Справа № 560/2479/25
іменем України
27 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання позивачу відповіді на запит у визначений законом строк;
- визнати не дійсним (не чинним) лист (відповідь) на запит позивача, який не відповідає встановленим законним нормам;
- зобов'язати відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) надати позивачу офіційну відповідь з усіма офіційними реквізитами на його запит, підписаний відповідними на те уповноваженими особами (суб'єктами владних повноважень);
- стягнути з відповідача на користь позивача 5001 гривню моральної компенсації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 02.02.2025 звертався до командування Військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію, який отриманий останньою 04.02.2025. Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь на інформацію надається протягом 5 робочих днів. Проте, відповідь не надано.
До суду надійшло клопотання від 27.02.2025, в якому позивач зазначає про не отримання офіційної відповіді на запит. Лист від 21.02.2025 №532/240 підписаний представником військової частини НОМЕР_1 капітаном юстиції Вітою Емгрундт. Проте, згідно з наказом Міністерства оборони України від 13.06.2017 №319 організація і забезпечення додержання порядку надання публічної інформації, опрацювання, систематизації, аналізу та контролю за наданням відповідей на запити покладаються на керівників (начальників) уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління. Також, у цьому наказі вказано таке поняття як особа, яка виконує обов'язки керівника. Тобто відповідь на запит має бути підписаною керівником (начальником, командиром тощо) або особою, яка виконує обов'язки керівника (заступником керівника).
У клопотанні позивач, зокрема, просить: прийняти міри щодо відповідача за запитувану позивачем інформацію; прийняти міри щодо особи, яка надала відповідь та підписала лист від в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/240 від 21.02.2025; провести перевірку на відповідність займаній посаді та компетентність відносно особи, яка надала відповідь та підписала лист в/ч НОМЕР_1 вихідний номер 532/240 від 21.02.2025, а також направити на атестаційну комісію.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що запит позивача від 02.02.2025 не є запитом в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому, до нього застосовуються загальні строки розгляду, передбачені Законом України "Про звернення громадян". Вважає, що запитувана позивачем інформація не є публічною інформацією, оскільки стосується особисто позивача. Відповідь на запит надана у законодавчо визначені строки. Також позивач не підтвердив наявність підстав для стягнення на його користь моральної шкоди.
До суду надійшли клопотання від 10.03.2025 та від 18.03.2025 про врахування пояснень, міркувань, заперечень позивача проти тверджень відповідача, викладених у відзиві.
Згідно з частиною 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
За змісту клопотань, які надійшли до суду від позивача слідує, що вони відповідають вимогам статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, містять пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Тому, на думку суду, вказане клопотання є відповіддю на відзив.
Суд не бере до уваги відповіді на відзив (клопотання позивача від 10.03.2025 та від 18.03.2025), оскільки відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті в цій категорії справ є позов та відзив.
До суду надійшли клопотання від 17.03.2025, в яких позивач, зокрема, просить: прийняти міри до відповідача та посадових осіб відповідальних за їхні діяння; притягнути до юридичної відповідальності відповідальних осіб; винести окрему ухвалу згідно статті 249 КАС України щодо притягнення до відповідальності відповідних осіб; ініціювати відкриття кримінального провадження стосовно порушення законодавства зі сторони відповідача та відповідних осіб, якщо такі ознаки є; витребувати докази притягнення до відповідальності відповідальних осіб; провести перевірку на відповідність займаній посаді відносно посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , а також направити на атестаційну комісію які відповідальні за відповіді на запит позивача.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 27.02.2025 та від 17.03.2025 про витребування доказів відмовлено. Прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 27.02.2025 про збільшення позовних вимог у справі №560/2479/25. Вирішено здійснювати розгляд справи №560/2479/25 за позовними вимогами про: визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання позивачу відповіді на запит у визначений законом строк; визнання не дійсним (не чинним) листа (відповіді) на запит позивача, який не відповідає встановленим законним нормам; зобов'язання відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) надати позивачу офіційну відповідь з усіма офіційними реквізитами на його запит, підписаний відповідними на те уповноваженими особами (суб'єктами владних повноважень); стягнення з відповідача на користь позивача 5001 гривню моральної компенсації.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог у справі №560/2479/25 повернуто заявнику без розгляду.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2025 №37 позивач з 01.02.2025 виключений зі всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача з запитом на інформацію від 02.02.2025, в якому просив надати йому наступну інформацію:
- про розмір виплаченого йому грошового забезпечення в період з 23.05.2022 року по 01.02.2025 рік із зазначенням видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, включаючи щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) та 100000 гривень за виконання відповідних заходів згідно Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року;
- на яких підставах (нормативно-правові акти, накази, розпорядження - вказати перелік усіх документів) він отримував зазначену виплату - щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань та 100000 гривень за виконання відповідних заходів згідно Наказу МОУ 260 від 07 червня 2018 року.
У запиті позивач також повідомив відповідача, що згідно Закону України (Про доступ до публічної інформації), відповідь на інформацію надається протягом 5 робочих днів.
Зазначений запит отриманий відповідачем 04.02.2025.
Листом від 21.02.2025 №532/240 (підписаний представником військової частини НОМЕР_1 капітаном юстиції Вітою Емгрундт) Військова частина НОМЕР_1 на запит позивача щодо використання при нарахуванні та виплаті йому додаткової винагороди у розмірі 30 тисяч гривень нормативно-правових актів, повідомила, що нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 тисяч гривень проводились відповідно до таких нормативно-правових актів:
- Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;
- Накази командира військової частини НОМЕР_1 про виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди;
- Рапорту командира підрозділу підтвердженням участі кожного військовослужбовця, в тому числі і позивача у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань;
- Записи в журналі ведення бойових дій військової частини НОМЕР_1 .
Додатком до зазначеного листа вказано Витяг з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року за вихідним №532/203.
Позивач, вважаючи порушеними його права на отримання відповіді на запит, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Закон України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Статтею 1 Закону №2939-VI встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Нормами частини 2 статті 6 Закону №2939-VI визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Статтею 12 Закону №2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідач є розпорядником інформації відповідно до Закону №2939-VI.
Приписами частини 1 статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами частини 4 статті 20 Закону №2939-VI визначено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частин 1, 4 та 5 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Вказаний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на отримання інформації є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Частиною 6 статті 22 Закону №2939-VI встановлено, що відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Положеннями статті 23 Закону №2939-VI встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, позивач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію та несвоєчасне надання інформації відповідно до Закону №2939-VI.
Твердження відповідача, що запитувана позивачем інформація не є публічною інформацією, оскільки стосується особисто позивача, суд вважає помилковим, оскільки згідно з частиною 2 статті 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Це також свідчить про безпідставність розгляду запиту позивача як звернення згідно з Законом України «Про звернення громадян».
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на звернення до відповідача з запитом на надання інформації, при цьому відповідач має організувати власну роботу для належного виконання своїх обов'язків як розпорядника публічної інформації.
Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача з запитом від 02.02.2025, який отриманий відповідачем 04.02.2025, що підтверджується трекінгом Укрпошти, наявним в матеріалах справи. Проте, відповідь надано листом від 21.02.2025 №532/240, тобто, з порушення строку, визначеного частиною 1 статті 20 Закону №2939-VI.
Слід враховувати, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї обов'язків згідно із законодавством України.
За встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на запит позивача від 02.02.2025 у строк, встановлений частиною 1 статті 20 Закону №2939-VI.
Матеріалами справи підтверджено, що на запит позивача від 02.02.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 21.02.2025 №532/240 по суті порушених ним питань, що не заперечується позивачем.
Разом з тим, позивач стверджує про ненадання відповіді на запит у зв'язку з її підписанням особою, за відсутності підтвердження права підписання. Зазначене твердження суд оцінює критично з урахуванням такого.
Інструкція із забезпечення доступу до публічної інформації в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 13.06.2017 №319, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.07.2017 за №827/30695 (далі - Інструкція №319), розроблена з метою впорядкування доступу до публічної інформації в апараті Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генеральному штабі Збройних Сил України, інших органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях (далі - органи військового управління), встановлює систему функціонування та ведення обліку публічної інформації, реєстрації запитів, їх опрацювання, систематизації, організації взаємодії, контролю за їх розглядом та підготовки звітів щодо їх опрацювання.
Відповідності до пункту 1 розділу ІV Інструкції №319 керівники уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління при отриманні запитів зобов'язані визначити осіб, відповідальних за надання публічної інформації, розпорядником якої вони є, та забезпечити контроль за їх опрацюванням.
Як встановив суд, відповідь на запит позивача від 02.02.2025 надана останньому розпорядником запитуваної інформації.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Інструкції №319, на який посилається позивач, організація і забезпечення додержання порядку надання публічної інформації, опрацювання, систематизації, аналізу та контролю за наданням відповідей на запити покладаються на керівників (начальників) уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління.
Зі змісту наведеної норми слідує, що законодавством не визначено імперативного обов'язку підпису відповідей на запити виключно керівниками (начальниками) уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління або їх заступниками.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання не дійсним (не чинним) листа (відповіді) на запит позивача, який не відповідає встановленим законним нормам та зобов'язання відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) надати позивачу офіційну відповідь з усіма офіційними реквізитами на його запит, підписаний відповідними на те уповноваженими особами (суб'єктами владних повноважень).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5001 гривні моральної компенсації, то суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з урахуванням такого.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Суд не встановив характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок бездіяльності відповідача, визнаної судом протиправною, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я.
Також суд додатково вказує, що ним не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Крім цього, позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди.
Суд зазначає, що саме лише визнання бездіяльності протиправною не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які, в силу статті 23 Цивільного кодексу України, є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивача від обов'язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.
Щодо клопотання позивача про винесення окремої ухвали згідно з статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд зазначає таке.
Питання винесення окремої ухвали врегульовано приписами статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Згідно з частиною 2 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Частиною 3 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Зі змісту приписів частин 1, 2 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Суд зазначає, що визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів - суб'єктів владних повноважень за нормами Кодексу адміністративного судочинства України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду.
При розгляді цієї справи суд не встановив таких порушень закону, які стали б підставою для винесення окремої ухвали, з огляду на що відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про постановлення окремої ухвали.
З викладеного також слідує відсутність підстав для задоволення інших наведених клопотань позивача.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, звільнення позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 02.02.2025 у строк, встановлений частиною 1 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк