Справа № 279/6820/24
Провадження № 2/279/2493/25
27 жовтня 2025 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Гончаровою Ю.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/6820/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Позивач, в інтересах якого діє адвокат Немировський В.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вказавши, що 08.07.2024 року близько 14 години 30 хвилин по вул.М.Грушевського,б.11 в м.Коростені Житомирської області, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_1 та електросамоката FrigoV4 під керуванням неповнолітнього ОСОБА_3 .
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується схемою місця ДТП від 08.07.2024 року.
Згідно зібраних працівниками поліції матеріалів винуватцем ДТП визнано ОСОБА_3 , але оскільки він на момент вчинення адміністративного правопорушення не досягнув віку з якого наступає адміністративна відповідальність то до адміністративної відповідальності було притягнуто його батька ОСОБА_2 за ст.184 ч.3 КУпАП. 30.09.2024 р. постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області останнього було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Вказав, що внаслідок пошкодження транспортного засобу позивачу у було заподіяно матеріальні збитки.
Згідно Висновку №20 експертного авто товарознавчого дослідження автомобіля Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 вартість матеріального збитку, що завданий власнику автомобіля в результаті пошкоджень, що виникли на автомобілі становить 29053,55 грн. Відповідачем заподіяний матеріальний збиток не відшкодований.
Також внаслідок незаконних дій відповідача позивачу заподіяна і моральна шкода. Внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу ним перенесено певні душевні страждання викликані дискомфортом, який полягає в неможливості тривалий час використовувати свою власність за її прямим призначенням. Клопотами з необхідністю проведення ремонту автомобіля, витратами додаткового часу на відновлення порушеного права. Відстоювання своїх прав в судах, зокрема під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно відповідача в Коростенському міськрайонному суді Житомирської області та необхідність залучення для захисту своїх прав адвоката. При цьому відповідач жодного разу не вжив заходів для відшкодування заподіяної шкоди.
Вирішуючи питання про розмір компенсації моральної шкоди, позивач виходить з характеру та обсягу страждань, яких він зазнав їх тривалості та враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачить для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним ст.3 ЦК України.
Виходячи з цього, позивач вважає за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 2905,35 грн., що становить 10% від суми заподіяної майнової шкоди. Просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспротної пригоди в розмірі 29053 грн. 55 коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 2905,35 грн., та понесені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору та витрати пов'язані з розглядом справи.
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
24.09.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити в їх задоволенні, при цьому зазначає, що позовні вимоги є необґрунтовані. Так в позові позивач зазначає, що 08.07.2024 року за участю позивача та ОСОБА_3 сталося ДТП, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Тобто він зазнав матеріальної та моральної шкоди в результаті ДТП за участі його сина ОСОБА_3 , 2009 року народження. Відповідно до цивільного законодавства, загальним правилом є, що неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. В даному випадку ОСОБА_3 як на момент ДТП та і на момент розгляду справи в суді є неповнолітньою особою, яка відповідно до ч.3 ст. 33 ЦК України несе відповідальність за шкоду, завдану ним іншій особі, в порядку передбаченому ст.1179 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів про відсутність у неповнолітнього ОСОБА_3 майна, та він не є стороною по справі. Також позивачем не доведено про наявність підстав про відшкодування матеріальної шкоди саме ним, як батьком неповнолітнього ОСОБА_3 . Так ОСОБА_3 щомісячно отримує пенсійне забезпечення, у в'язку із наявністю в нього інвалідності, що свідчить про стабільний дохід та можливість нести відповідальність в порядку, передбаченому ст.1179 ЦК України. Тому, даному випадку він не є належним відповідачем по справі, що є підставою для відмови у задоволені позову.
Також зазначив, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу автомобіля марки Ford Fusion була застрахована в ПрАТ " СГ "ТАС" відповідно до полісу АТ5003459. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 не була застрахована в жодній страховій компанії на момент ДТП, то відповідальність за заподіяну шкоду в першу чергу має нести МТСБУ.
З матеріалів позову не вбачається, що позивач звертався до МТСБУ із заявою про виплату йому шкоди, завданої в результаті ДТП, а тому покладання обов'язку з відшкодування шкоди на нього є передчасним та можливо лише у розмірі різниці між фактично завданими збитками та виплаченою сумою страхового відшкодування.
Не погоджується також про відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки позивач у позовній заяві лише посилається на те, що внаслідок ДТП йому було спричинено моральної шкоди. При цьому будь яких доказів, які б свідчили про перенесення ним моральних страждань та душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна, до позовної заяви не надано.
Представником позивача адвокатом Немировським В.І. подано відповідь на відзив.
З доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача не погоджується, вважає їх такими, що не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства.
Так відповідач стверджує, що позов заявлено не до тієї особи, оскільки в розумінні ч.3 ст.33 ЦК України в порядку ст.1179 ЦК України цю відповідальність має нести неповнолітній ОСОБА_3 , який є винуватцем ДТП внаслідок якої відбулося заподіяння матеріальної шкоди позивачу. В підтвердження заявляє, що нібито ОСОБА_3 щомісячно отримує пенсійне забезпечення у зв'язку з наявністю у нього інвалідності та на думку відповідача має дохід і можливість нести відповідальність в порядку ст.1179 ЦК України. Разом з тим до відзиву жодного належного та допустимого доказу як то посвідчення інваліда та доказів отримання пенсійних виплат не додано, що дає підстави вважати про голослівність такого твердження.
Крім того, представник позивача ОСОБА_4 у відповіді на відзив зазначив про намір клопотати перед судом про залучення в якості співвідповідача в справі ОСОБА_3 , однак відповідного, належним чином оформленого, клопотання з доказами наявності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди до суду не подав.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно ст.16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту є в т.ч. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.
За вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Судом встановлено, що 08.07.2024 року близько 14 години 30 хвилин по вул. Шевченка,18 в м.Коростені Житомирської області, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_1 та електросамоката FrigoV4 під керуванням неповнолітнього ОСОБА_3 .
Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30.09.2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.184 ч.3 КУпАП, а саме за те, що 08.07.2024 близько 14.30 год. за адресою м.Коростень, вул.Шевченка,18 ухилився від виконання батьківських обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2009 р.н., який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122 КУпАП, але не досяг віку адміністративної відповідальності, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.184 ч.3 КУпАП.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «FORD FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач є власником пошкодженого автомобіля «FORD FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно висновку №20 експертного автоварознавчого дослідження автомобіля FORD FUSION, реєстраційний номер НОМЕР_1 складеного 26.07.2024 року, вартість матеріального збитку становить 29053,55 грн.
Оскільки позивач управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, тобто майну, яким правомірно володіє позивачу спричинена матеріальна шкода, він має право на відшкодування завданої шкоди, що узгодується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 200/21325/15-ц.
Положеннями частини 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За змістом частин першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Матеріалами справи підтверджено, що винуватцем ДТП є неповнолітній ОСОБА_3 , який вчинив ДТП керуючи електросамокатом Ргіgо У4.
Неповнолітні особи (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) визнаються повністю деліктоздатними, а отже такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Таким чином, згідно з ч.1 ст.1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Загальне правило про самостійну відповідальність неповнолітнього за завдану ним шкоду має виняток - обов'язок батьків (усиновлювачів) або піклувальника відшкодувати завдану шкоду в разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування, їхня відповідальність має додатковий (субсидіарний) характер.
Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до неповнолітнього; додаткова вимога пред'являється до батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього, лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Згідно ст.1180 ЦК України шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.
Підстави набуття повної цивільної дієздатності закріплені ст. 35 ЦК України.
Для набуття повної дієздатності необхідна наявність письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі її відсутності - рішення суду про надання такого права.
У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Доказів, що ОСОБА_3 , 2009 року народження набув повної цивільні дієздатності, суду не надано. Матеріали справи не містять доказів про наявність у неповнолітнього ОСОБА_3 майна, не підтверджено також і те, що неповнолітній ОСОБА_3 є особою з інвалідністю та отримує пенсійні виплати, що не дає підстави вважати про його обов'язок самостійно відшкодовувати заподіяні збитки.
Щодо посилань відповідача про обов'язок на відшкодування матеріальної шкоди МТСБУ суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що винуватцем ДТП є неповнолітній ОСОБА_3 , який вчинив ДТП керуючи електросамокатом Ргіgо У4.
За загальними правилами відповідальність володільця електросамокату може підлягати відшкодуванню, але не через обов'язкове страхування автоцивілки (ОСЦПВ), оскільки електросамокат не є механічним транспортним засобом, який потребує такого страхування в Україні.
Електросамокат не класифікується як механічний транспортний засіб, для якого обов'язкове страхування ОСЦПВ. Водіїв електросамокатів прирівнюють то до пішоходів (оскільки вони постійно контактують однією ногою з дорогою), то до велосипедистів. Тому вони не можуть оформити поліс ОСЦПВ. Якщо вони винні у ДТП, то мають самі компенсувати шкоду іншим учасникам дорожнього руху.
Згідно з ч.2 п.1.5 ст.1 і Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття транспортного засобу, та не вважається транспортним засобом пристрій, який підпадає під ознаки, зазначені у цьому пункті, але щодо якого не встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг №566 від 09.07.2010 щодо транспортного засобу як електросамокат не встановлено коригуючих коефіцієнтів. Крім цього, електросамокат під керуванням ОСОБА_3 не був зареєстрований в уповноваженому органі МВС та без номерного знаку, у зв'язку із чим його експлуатація заборонялася, він не був допущений до дорожнього руху, тому такий не можна вважати транспортним засобом.
Згідно статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
У постанові Верховного Суду України у справі №6-1834014 від 03.12.2014, виклав правовий висновок, відповідно до якого законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Спричинення наслідків перебуває у причинному зв'язку із діяннями ОСОБА_3 , а саме вчиненням ним ДТП, який не застрахував цивільно-правову відповідальність як володілець транспортного засобу.
Відповідно до ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до вимог ст.1179 ЦК України неповнолітня особа ( у віці від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах, а у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.
Відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , 2009 р.н., на час вчинення ДТП останньому виповнилось 15 років, даних про наявність у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування ним спричиненої шкоди суду не надано, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, заподіяної неповнолітнім внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 29053,55 грн. підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьої цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються перенесені певні душевні страждання викликані дискомфортом, який полягає в неможливості тривалий час використовувати свою власність за її прямим призначенням. Клопотами пов'язаними з необхідністю проведення ремонту автомобіля, витратами додаткового часу на відновлення порушеного права.
При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Подібний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження №14-154цс19.
Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував обставини справи, докази, подані позивачем, характер та обсяг страждань, що унаслідок ДТП та її наслідків позивач отримав душевні переживання, моральні страждання, які він зазнав внаслідок пошкодження його майна, а відтак виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про відкодування моральної шкоди в розмірі 2905,35 грн..
Стосовно стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
На підтвердження понесених позивача витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано попередній орієнтовний розрахунок суми судових витра, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи; договір №34/24 про надання правової допомоги від 19.07.2024 року; акт приймання - передачі наданих послуг №1 До договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 року, копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №12 від 23.07.2024 року за проведене експертне дослідження.
Разом з тим, згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що витрати на підготовку позовної заяви, проведення судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, на загальну суму 29724,00 грн. не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та є явно завищеними.
Тому, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною третьою ст.141 ЦПК України, суд вважає, що виходячи з критерію пропорційності розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 14133,60 грн., що підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 19, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.386, 296, 1167, 1179, 1187 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29053 (двадцять дев'ять тисяч п'ятдесят три) гривні 55 копійок матеріальної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2905 (дві тисячі дев'ятсот п'ять) гривень 35 копійок моральної шкоди, 14133 (чотирнадцять тисяч сто тридцять три) гривні 60 копійон витрат на професійну правничу допомогу та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації/проживання/знаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання/знаходження: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Суддя Леся НЕДАШКІВСЬКА
копія згідно з оригіналом