Справа № 336/5235/24
Пр. 2/336/245/2025
21.10.25
21 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Волобуєвої О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя за правилами загального позовного провадження цивільну справу №336/5235/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна,
без участі сторін та їх представників, -
Позивач 28.05.2024 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, за змістом первісної редакції відповідачем визначено Головне управління Національної поліції України в Запорізькій області. Позивач просить скасувати арешт нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належного йому на праві приватної власності, а саме обтяження - арешт (архівний запис), номер обтяження 2121224, зареєстровано 24.06.2005, реєстратор Запорізький обласний державний нотаріальний архів на підставі постанови №26/4-127 від 26.01.2004, ЗМУ УМВС України, відповідно до постанови про накладання арешту на майно від 23.01.2024, винесеної слідчим СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденко Р.І. у кримінальному провадженні №196303040.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В. від 03.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі.
25.06.2024 та 15.11.2024 до справи надійшов відзив первісного відповідача, за змістом якого статистичні відомості стосовно накладення арешту у базах даних ГУНП в Запорізькій області відсутні, крім того, в управління відсутні повноваження стосовно скасування арешту майна. Так, ГУНП в Запорізькій області створено 07.11.2015, є новоутвореною юридичною особою, не є правонаступником ГУМВС України в Запорізькій області, не порушувало права позивача, позбавлено можливості вплинути на статус арештованого майна, відповідно, як стверджує представник відповідача, суб'єктний склад у даній справі є неналежним. Представник відповідача Трішина А., що здійснює представництво первісного відповідача, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.10.2024 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю Щасливу О.В. та 09.10.2024 матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. на підставі протокола повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді Вайнраух Л.А. від 06.11.2024 постановлено прийняти цивільну справу до свого провадження, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання. Крім того, визначено відповідачу 15-денний строк із дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України), що роз?яснено сторонам. Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов. Також позивачу встановлено 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, при цьому, її копія одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Ухвалою суду від 29.01.2025 постановлено заяву представника позивача адвоката Кравченка О.П. про залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів задовольнити, заяву сторони позивача про забезпечення доказів у даній цивільній справі залишено без розгляду; підготовче засідання відкладено внаслідок необхідності уточнення позовних вимог (відповідно до клопотання сторони позивача, заявленого під час судового засідання).
Так, 12.02.2025 до справи подано уточнену позовну заяву ОСОБА_1 за підписом представника позивача адвоката Кравченка О.П., за змістом якої згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер довідки: 375061683, дата формування: 19.04.2024) на об'єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності (частка 1/1) ОСОБА_1 , зареєстроване обтяження - арешт (архівний запис), номер обтяження: 2121224, зареєстровано: 24.06.2005 09:45:02 за № 2121224 реєстратором: Запорізький обласний державний нотаріальний архів на підставі постанови 26/4-127, 26.01.2004, ЗМУ МВС України. ОСОБА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.04.2005 є власником вказаного житлового будинку, 19.04.2024 з інформаційної довідки дізнався про наявність обтяження - арешту на його нерухоме майно. Відповідно до тверджень сторони позивача на момент реєстрації права власності у ОСОБА_1 та видачі йому витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.06.2005 жодних обтяжень стосовно вказаного вище житлового будинку уповноваженим органом не встановлено. Відповідно обтяження зареєстровано 24.06.2005, чим порушено права і законні інтереси ОСОБА_1 вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нерухомим майном, що належить йому на праві власності. Так, постанову, на підставі якої стосовно вказаного житлового будинку встановлено обтяження винесено 23.01.2004 слідчим СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденком Р.І. у кримінальному провадженні №196303040 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час розгляду кримінальної справи місцевим судом Шевченківського району м. Запоріжжя питання скасування арешту майна не вирішено, разом з цим, ОСОБА_1 учасником даного провадження не є, про його існування позивачу не було відомо.
В уточненій позовній заяві також наголошено, що сторона позивача не вважає Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, до якого ОСОБА_1 подано позовну заяву від 27.05.2024, належним відповідачем у цій справі, яким є саме Запорізький обласний державний нотаріальний архів, відповідно, просить замінити відповідача.
Позивачем заявлено дві позовні вимоги: про скасування арешту на майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 , який накладено постановою від 23.01.2004 року слідчим СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденко Р.І. у кримінальному провадженні №196303040, а також про визнаня незаконними дії Запорізького обласного державного нотаріального архіву у формі реєстрації 24.06.2005 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 2121224 обтяження у вигляді арешту стосовно житлового будинку по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 2121224.
Ухвалою суду від 10.04.202 клопотання про заміну первісного відповідача на належного відповідача задоволено. Замінено первісного відповідача Головне управління Національної поліції в Запорізькій області належним відповідачем Запорізьким обласним державним нотаріальним архівом. Крім того, постановлено прийняти уточнену позовну заяву до розгляду, закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, визначено строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 13.05.2025, занесеною до протокола судового засідання, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено зобов?язати сторону відповідача надати письмові пояснення по справі відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України, судове засідання відкладено.
Разом з цим, 30.06.2025 до справи від представника відповідача завідувача архіву Т.М. Кібальної подано письмові заперечення на уточнену позовну заяву, які за своїм змістом є відзивом по суті спору. Згідно зі змістом заперечень Запорізький обласний державний нотаріальний архів заперечує проти притягнення його як відповідача по даній справі, оскільки заборону від 24.06.2005 не накладав та дані до Єдиного державного реєстру заборон не вносив, своєю діяльністю чи бездіяльністю не порушував прав позивача, не є відповідальним за ті порушення, з приводу яких ведеться судовий процес, тобто є неналежним відповідачем. До того ж державний нотаріальний архів не має відповідного обов?язку перед позивачем (неналежність сторони) і на нього не поширюються правові наслідки законної сили судового рішення.
Також, представник відповідача наголошує, що на підставі повідомлень судових, слідчих та інших органів про накладення арешту/заборони прописувалась первинна інформація щодо накладення заборони у справах: "Реестри для реєстрації заборони відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна, та арештів, накладених судовими та слідчими органами", Алфавітні книги обліку заборони (арештів)" працівниками державних нотаріальних контор м. Запоріжжя та Запорізької області, на території яких знаходилось арештоване майно. Вулиця Липовецька у м. Запоріжжі відноситься до Шевченківського району. Шевченківський район обслуговує П?ята Запорізька державна нотаріальна контора. П?ята Запорізька державна нотаріальна контора передала на зберігання до Запорізького обласного державного нотаріального архіву документи за 1972-2000 роки, документи за 2004 рік на зберігання до Запорізького обласного державного нотаріального архіву не передавались. Запорізький обласний державний нотаріальний архів у 2005 році не був реєстратором переносу архівних записів щодо наявності заборон відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон (Феміда) до Єдиного Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, оскільки наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004 року за N85/5 «Шро внесення змін та доповнень до деяких нормативно-дравових актів Міністерства юстиції України" обов?язок щодо переносу таких даних було покладено на ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції. Порядок внесення відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна про накладання (зняття) заборони та арештів нерухомого майна було регламентовано Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, затвердженого наказом МЮ України від 09.06.1999 р. N31/5.
Також, як стверджує сторона відповідача, з 01 січня 2013 року Єдиний Державний реєстр заборон відчуження нерухомого майна припинив свою роботу, у зв?язку з набранням чинності 01.01.2013 року Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Наразі функціонує Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до якого перенесена вся інформація з попередніх Реєстрів (архівні записи). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зі змінами у 2012 році (набрав чинність 01.01.2013) органом державної реєстрації прав на нерухоме майно є структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України Державна реєстраційна служба).
04.09.2025 за допомогою системи «Електронний суд» представником позивача Кравченком О.П. подано заяву про відмову від частини позовних вимог та закриття провадження у справі в частині, враховуючи приписи ст.49 ЦПК України, а про відмову від позовної вимоги про визнання незаконною дії відповідача у формі реєстрації 24.06.2005 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна за № 2121224 обтяження у вигляді арешту житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , р.№ обтяження №2121224.
Ухвалою суду ід 21.10.2025 дану заяву задоволено, закрито провадження у справі в частині позовних вимог, постановлено продовжити розгляд справи в частині позовних вимоги про скасування арешту нерухомого майна.
Представник позивача адвокат Кравченко О.П. згідно з клопотанням про розгляд справи без участі сторони позивача, вх.№ від 04.09.2025, підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 12.02.2025 про скасування арешту майна, просить суд задовольнити позовну заяву.
В судове засідання сторони та їх представники не з?явились.
Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було за відсутності відповідних клопотань, зустрічного позову у справі не подано.
Підстав для відкладення розгляду справи та оголошення перерви судом відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України не встановлено.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні письмові докази у справі, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про те, що позовна заява не підлягає задоволенню у звєязку із таким.
Судом встановлено, що згідно з інформаційною довідкою №375061683 від 19.04.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єктів нерухомого майна, сформованою Департаментом реєстраційних послуг ЗМР, право власності на об?єкт нерухомості, р.№ 11033373, - жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 з 09.06.2005, номер запису 38207 в книзі 274 на підставі рішення місцевого суду Шевченківського району м.Запоріжжя від 11.04.2005 у цивільній справі №2-2934/05. Вказане рішення у засвідченій копії долучено до позовної заяви, набрало законної сили 11.05.2005 та досліджено судом.
У Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження - арешт (архівний запис), номер обтяження 2121224, зареєстровано 24.06.2005, реєстратор Запорізький обласний державний нотаріальний архів на підставі постанови №26/4-127 від 26.01.2004, ЗМУ УМВС України, власник ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , додаткові дані: архівна дата ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідає даті виникнення, № реєстра 163957-3133, коментар: П?ята контора. Також позивачем додано до справи засвідчену копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7473284 від 09.06.2005, дані якого відповідають вищенаведеному запису про реєстрацію права власності.
Відповідно до ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 20.05.2024, яка набрала законної сили 28.05.2024, 17.05.2024 до слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного постановою слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденко Р.І. від 23.01.2004 у кримінальній справі № 196303040 на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 . Вказаною ухвалою клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року постановою слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденко Р.І. від 23.01.2004 у кримінальній справі № 196303040 на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , - повернуто заявнику без розгляду, роз'яснено заявнику право на звернення до місцевого суду за місцезнаходженням майна з позовом про скасування арешту, накладеного на належне заявнику майно (або звільнення його з-під арешту), в порядку цивільного судочинства.
За даними відповіді державного нотаріуса П?ятої запорізької державної нотаріальної контори К.В. Сидорук на адвокатський запит адвоката Кравченка О.П., вих.№ від 08.07.2025, підтверджено наявність вищезазначеного обтяження на житловий будинок АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 , на підставі Постанови про арешт від 26.01.2004 N26/4-127 Запорізького міського Управління МВС України в Запорізькій області; дата одержання постанови: 29.01.2004, дата накладення заборони: 29.01.2004. Працівниками П?ятої запорізької державної потаріальної контори записи до будь-яких державних електронних реєстрів про вказаний арешт не вносились.
До відповіді долучена копія постанови слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденка Р.І. від 23.01.2004, винесеної у кримінальній справі №196303040. Згідно з мотивувальною частиною постанови: згідно з листом начальника ОП ЗМБТІ за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Враховуючи, що санкція ч.2 ст.307 КК України передбачає конфіскацію майна, відповідно до ст.125, 126 КПК України, слідчим накладено арешт на вказаний об?єкт нерухомості, приналежний. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова засвідчена в належний спосіб.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За приписами ст.317-319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Так, вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що на даний час існує потреба у збереженні подальшого арешту (обтяження) вищезазначеного майна, застосованого в якості забезпечення можливої конфіскації майна засудженої особи в межах кримінального провадження, при цьому, дані стосовно того, що позивач є учасником кримінального провадження, матеріали справи не містять, як і докази призначення покарання засудженій у зазначеному вище провадження особі у виді конфіскації нерухомого майна.
Порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
Проте, арешт на спірне нерухоме майно накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній на підставі положень КПК України 1960 року, оскільки постанова слідчим була винесена 23.01.2004, а новий КПК набрав чинності 13.04.2012.
Таким чином, спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відтак, якщо арешт майна накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.
Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24.04.2019 №2-3392/11, від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц та від 15.05.2013 № 6-26цс13.
Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження залишається незмінною - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження. Проте, якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 p., то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду України викладеного у справі №911/1247/18 від 21.08.2019, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватись в порядку цивільного судочинства.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 303/2845/15-ц та від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц.
Разом з цим, суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України застосовує під час розгляду справи правові висновки, здійснені у Постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №705/1188/21, 61-5473св23:
Так, згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)).
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (абзац 2 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 року за № 364/3657, встановлено порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесення (одержання) інформації до (з) нього.
Відповідно до пункту 1.1. Положення № 31/5 Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна.
Реєстраторами Реєстру заборон є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії (пункт 1.5 Положення № 31/5).
Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.2 Положення № 31/5 підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є: накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна. Заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3), що подається, зокрема, судами (у тому числі третейськими судами) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).
Пунктом 2.2 Положення № 31/5 визначено, що органи та посадові особи, зазначені в підпунктах 2.1.2 - 2.1.3 пункту 2.1 цього Положення, надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка або постанову про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження (пункт 2.5 Положення № 31/5).
За пунктом 252 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, в редакції, чинній на час реєстрації обтяження (арешту) на будинок позивача, накладання заборони реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому самому реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів, органів державної податкової адміністрації, а також органів державної виконавчої служби про накладання арешту на нерухоме майно. Про накладені заборони та арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна (додаток № 7). Накладені заборони та арешти підлягають обов'язковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Враховуючи викладене, суд встановив, що обтяження (арешт) на житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 накладено саме на підставі постанови слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Руденка Р.І. від 23.01.2004, винесеної у кримінальній справі №196303040.
Разом з цим, в постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15, надаючи оцінку аргументам ГУНП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.
Таким чином, враховуючи наведені висновки, можна дійти висновку про те, що саме ГУНП в Запорізькій області виконує завдання і функції УМВС України в Запорізькій області. Суд також приймає заперечення Запорізького обласного нотаріального архіву з приводу того, що заборону від 24.06.2005 відповідач не накладав та дані до Єдиного державного реєстру заборон не вносив, своєю діяльністю чи бездіяльністю не порушував прав позивача, не є відповідальним за ті порушення, з приводу яких існує спір, тобто є неналежним відповідачем. Одночасно слід наголосити, що державний нотаріальний архів не має й відповідного обов?язку перед позивачем, який би обгрунтовував процесуальний статус архіву як відповідача, крім того, нього не поширюються правові наслідки законної сили судового рішення.
Згідно з ч.1,2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 89, 213 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За нормою ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, суд за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про те, що відповідач, визначений стороною позивача та залучений до суб?єктного складу у цивільній справі замість первісного, не є належним, що зумовлює відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно з ч.8 ст.6 Закону України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами здійснюється відповідно до процесуального законодавства.
Як врегульовано ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведені процесуальні норми, рішення суду про відмову у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що судові витрати сторони позивача у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду, розгляд заяви про забезпечення доказів, у сумі 1 211,20 гривень, а також 484,48 гривень, необхідно залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 2, 5, 7, 10, 12-13, 19, 49, 76-82, 89, 141-142, 174, 178, 223, 229, 245, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізького обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду, розгляд заяви про забезпечення доказів, у сумі 1 211,20 гривень, а також 484,48 гривень, - залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Запорізький обласний державний нотаріальний архів, код ЄДРПОУ 39558004, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, б-р Центральний, буд.20.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 21.10.2025.
Суддя Л. А. Вайнраух