Справа № 362/1756/25
Провадження № 2/362/1984/25
"23" вересня 2025 р. суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить поділити спільне сумісне майно, виділивши: частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки площею 0,1788 га, кадастровий номер 3221486201:01:073:0051, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - у власність ОСОБА_1 ; частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки площею 0,1788 га, кадастровий номер 3221486201:01:073:0051, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - у власність ОСОБА_2 , та стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати по справі.
Перевіривши позовну заяву, суд прийшов до наступного висновку.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02.06.2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позовна заява не відповідає вимогам ч. 4 ст. 175 ЦПК України, ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме, що судовий збір сплачений не відповідно до позовних вимог, а тому позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 2 250,00 грн. і надати до суду підтверджуючі документи про доплату судового збору.Також, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 95 ЦПК України, позивачем було надано копія рішення Святошинського районного суду м. Києва, належним чином не завірене та не має позначки із набранням законної сили. Окрім того, позивач просить у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право власності на частку житлового будинку та земельної ділянки. Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Разом з тим, визнання права особистої власності за третьою особою, у нашому випадку за відповідачем, не може бути способом захисту права позивача. У спорах щодо поділу спільного сумісного майна подружжя позивач може просити суд визнати об'єкт спільною сумісною власністю подружжя, провести поділ спільної сумісної власності подружжя та навіть виділити кожному з подружжя окремі частки (об'єкти) в порядку поділу майна подружжя. Однак, позивач не наділений цивільними правами щодо того, аби просити суд визнати за іншою особою право власності на нерухоме майно. З таким позовом необхідно звертатися особі, чиє право порушується. А тому позивачу потрібно уточнити прохальну частину позовної заяви та надати її в новій редакції, у тій кількості осіб скільки заявлено у позовній заяві.
Через систему «Електронний суд» надійшла заява від представника ОСОБА_1 - Якименко О.О. про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 02.06.2025 року.
Однак, недоліки наведені в ухвалі суду від 02.06.2025 року усунуті не були, а саме не додано доказів доплати судового збору та надання нової редакції позовної заяви із належним чином засвідченого рішення Святошинського районного суду м. Києва.
З огляду на те, що позивач не виконав вимоги п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не усунув всі зазначені в ухвалі суду недоліки, а саме не додано квитанцію про сплату судового збору в повному розмірі, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає визнанню неподаною та поверненню позивачу.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач у встановлений термін в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунув недоліки, позовна заява вважається не поданою та повертається позивачеві.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Суддя також враховує та звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що повернення заяви, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, так як після усунення вказаних недоліків позивач має право повторно звернутися до суду із вказаним позовом, суддя вважає за необхідне позов визнати неподаним та повернути позивачу, в зв'язку з не усуненням всіх недоліків та роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна- вважати неподаною і повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (підписання).
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко