Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
27 жовтня 2025 року Справа № 520/27982/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за весь період проходження військової служби ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням усіх передбачених надбавок, премій та індексації, та здійснити виплату належних сум.
Вважаю, що цей адміністративний позов необхідно залишити без руху, виходячи з наступних мотивів.
Щодо визначенню (формулюванню) позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві, зокрема, зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31.10.2018 року по справі №826/16958/17.
Позивач у адміністративному позові просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за весь період проходження військової служби ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням усіх передбачених надбавок, премій та індексації, та здійснити виплату належних сум.
Відтак, зі сформованих позовних вимог неможливо встановити за який період невірно обчислено грошове забезпечення позивача та які складові грошового забезпечення нараховано та виплачено невірно.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України.
Цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Враховуючи вищевикладене, приходжу переконання, що позивачу необхідно чітко, послідовно, якісно викласти позовні вимоги у відповідності до ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо строку звернення до суду із адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11. 04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Позивач звільнений з військової служби 10.05.2025, а відтак застосовуються приписи діючої норми ст. 233 КЗпП України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2025 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до суду з цим позовом 16.10.2025.
Отже строк звернення до суду із цим адміністративним позовом пропущений.
Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви позивачу необхідно надати до суду протягом десяти днів заяву про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку до подання позову до суду та доказів поважності таких причин.
Суд прийшов висновку про те, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, встановлений законом.
Натомість позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до суду та не навів при цьому жодних поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску строк звернення до адміністративного суду, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, приходжу переконання, що оскільки адміністративний позов подано без додержання вимог ч. 1 ст. 123, ст. 161 КАС України, а відтак такий необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині вказаних позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк протягом десяти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, заява буде вважатись не поданою та повертається заявнику зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М. І. Садова