Справа № 168/55/25
Провадження № 2/168/76/25
16 жовтня 2025 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Хаврони О.Й.,
з участю: секретаря Островерхої Т.С.,
прокурора Романюк Н.М.,
представника відповідача Матвіюк Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в селищі Стара Вижівка в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні позивача, Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України» до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,
Керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.
Позов обґрунтовує тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16-СГ від 27.05.2016 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства.
У подальшому вказана ділянка була поділена на 6 земельних ділянок. Зокрема в результаті її поділу утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0,08 га.
Вказана земельна ділянка станом на 13.10.2016 р. перебувала у приватній власності ОСОБА_2 .
У подальшому ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0,08 га на користь ОСОБА_1 (запис про право власності 32807236 від 08.12.2016) на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2016.
Разом з тим, земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 знаходиться у межах земель лісового фонду (земель лісогосподарського призначення) у межах кварталу 28 Любохинівського лісництва, що підтверджується рядом доказом, в тому числі висновком експертизи, які підтверджують належність ділянки до земель лісового фонду.
На обґрунтування позову прокурор посилається на те, що надання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 у власність ОСОБА_2 та її подальший поділ і утворення в результаті цього спірної ділянки площею 0,0907 га, її подальше відчуження на користь відповідача призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також передання земельної ділянки із державної у приватну власність.
Відповідно до положень Земельного кодексу та Лісового кодексу спірна земельна ділянка може бути лише в державній власності.
Вилучення земельних ділянок державної власності для не лісогосподарських потреб мав право проводити лише Кабінет Міністрів України, який жодних документів на таке вилучення не видавав. Відтак зміна цільового призначення ділянки та її передання в приватну власність відбулась з порушенням закону.
Зважаючи на вказане, прокурор просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227.
Представник третьої особи ДП «Ліси України» у поданих письмових поясненнях просить розглядати справу за відсутності представника ДП «Ліси України», повністю підтримує позовні вимоги.
Представник третьої особи Волинської обласної державної адміністрації у поданих письмових заявах просить розглядати справу за відсутності представника, повністю підтримує позовні вимоги.
Ухвалою від 09.01.2025 відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 09.01.2025 р задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227.
Ухвалою суду від 25.03.2025р. підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 01.07.2025 р. відмовлено в задоволені клопотання про призначення в справі судової земельно- технічної експертизи.
06.05.2025 р. та 02.06.2025 р. представник відповідача подала письмові додаткові пояснення у справі, в яких просить відмовити в позові.
Прокурором подані письмові заперечення на пояснення відповідача.
У письмових поясненнях представник відповідача стверджує, що у даному випадку прокурор не може представляти інтереси Волинської обласної (військової) адміністрації, адже саме остання наділена відповідним повноваженнями.
Звертає увагу суду, що спірна земельна ділянка була виділена із земельної ділянки, кадастровий номер 072582200:02:000:0214, площею 0, 5013 га, в тому числі пасовище 0,5013 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Кримненської сільської ради Старовижівського району, оформленої внаслідок затвердження документації Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення відповідно до наказу від 27.05.2016. Процедура оформлення земельної ділянки була цілком дотриманою та відповідала вимогам законодавства. У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0702091792016 від 12.05.2016 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0725082200:02:000:0214 чітко вказано цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель- землі сільськогосподарського призначення. Таким чином, на виконання зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області було оформлено право власності на земельну ділянку (до поділу), кадастровий номер 0725082200:02:000:0214 без зміни визначеного цільового призначення.
Вважає безпідставним посилання прокурора на рішення сесії Волинської обласної ради № 13/2 від 18.08.2000, яким було вирішено дати дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. У додатку № 13 до цього рішення зазначається перелік підприємств, яким передаються землі лісового фонду по Старовижівському району. Під № 7 вказується Кримненська рада з площею земель лісового фонду, що передається у розмірі 408,4 га. Звертає увагу суду, що у самому рішенні Волинської обласної ради відсутнє посилання на конкретне місцерозташування земельних ділянок, що належать до лісового фонду. Прокурор не надав жодних документів, які б підтверджували приналежність до лісового фонду цієї ділянки.
Стверджує, що сам факт передання земель лісового фонду в межах Кримненської сільради не свідчить про те, що саме земельна ділянка ОСОБА_1 належала до цієї категорії земель та була передана і перебувала у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.
Окремо підкреслює, що у відомостях Міністерства юстиції України (лист № 165432/16430-4-23/9.1.2 від 14.12.2023 з додатками), наданими у відповідь на запит Ковельської окружної прокуратури вказано, що спірна земельна ділянка (0725082200:02:000:0227) перебуває фактично у постійному користуванні ДП «Ліси України», водночас відповідне право у встановленому законом порядку зареєстроване не було.
Крім того, у листі № 02/1040-24 від 24.09.2024 генеральний директор ВО «Укрдержліспроект» підтверджує відсутність копій правовстановлюючих документів та рішень органів влади, яким вказана земельна ділянка передана у користування лісогосподарському підприємству.
Зазначає, що цільове призначення спірної ділянки для ведення особистого селянського господарства було оформлено цілком законно, оскільки відповідна інформація відображена у правовстановлюючих документах та Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 27.05.2016 № 3- 2122/15-16-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є дійсним.
Наданий прокурором висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 5193 від 26.01.2024 вважає неповним.
У ньому визначено, що земельні ділянки, у тому числі з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 та землі лісогосподарського призначення - квартали 19 та 28 Любохинівського лісництва ДП «Старовижівське ЛГ» накладаються. Площі накладення земельних ділянок не обраховувались оскільки плями накладання відповідають контурам об'єктів дослідження та не виступають за їх межі.
Отже, ця судова земельно-технічна експертиза не встановлювала площу накладення конкретно щодо земельної ділянки належної ОСОБА_1 (кадастровий номер 0725082200:02:000:0227).
Більше того, у ній не визначено чи має місце фактичне накладення чи накладки містяться у Державній кадастровій карті.
Наполягає, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки. ОСОБА_1 не знала і не могла знати про те, що майно відчужене поза межами повноважень відповідного органу, оскільки попередній власник ОСОБА_2 оформила право власності на спірну ділянку із погодження та затвердження держави в особі ГУ Держгеокадастр у Волинській області.
Прокурором подано позов в інтересах держави, яка виступає у судовому процесі в особі уповноваженого органу щодо об'єкту спору, строк позовної давності відліковується з моменту, коли саме держава в особі вказаного органу дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Водночас, прокурором не було наведено достатніх аргументів на користь того, що Волинська обласна державна (військова) адміністрація не тільки не знала, але і не могла довідатися про незаконність вибуття спірної земельної ділянки (а.с.153,161).
У письмових поясненнях від 02.06.2025 р. представник відповідача зазначає, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позові та в письмових поясненнях прокурора (а.с.202,217). Просить задовольнити позов. Додала, що відповідачка не є добросовісним набувачем спірної ділянки. Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації.
Крім цього, земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0,0907 га не використовувалася та не може використовуватися за цільовим призначенням, визначеним у Державному земельному кадастрі, тобто для ведення особистого селянського господарства, оскільки не придатна для таких цілей. Вище спірна земельна ділянка вкрита лісовою та чагарниковою рослинністю. Тобто ОСОБА_3 , як первинний набувач, та ОСОБА_1 з урахуванням місцезнаходження спірної земельної ділянки могли та повинні були знати про те, що остання розташована на території земель лісогосподарського призначення, є непридатною для використання як земля сільськогосподарського призначення та з моменту набуття відповідних речових прав не використовували її для ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель лісогосподарського призначення (лісова рослинність, чагарникова рослинність, розташування навколо спірної земельної ділянки великих лісових масивів), знали або, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що купують чи набувають у власність землі лісового фонду. При цьому, інформація про місце розташування спірної земельної ділянки, зокрема серед земель лісогосподарського призначення, міститься на Публічній кадастровій карті, такі відомості є відкритими та загальнодоступними. Вважає заперечення на позов безпідставними, а позовні вимоги доведеними.
У судовому засіданні представник відповідача просить відмовити в позові. Дала пояснення аналогічні, наведеним в поданих стороною відповідача письмових поясненнях. Додала, що спірна земельна ділянка на час її придбання відповідачкою була належним чином зареєстрована, вказане відповідно цільове призначення та категорія землі, що свідчить що відповідачка є добросовісним набувачем. Відповідач під час придбання ділянки покладалась на відомості з державних реєстрів і не повинна нести відповідальність за помилку державних органів. Окрім того, прокурор не надала жодних доказів належності цієї ділянки до земель лісового фонду.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України).
Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, на землі лісогосподарського призначення.
Питання встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок визначено статтею 20 ЗК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (стаття 56 ЗК України).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
Згідно з частиною 1 статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування регламентовано статтею 122 ЗК України.
Статтею 149 ЗК України врегульовано порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування.
Частина 6 статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність) встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Згідно з частиною 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, могли вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи встановлено, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16-СГ від 27.05.2016 року затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства (а.с. 14).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 зареєстрована 12.05.2016 із зазначенням її цільового призначення для ведення особистого селянського господарства (а.с. 15).
З листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-3306/2-22 від 29.11.2022 року вбачається, що зазначена земельна ділянка поділена на 6 земельних ділянок. В результаті такого поділу утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0,08 га (а.с.49).
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 зареєстрована 13.10.2016 року на праві приватної власності ОСОБА_2 , із зазначенням її цільового призначення для ведення особистого селянського господарства (а.с. 20).
У подальшому ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0, 0907 га на користь ОСОБА_1 (запис про право власності 32807236 від 08.12.2016) на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2016 р. (а.с.22).
Наведене підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України №5-28-0.194-8080/2-22 від 30.11.2022.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 з 08.12.2016 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (а.с.24).
Також судом встановлено, що згідно з рішенням Рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств»» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств державним лісгоспам державного лісогосподарського об'єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів, Ковельському спеціалізованому акціонерному товариству «Тур» згідно з додатками. Відповідно до додатку №13 до вищезазначеного рішення обласної ради Кримненська сільська рада передала 408,4 гаДержоб'єднанню «Волиньліс» (а.с. 30).
Згідно з Листами ДП «Ковельське лісове господарство» 02-17/769-22 від 28.10.2022 та №02-17/659-22 від 15.09.2022, вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,0907 га згідно з матеріалами лісовпорядкування 2004 та 2012 року знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення у виділі 20, кварталу 28 Любохинівського лісництва (а.с.37).
Відповідно до плану лісонасаджень Любохинівського лісництва Державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» лісовпорядкування 2004 року спірна земельна ділянка знаходилася в межах лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва.
Крім того судом за матеріалами справи встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.05.2016 року затвердило проект землеустрою та передало у приватну власність фізичної особи ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства, в подальшому ділянка поділена в тому числі на ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227, яка на підставі договору купівлі-продажу від 08.13.20216 року відчужена в користь відповідачки у цій справі.
Проте Волинська обласна державна адміністрація, як розпорядник спірної земельної ділянки, не надавала згоду на передачу цієї земельної ділянки з державної власності у комунальну.
При цьому на час формування земельної ділянки, передачі у приватну власність та подальшого відчуження земельна ділянка перебувала у постійному користуванні відповідного державного підприємства і відноситься до земель лісового фонду.
Разом з тим, згідно з наданим прокурором висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена у кримінальному провадженні № 420230300000000038, судовим експертом зроблено висновок про те, що 8 земельних ділянок, в тому числі і земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227, та землі лісогосподарського призначення квартали 19 і 28 Любохинівського лісництва накладаються, площі накладання земельних ділянок не обраховувалися, оскільки плями накладання відповідають контурам об'єктів дослідження та не виступають за їх межі (а. с. 71-88).
При цьому, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.
Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування.
Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Суд не вбачає підстав визнавати даний висновок не належним доказом в справі. Доводи сторони відповідачки про те, що ним не підтверджується накладення саме ділянки відповідачки на землі лісогосподарського призначення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки як судом встановлено і не заперечується сторонами, належна відповідачці ділянка повністю була виділена з ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214, отже повністю знаходилась в межах цієї ділянки.
Отже, суду надано прокурором достатньо належних та допустимих доказів на обґрунтування того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.
Таким чином суд дійшов висновку, що дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області при затвердженні технічної документації з землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0, 5013 га у власність ОСОБА_2 , її подальший поділ і утворення в його результаті в тому числі спірної земельної ділянки площею 0,0907 га, а також її подальше відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також передання земельної ділянки із державної у приватну власність.
Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Статтею 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України).
Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1-3 статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18) підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Таким чином, установлено, що земельна ділянка лісового фонду вибула з державної власності поза волею власника держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.
Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки.
Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позовної заяви та відхиляє заперечення сторони відповідачки, та дійшов висновку, що вказана земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Також, суд відхиляє доводи відповідачки щодо повноважень прокурора на подання позову з огляду на наступне.
Приписи статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
З врахуванням того, що Волинська обласна державна (військова) адміністрація, самостійно не реалізувала своє процесуальне право на подання позову, то у відповідності до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні всі підстави для підтвердження представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 за схожих обставин. Окрім того відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено позивача про звернення із даним позовом до суду.
При наданні правової оцінки доведеності заявлених прокурором позовних вимог суд враховує таке.
Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Згідно з частинами 1, 2, 5, 6 статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України).
Отже, за змістом наведених положень закону вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Любохинівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» в межах земель лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва, і передання у приватну власність для ведення особистого селянського господарства належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації.
Щодо доводів сторони відповідача про пропуск позовної давності, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу, статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатись про порушення своїх прав.
Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.
Така правова позиція наведене в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справах №359/2021/15-ц, №367/2271/5-ц від 05.06.2018 у справі №359/2421/15- ц.
Відповідно до вказаних правових позицій Верховного Суду перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу, коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.
Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.
Волинській обласній державній адміністрації про вказані вище порушення раніше не було відомо оскільки при прийнятті незаконного розпорядження розпорядником земельної ділянки фактично був Кабінет Міністрів України.
В свою чергу Кабінет Міністрів України у своєму листі №24077/0/2-22 від 18.11.2022 повідомив прокуратуру про те, що про факт зміни цільового призначення та передачу із державної у приватну власність стало відомо із запиту №15-1455 вих.22 від 08.11.2022, оскільки рішення про передачу у власність земельних ділянок приймались без його участі. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення, у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.
Водночас інтереси держави було порушено унаслідок розпорядження землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області.
Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише 15.02.2022, оскільки саме в цей період надійшов лист ВО «Укрдержліспроект», яким підтверджено факт розміщення спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення ( в межах 28 кварталу Любохинівського лісництва). При цьому остаточна інформація щодо факту накладання земельної ділянки здобута лише в 2024 році, після отримання висновку земельно-технічної експертизи (висновок від 26.01.2024).
В документації з землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, відсутня будь-яка інформація про те, що ОСОБА_2 надається у власність земельна ділянка за рахунок земель лісового фонду. Обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки та земельні сервітути на вказаній земельній ділянці відсутні. З огляду на таке при вивченні та аналізі наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області сумнівів щодо законності відведення спірної земельної ділянки не виникало.
І лише за результатами отримання інформації з ВО «Укрдержліспроект», державного підприємства «Ковельське лісове господарство», актів обстеження спірної земельної ділянки, висновку земельно-технічної експертизи від 26.01.2024 співставлено картографічні матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки
ОСОБА_2 з картографічними матеріалами проекту організації та розвитку лісового господарства Любохинівського лісництва ДП «Старовижівське ЛГ», за чого установлено, що спірну земельну ділянку відведено за рахунок земель лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку.
Волинська обласна державна адміністрація на захист порушених прав держави до суду не зверталася, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв'язку з бездіяльністю вказаного органу.
Зважаючи на викладене, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трьохрічний строк позовної давності щодо витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 не пропущено.
З огляду на те, що органами прокуратури на адресу Волинської обласної державної (військової) адміністрації скеровано чотири листи упродовж листопада 2022 - грудня 2024 років, а також листу скеровано лист на адресу Кабінету міністрів України (попереднього розпорядника спірної земельної ділянки), якими встановлено відсутність намірів щодо самостійно вжиття заходів, спрямованих на витребування земельної ділянки, твердження відповідача щодо ненадання розумного строку для підготовки до судового процесу є помилковими.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви та 1211,20 за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст.16, 21, 346, 387, 393 ЦК України, ст. ст.1-3,21,81,84,116,122,149 ЗК України, ст.ст.12,27,45,47,48,57 ЛК України, ст.ст.6-13, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227 площею 0,0907 га.
Заходи забезпечення позову: арешт на земельну ділянку площею 0,0907 га. з кадастровим номером 0725082200:02:000:0227, продовжують діяти протягом 90 (дев'яносто) днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Прокурор: Романюк Надія Миколаївна, адреса місця знаходження: вул. Шевченка, 7, м. Ковель, Волинська область.
Позивач: Волинська обласна державна адміністрація, адреса місця знаходження: Київський майдан, 9, м.Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ 13366926.
Третя особа на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», адреса місця знаходження: вул. Руставеллі Шота, 9а, м. Київ, ЄДРПОУ 44768034.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник відповідача: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складене 24.10.2025 року.
Суддя О. Й. Хаврона