову, є непослідовним та має на меті штучне знецінення наданих позивачу послуг. Більше того, саме поняття «проста (рамкова) справа» є вигадкою представника відповідача та не зустрічається у законодавстві чи судовій практиці.
Відповідач ТОВ «Дієса» та представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко І.С., будучи повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом направлення судових-повісток повідомлень до електронних кабінетів у системі «Електронний суд», у судове засідання не з'явилися (том 2 с.с.235 -236).
Позивач ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся за наявною у матеріалах справи адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші
«адресат відсутній за вказаною адресою» (том 2 с.с.237 - 239).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання позивача ОСОБА_1 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, позивач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про апеляційний розгляд.
9 липня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли клопотання представника ТОВ «Дієса» - Вітинської В.В. та представника ОСОБА_1 - адвоката Фещенка І.С. про розгляд справи без їх участі ( том 2 с.с. 240 - 244), тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд за відсутності учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 14 червня 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується копією трудової книжки (том 1 с.с. 23-25).
Згідно наказу № Z00/11/08/11 від 11 серпня 2023 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 був звільнений 14 серпня 2023 року з посади керуючого магазином департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (том 1 с.с. 26).
Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідач у день звільнення не провів з ним повного розрахунку.
Відповідно до наданих відповідачем розрахункових листів станом на серпень 2023 року заборгованість підприємства перед позивачем становила 108 847,76грн (том 2 с.с. 81).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення позивача відповідач мав заборгованість зі сплати заробітної плати та не виплатив всіх належних позивачу платежів, тому вони підлягають стягненню у примусовому порядку.
Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог та в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Частково задовольняючи вимоги про відшкодування витрат позивача на правову допомогу та стягуючи з відповідача 23 250,09грн, суд першої інстанції виходив з того, що
позивачем надані докази понесених витрат, які підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Перевіряючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частина 1 статті 134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві представник позивача зазначив, що відповідно до укладеного з позивачем договору, гонорар адвоката становить 20% від стягненої судом суми, тобто орієнтовний розмір витрат на правову допомогу становить 66 169грн 79коп., враховуючи ціну позову.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей
розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц.
На підтвердження розміру витрат позивача на правову допомогу суду першої інстанції було надано копію договору № 23122023, укладеного 23 грудня 2023 року між адвокатським об'єднанням «Фещенко та партнери» та ОСОБА_1 , за умовами якого адвокатське об'єднання взяло на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
На підставі зазначеного договору адвокату Фещенку І.С. був виданий ордер на
надання правничої допомоги серії АА № 1387080 від 26 грудня 2023 року на надання правничої допомоги ОСОБА_1 у Печерському районному суді міста Києва (т. 1 с.с. 14, 38-39).
Також суду була надана копія додаткової угоди до договору № 23122023 від 23 грудня 2023 року, яка була укладена 23 грудня 2023 року між адвокатським об'єднанням «Фещенко та партнери» та ОСОБА_1 , за умовами якої сторони погодили, що для представництва інтересів клієнта в судах першої інстанції щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, адвокат зобов'язується надати правничу допомогу клієнту в такому вигляді та обсязі: ознайомлення та аналіз обставин і матеріалів справи, наданих Клієнтом; формування та визначення правової позиції; представлення інтересів Клієнта у судах першої інстанції; подання, клопотань, відповідей, заперечень по справі; у разі необхідності, представлення інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції (пункт 1).
Пунктом 2 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що за надання правничої допомоги у обсязі, передбаченому п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 20% від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - на день постановлення рішення, після отримання рішення суду, готівкою або шляхом переказу WesternUnion.
Таким чином, представником позивача були надані належні докази на підтвердження витрат позивача на правову допомогу, що спростовує доводи апеляційної скарги про не надання позивачем суду першої інстанції копії договору про надання йому правової допомоги.
У матеріалах справи відсутні заяви відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, однак у клопотанні від 30 квітня 2024 року представник відповідача - Вітинська В.В. просила суд врахувати співмірність задоволення витрат на правову допомогу фактичним затратам, що є надмірно завищеним та підлягають зменшенню судом (т. 2 с.с. 103).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI). Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми
слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, у постановах: від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Оцінивши надані представником позивача докази у підтвердження витрат позивача на правову допомогу, врахувавши, що відповідачем їх розмір належним чином не спростований (при цьому витрати мають фіксований характер і не залежать від обсягу виконаних робіт), а також, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачавитрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про необхідність врахувати, що дана справа не є складною, по суті є простою (рамковою) справою про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак заявлений позивачем розмір судових витрат є значно завищеним, не обґрунтований належним чином та суперечить принципам розподілу судових витрат, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивача, а також не наведено відповідного обґрунтування, яке могло бути враховано судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення судових витрат з відповідача.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення з відповідача витрат позивача на правову допомогу не допущено порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування чи
зміни, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» - Вітинської Віри Володимирівни залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2024 року в частині стягнення витрат на правову допомогу - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук