Справа №:755/1744/25
Провадження №: 2/755/6242/25
"14" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Мовчан А.С.,
розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, про визнання заповіту недійсним, -
14.03.2025 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним, у якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 посвідчений 21.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловчук Ларисою Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за №2037.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2024 року у справі №755/21884/21 визначено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини строком на один місяць з дня набрання судовим рішенням законної сили в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті його сестри ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після отримання повного тексту зазначеного судового рішення позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи. Під час заведення спадкової справи приватний нотаріус Войтовський В.С. виявив, що 21.11.2020 року приватним нотаріусом Соловчук Л.В. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 , тобто заповіт посвідчений на наступний день після смерті ОСОБА_3 . Спірний заповіт посвідчений на корить відповідачки ОСОБА_2 . Цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилась у день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а оскаржуваний заповіт складно на наступний день - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Крім того, убачається, що фото у паспорті на ім'я ОСОБА_3 , який був поданий для посвідчення заповіту, не відповідає фотографії ОСОБА_3 у її дійсному паспорті. Наведене свідчить, що при складанні спірного заповіту присутня була не ОСОБА_3 , а інша особа. За таких обставин, волевиявлення ОСОБА_3 на посвідчення спірного заповіту не було вільним і не відповідало її волі.
Ухвалою суду від 07.02.2025 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви.
Ухвалою суду від 28.04.2025 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 10.06.2025 року задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів.
До початку проведення підготовчого засідання представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.
Як убачається з матеріалів справи, 10.06.2025 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 , у якій остання зазначає наступне: «В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться справа №755/1744/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна про визнання заповіту недійсним. Керуючись своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 206 ЦПК України, я, як відповідач, повністю визнаю заявлені позовні вимоги і не заперечую проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог. Також, хочу повідомити суд про те, що я не знаю ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 , а також не перебувала і не перебуваю з ними ні в родинних, ні в дружніх відносинах. Мені нічого не відомо про складання заповіту на моє ім'я, із цим питанням я ні до кого не зверталась. Крім того, я також не знаю приватного нотаріуса Соловчук Ларису Володимирівну, ніколи її не бачила. Про існування оскаржуваного заповіту я нічого не знала і не зверталась з заявою про відкриття чи прийняття спадщини і не планувала цього робити. Крім того, повідомляю суд про те, що наслідки визнання мною позову мені відомі».
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ураховуючи, що відповідач визнає позовні вимоги, суд вважає за можливе ухвалити рішення у цій справі на стадії підготовчого провадження.
Третя особа у підготовче засідання не з'явилась, 10.06.2025 року до суду надійшло клопотання третьої особи про розгляд справи без її участі, у якій третя особа також зазначає, що 21.11.2020 року до неї звернулась літня жінка 1964 р.н., з проханням посвідчити заповіт на користь її родички ОСОБА_2 . Нотаріусу було надано паспорт на ім'я ОСОБА_3 та довідка РНОКПП. Особу було встановлено за вказаними документами і дієздатність перевірено. Дійсне волевиявлення особи було встановлено і дієздатність перевірено. Заповіт був складений, прочитаний вголос заповідачем та підписаний у присутності нотаріуса.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі письмові докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2020 року приватним нотаріусом КМНО Соловчук Л.В. був посвідчений заповіт (зареєстрований в реєстрі за №2037), згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: «Все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде мені належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 » (а.с. 20).
Суд відмічає, що фотографії у паспорті НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_3 , який був наданий приватному нотаріуса Соловчук Л.В. для посвідчення заповіту, та фотографії у паспорті НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_3 , який наданий стороною позивача, є абсолютно різними (а.с. 22, 40). Убачається, що в даному випадку не потрібно мати спеціальні знання аби дійти обґрунтованого висновку, що на фотографіях зображені різні люди.
За змістом копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 28).
Постановою Київського апеляційного суду від 18.04.2024 року у справі №755/21884/21, визначено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини строком на один місяць з дня набрання судовим рішенням законної сили в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті його сестри ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 71-76).
У цій постанові суд апеляційної інстанції установив наступні факти та відповідні їм обставини:
- Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку на прийняття спадщини померлим ОСОБА_4 , тому до позивача, як до спадкоємця ОСОБА_4 не перейшло право на отримання спадщини після смерті ОСОБА_3 ;
- Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного;
- Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , про що 12 грудня 2020 року зроблений відповідний актовий запис №22389, що підтверджується копією свідоцтва про смерть видане 27 жовтня 2021 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є сестрою та братом;
- ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 30 квітня 2021 року, про що 30 квітня 2021 року зроблений відповідний актовий запис № 501, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб видане Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №154/02-31 від 23 червня 2021 року приватний нотаріус КМНО Ангеловська О.С. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки факт смерті фізичної особи - ОСОБА_3 , а також місце і час відкриття спадщини не встановлені;
- Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 23 червня 2021 року до приватного нотаріуса КМНО Ангеловської О.С. звернулась ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої 14 травня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С. за реєстровим № 684, який є рідним братом ОСОБА_3 , яка зі слів ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С. не було знайдено запису про реєстрацію актового запису про смерть ОСОБА_3 . Із зазначеного випливає, що факт смерті фізичної особи - ОСОБА_3 та місце і час відкриття спадщини не встановлено;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що 07 серпня 2021 року зроблений відповідний актовий запис № 2671, що підтверджується копією свідоцтва про смерть видане 07 серпня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький);
- Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №330/02-31 від 10 листопада 2021 року приватний нотаріус КМОН Ангеловська О.С. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки нею не було подано заяву про прийняття спадщини у строк встановлений законодавством на прийняття спадщини;
- Зі змісту постанови вбачається, що 08 листопада 2021 року до приватного нотаріуса КМНО Ангеловської О.С., звернулась ОСОБА_1 , із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Під час звернення 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 надала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, надала свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та не встиг прийняти спадщину, оскільки ані до закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_3 , ані до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , факт смерті ОСОБА_3 та місце і час відкриття спадщини не було встановлено, у зв'язку з чим 23 червня 2021 року було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії;
- Судом встановлено, що ОСОБА_4 є спадкоємцем другої черги після смерті його рідної сестри ОСОБА_3 . Перевірити коло спадкоємців не надається можливим через відсутність спадкової справи;
- Об'єктом спадкової трансмісії є суб'єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв'язку з його смертю;
- До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об'єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб'єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента;
- ОСОБА_5 має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб'єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв'язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки;
- Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки - він не зобов'язаний набувати тих прав і обов'язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті;
- Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента; 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця;
- Спадкова трансмісія є особливим порядком здійснення права на спадкування;
- У разі переходу права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії застосовуються як загальні правила, що регламентують способи (необхідність вчинення трансміссарам дій, що свідчать при прийняття спадщини за статтею 1269 ЦК України, недопущення прийняття спадщини з умовою чи застереженням відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України), строки прийняття та відмови від спадщини, так і спеціальні норми переходу права на прийняття спадщини до трансміссара. Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (стаття 1276 ЦК України). Такий же порядок передбачений пунктами 3.25, 3.26 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 з відповідними змінами;
- На підставі викладеного можна зробити висновок, що оскільки право трансмісара на прийняття спадщини в порядку трансмісії та право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента є самостійними суб'єктивними цивільними правами, то спадкоємець має вчинити самостійні юридичні дії, які засвідчували б його волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця (в порядку спадкової трансмісії), так і після смерті трансмітента (спадкоємця за заповітом або за законом, який помер після відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця і не встиг її прийняти), зокрема подати дві окремі заяви про прийняття кожної із спадщин або в одній заяві зазначити про прийняття обох спадщин;
- З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а її брат ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 30 квітня 2021 року, про що 30 квітня 2021 року зроблений відповідний актовий запис № 501, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб видане Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- При цьому, за життя ОСОБА_4 заявив про прийняття спадщини після рідної сестри ОСОБА_3 про що через представника ОСОБА_1 , яка діяла на підставі нотаріально посвідченої приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С. довіреності від 14 травня 2021 року за реєстр. № 684, подав нотаріусу 23 червня 2021 року відповідну заяву про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру в порядку спадкування;
- Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №154/02-31 від 23 червня 2021 року приватний нотаріус КМНО Ангеловська О.С. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки факт смерті фізичної особи - ОСОБА_3 , а також місце і час відкриття спадщини не були встановлені, та відсутності запису про реєстрацію актового запису про смерть ОСОБА_3 у Державному реєстрі;
- Крім того, за витягом з Єдиного Державного реєстру судових рішень, 24 травня 2021 року заявник ОСОБА_4 звертався до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про оголошення особи ( ОСОБА_3 ) померлою (справа № 755/8607/21), а ухвалою суду від 13 липня 2021 року вказану заяву було повернуто;
- За наданим до районного суду свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про смерть ОСОБА_3 здійснено 12 грудня 2020 року за № 22389, а відповідне свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видано лише 27 жовтня 2021 року;
- Поряд з цим, приватним нотаріусом КМНО Ангеловською О.С. у постанові за №154/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом був встановлений факт відсутності станом на 23 червня 2021 року запису про реєстрацію актового запису про смерть ОСОБА_3 у Державному реєстрі;
- За фактом смерті ОСОБА_3 слідчим відділом Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві 24 листопада 2020 року до єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100040005838 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а 21 липня 2021 року протоколом пред'явлення трупа для впізнання по фото, гр. ОСОБА_1 на фото трупа зареєстрованого в морзі за №020-2734-2020 впізнала сестру свого чоловіка - ОСОБА_3 . Кримінальне провадження було закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення;
- 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса КМНО Ангеловської О.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та видачу свідоцтва про право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Отже, оскільки відмова ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно була обґрунтована відсутністю встановлення факту смерті фізичної особи - ОСОБА_3 , місця і часу відкриття спадщини та відсутності відповідного актового запису в Реєстрі станом на 23 червня 2021 року, а свідоцтво про смерть ОСОБА_3 вперше видано лише 27 жовтня 2021 року, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи позивачки, що відсутність своєчасного внесення актового запису про смерть ОСОБА_3 до Реєстру та видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , перешкоджали заявнику своєчасно звернутись із відповідною заявою, строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 пропущений з поважних причин.
13.05.2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Войтовського В.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у порядку ст. 1276 ЦК України (а.с. 67).
Із матеріалів справи убачається, що позивачка та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 30.04.2021 року, а ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 помер (а.с. 77-78).
Згідно свідоцтва про право власності від 06.11.2003 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 належала на праві приватної спільної власності у рівних долях квартира АДРЕСА_2 (а.с. 89).
Разом з цим убачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 80).
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва за період 01.01.2020-13.05.2024, у квартирі АДРЕСА_2 був зареєстрований ОСОБА_6 з 13.02.1997 по 09.11.2021, та ОСОБА_3 зареєстрована з 13.02.1997 року (а.с. 81).
За змістом постанови Дніпровського управління поліції ГУ НП у місті Києві від 03.12.2020 року про закриття кримінального провадження щодо смерті ОСОБА_3 , свідок ОСОБА_7 повідомила, що з 16.11.2020 року ОСОБА_3 вона не бачила. В подальшому, з 21.11.2020 в під'їзді будинку було чутно трупний запах, а 24.11.2020 року в приміщенні квартири АДРЕСА_3 було виявлено труп ОСОБА_3 . Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в своїх показах повідомили аналогічну інформацію (а.с. 98).
Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України).
Дієздатність, як і правоздатність, припиняється з настанням смерті фізичної особи.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст. 1235 ЦК України).
За змістом ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1247 ЦК України: 1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. 2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ст. 1257 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За положеннями ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положення ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Положеннями ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому, частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , а заповіт від її імені був посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Крім того, свідки, які були допитані в межах кримінального провадження дали покази про те, що не бачили ОСОБА_3 з 16.11.2020 року, а станом на 21.11.2020 року у під'їзді вже було чутно трупний запах.
Також суд ураховує, що фото ОСОБА_3 у паспорті наданому нотаріусу для посвідчення спірного заповіту, не відповідає фото ОСОБА_3 у паспорті, який наданий до суду стороною позивача.
Усе наведене свідчить, що спірний заповіт був посвідчений 21.11.2020 року за зверненням не ОСОБА_3 , а іншої особи, тобто ОСОБА_3 спірного заповіту не підписувала, адже станом на час його посвідчення вже була мертвою.
Встановлені обставини посвідчення спірного заповіту є порушенням ч. 2 ст. 1234 ЦК України про те, що право на заповіт здійснюється особисто, та порушенням положень ч. 2 ст. 1247 про те, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Порушення вимог ч. 2 ст. 1234, ч. 2 ст. 1247 ЦК України при посвідчені спірного заповіту є підставою для визнання такого заповіту недійсним згідно вимог ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, адже правочин не може суперечити, зокрема положенням ЦК України.
Ураховуючи, що до початку розгляду справи по суті відповідач у своїй окремій заяві визнав позовні вимоги щодо визнання недійсним заповіту, у відповідності до положень ст. 142 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача 50% сплаченого останньою судового збору, а інші 50% мають бути повернуті позивачу з державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись 2, 4, 5, 10, 12, 13, 49, 76-82, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215, 1216-1218, 1223, 1233, 1234, 1235, 1236, 1247, 1248, 1257 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловчук Ларисою Володимирівною 21 листопада 2020 року, зареєстрований в реєстрі за №2037 - визнати недійсним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп., який сплачено згідно платіжної інструкції 0.0.4249198021.1 від 14.03.2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення/складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 14.10.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна( АДРЕСА_6 ).
Суддя -