Справа № 336/1184/25
Пр. 1-кп/336/910/2025
27 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , в режимі відеоконференцзв'язку, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023082370000580 від 16.11.2023, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Гайсин Вінницької області, громадянина України, який отримав базову середню освіту, розлученого, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , на посаді оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», на утриманні малолітніх та інших осіб не має, інвалідності не має, раніше не судимого,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України,-
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ;
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2023 року за N127 ОСОБА_3 , вважається таким, що справи та посаду оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 прийняв, та приступив до виконання обов'язків за посадою.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Так, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за таких обставин.
06 липня 2023 року солдат ОСОБА_3 вибув у відпустку за сімейними обставинами терміном на 10 діб, з якої мав повернутися 16 липня 2023 року. В період часу з 14 липня 2023 року по 01 серпня 2023 року ОСОБА_6 проходив стаціонарне лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», а також в період з 01 серпня 2023 року по 08 серпня 2023 року останній проходив стаціонарне лікування у КНП «Київська міська клінічна лікарня N4». Відповідно до довідки військово-лікарської комісії N243 від 08 серпня 2023 року у зв?язку з захворюванням, пов?язаним з проходженням військової служби, солдату ОСОБА_3 надано відпустку за станом здоров?я на 30 календарних днів, тобто, до 06 вересня 2023 року включно.
Однак, 07 вересня 2023 року солдат ОСОБА_6 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не з?явився вчасно на службу з відпустки після лікувального закладу без поважних причин, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 (місця служби) та був відсутній у місці несення військової служби до 14 травня 2024 року, а саме до моменту прибуття до слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Таким чином, в період часу з 07 вересня 2023 року по 14 травня 2024 року оператор 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 обов?язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління не здійснював, за наявності реальної можливості. В подальшому, 14 травня 2024 року солдат ОСОБА_3 самостійно прибув до слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Відповідно, судом встановлено, що солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у тому, що він, проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи з 07.05.2023 на посаді оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у спеціальному званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, 07 вересня 2023 року, не з?явився вчасно на службу з відпустки після лікувального закладу без поважних причин, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 (місця служби) та був відсутній у місці несення військової служби до 14 травня 2024 року, а саме до моменту прибуття до слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, не спростовував правової кваліфікації діяння, надав пояснення, які відповідають тим, що викладені в обвинувальному акті, підтвердив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, вказані у обвинувальному акті, з урахуванням внесених змін, щиро розкаявся.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_3 показав суду, що був мобілізований до Збройних Сил України, точної дати не пам'ятає, був водієм-оператором. У зв'язку зі смертю матері, дати якої не пам'ятає, перебував у відпустці протягом 10 днів. Після цього декілька разів проходив лікування у зв'язку із станом здоров'я. Період лікування визнає. Періодично вживав спиртні напої. Декілька разів був у військоматі. Після лікування повернувся додому, мешкає наодинці, вважав, що після лікування не має повертатись до військової служби поки вдруге не пройшов ВЛК. Мобільного телефону на постійній основі із собою не мав, тому його не шукали з військової частини, принаймні йому не телефонували. До відома ОСОБА_3 , як він підтвердив на запитання суду, наказу по особовому складу не доводились, тобто, про увільнення від військової служби у встановленому законом порядку уповноважені особи військової частини його не повідомляли. Дату з'явлення до ДБР та затримання, які зазначені в обвинувальному акті, досліджених судом, не спростовує.
Крім того, зі слів обвинуваченого, про існування воєнного стану в Україні з 24.02.2022 обізнаний. Із своїми обов'язками як військовослужбовця також обізнаний, військової освіти не отримував. На час події правопорушення займав посаду, вказану в обвинувальному акті, у військовій частині НОМЕР_3 , у військовому званні «солдат», місце тимчасової дислокації військової частини, зазначене у обвинувальному акті, не спростовував. Про незадовільний стан здоров'я обвинувачений суду не повідомляв, поважних причин для нез'явлення до військової частини після відпустки (з 08.08.2023 по 06.07.2023) в період з 07.09.2023 по 14.05.2024, відповідно до пред'явленого обвинувачення (із врахуванням внесених змін після відновлення з?ясування обставин справи та перевірки їх доказами), ОСОБА_3 не мав.
Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом згідно з встановленим порядком розгляду справи, який був змінений за клопотанням прокурора, за згоди сторони захисту, судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме надані стороною обвинувачення письмові докази, а також здійснено допит обвинуваченого та свідка. Суд наголошує, що внесення змін (технічного виправлення дати нез?явлення ОСОБА_3 до військової частини) до обвинувального акта не є зміною обвинувачення в розумінні положень ст.338 КПК України, адже прокурором не змінено правової кваліфікації, обсягу обвинувачення, крім того, власне нових фактичних обставин кримінального правопорушення під час судового розгляду не встановлено.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.
За даними військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 дійсно проходив військову службу за мобілізацією, проходив базову загальновійськову підготовку. Судом досліджено витяги з наказів №22 від 28.01.2023, №127 від 07.05.2023 по стройовій частині за підписом командира ОСОБА_7 , що підтверджують посаду та військову частину, в якій проходив військову службу ОСОБА_3 .
Службове розслідування за фактом нез'явлення зі шпиталю ОСОБА_3 розпочато на підставі рапорта ОСОБА_8 від 18.09.2023, яким виявлено відсутність військовослужбовця, скерованого командиру військової частини НОМЕР_1 , наказу командира про призначення судового розслідування по факту нез?явлення до військової частини № НОМЕР_5 . Згідно з довідкою-доповіддю командира ОСОБА_9 місце перебування ОСОБА_3 не встановлено, на телефонні дзвінки не відповідає, особиста зброя в підрозділі, матеріальні збитки не заподіяно.
Фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, неповажність причин відсутності обвинуваченого під час воєнного стану, підтверджені актом службового розслідування від 22.10.2023 №25163, а також наказом командира в/ч НОМЕР_1 №1616 від 22.10.2023, що повністю визнається стороною захисту.
Свідок ОСОБА_10 , допитаний судом, показав, що займав посаду сержанта-менеджера військової частини НОМЕР_1 , обвинувачений у 2023 році дійсно проходив військову службу у вказаній військовій частині на посаді оператора підрозділу протитанкових ракетних комплексів взводу, в даний час військова частина виконувала бойові завдання на Запорізькому напрямку. При цьому, різні підрозділи тимчасово дислокувались у різних населених пунктах. ОСОБА_3 проходив лікування у шпиталі, до військової частини не повернувся, про що стало відомо у вересні 2025 року, точної дати свідок не пам?ятає. Попередження військовослужбовців про кримінальну відповідальність за ст.407, 408 КК України відноситься до повноважень командира військової частини, відповідна робота, зокрема, бесіди, проводились в обов'язковому порядку.
Згідно з витягом з наказу №188 від 06.07.2023 солдат ОСОБА_3 з 06.07.2023 вибув у відпустку за сімейними обставинами, що узгоджується із показами обвинуваченого, з 14.07.2023 по 01.08.2023 та з 01.08.2023 по 08.08.2023 перебував на стаціонарному лікуванні (виписка із медичної карти стаціонарного хворого №09919 НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», №8100 неврологічного відділення №2 КНП «Київська міська клінічна лікарня №4»). Згідно з даними висновку ВЛК КНП «Київська міська клінічна лікарня №4» №243 від 08.08.2023, ОСОБА_3 потребує відпустки за станом здоров?я на 30 календарних днів. Відповідно до висновку ВЛК при військовій частині НОМЕР_6 МОУ від 18.10.2024, ОСОБА_3 придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв?язку, оперативного забезпечення, охорони. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №262 від 18.09.2023 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, знятий з усіх видів забезпечення.
Стороною захисту також визнається, що вказаний військовослужбовець самостійно з'явився для продовження проходження військової служби 14.05.2024.
За приписами ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).
Так, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об'єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.
Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, а дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.5 ст.407 КК України, як нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.5 ст.407 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, визнається щире каяття.
За приписами ч.2 ст. 66-2 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Так, суд бере до уваги безпосередню участь ОСОБА_3 у відсічі збройної агресії РФ.
Обставин, які обтяжують покарання особи відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Також суд враховує й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, до затримання мав постійне місце проживання, розлучений, стійких соціальних зв'язків не має, під наглядом лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Згідно зі службовою та медичною характеристиками займаній посаді не відповідає, схильний до вживання алкоголю; за час проходження служби під медичним наглядом не перебував. Разом з цим, суд враховує негативну службову характеристику військовослужбовця, відсутність відзнак у зв'язку із виконанням військового обов'язку.
Підстав для застосування при призначенні покарання положень ст. 69 КК України судом не встановлено.
Альтернативного виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, ніж позбавлення волі, чинним законом не встановлено.
За результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, форму вини та мотиви вчиненого, суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі відповідно до мінімальної санкції ч.5 ст.407 КК України, на строк п'ять років, що відповідає загальним засадам призначення покарання.
Клопотань відповідно до ч.5 ст.401 КК України від обвинуваченого та його захисника не надходило, відповідні положення роз'яснено судом.
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд наголошує, що на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов'язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).
Проте, будучи військовослужбовцем, обвинувачений тривалий час був відсутній у військовій частині та не вживав жодних дій для повернення на службу. Зазначене, на переконання суду, свідчить про негативне ставлення до служби та виконання військових обов'язків, й, більш того, в умовах повномасштабного вторгнення країни-агресора подає іншим військовослужбовцям вкрай негативний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, порушення Статутів, що в цілому підриває боєздатність Збройних Сил України. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відповідно, з врахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та мети покарання підстав для висновку суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання та прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75, 76 КК України судом не встановлено.
Крім того, застосування положень статтей 69 та 75 КК України виключається при засудженні особи за вчинення злочину, передбаченого ст.407 КК України, що вчинено в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого по дату набрання вироком суду законної сили включно необхідно зарахувати обвинуваченому у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Так, відповідно до ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі №335/13748/24, пр. 1-кс/335/47/2025 від 07.01.2025, яка набрала законної сили, до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою ОСОБА_3 обчислюється за змістом ухвали слідчого судді з 06.01.2025 (особу затримано о 19-15 годині відповідно до протокола затримання від 06.01.2025).
Оскільки в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що виправдовують обрання відносно обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу, розглядаючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку про те, що такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а строк відбування покарання необхідно рахувати із дня фактичного затримання, тобто, з 06.01.2025.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування й судового розгляду, що підлягають вирішенню судом, не застосовувались.
Процесуальні витрати та речові докази у даному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-99, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання - з 06.01.2025, зарахувавши в строк призначеного судом покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 06.01.2025 по дату набрання вироком суду законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку, а після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку надіслати для вручення обвинуваченому через адміністрацію ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4), не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1