Справа № 161/14716/24
Провадження № 2/161/92/25
27 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська Мирослава Валеріївна, про визнання заповіту недійсним, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська Мирослава Валеріївна про визнання недійсним заповіту, складеного 20 грудня 2011 року ОСОБА_5 , що посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька відкрилась спадщина на майно, а саме: комплекс будівель, об?єкт житлової нерухомості, загальною площею 515,54 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ; будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та ще кілька об?єктів нерухомості, а також на корпоративні права на частки в статутному капіталі кількох юридичних осіб. Він, будучи спадкоємцем першої черги, звернувся до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Мудрик О.Є. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька - ОСОБА_5 . Однак під час оформлення спадщини, йому стало відомо, що 20 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В. було посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповідає ОСОБА_4 .
Зазначає, що оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній волі заповідача та життєвим обставинам, ОСОБА_5 не міг підписати заповіт, а підпис, який є в заповіті, виконано з наслідуванням підпису ОСОБА_5 .
На підставі викладеного, просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 20 грудня 2011 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською Мирославою Валеріївною, зареєстрований в реєстрі за №1526.
Ухвалою від 06 серпня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
23 вересня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність заявлених позовних вимог та просить в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Як вказано у частинах 1 та 2 статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно з частинами 1-3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
На підставі частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
За змістом частин 1, 5 і 6 статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішити питання щодо призначення спадкоємців.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, у її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20).
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21, провадження № 61-471св24).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 61-21249св19, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, провадження №61- 21209св19).
Відповідно до частини 1 і 2 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
В силу частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини 1 і 2 статті 215 ЦК України).
Відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі відповідно ч. 2 ст. 1257 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя, а саме 20 жовтня 2011 року, ОСОБА_5 склав на випадок своєї смерті заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1526, згідно якого ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповідає ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В ході розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний заповіт був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно ним підписаний.
Приватним нотаріусом Кухлевською М.В. встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, роз'яснено заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України, встановлено його дійсну волю на розпорядження майном на випадок його смерті та посвідчено особистий підпис на заповіті.
Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, позивач зазначав, що при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало його волі, оспорюваного заповіту він не підписував, а підпис в заповіті не належить ОСОБА_5 .
Відповідно до висновку експерта № 493 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, складеного 08 липня 2025 року, підпис від імені ОСОБА_5 у рядку « Підпис» примірника № 1 та примірника № 2 заповіту, складеного 20 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1526, виконано ОСОБА_5 .
Докази про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_5 на момент складання заповіту від 20 жовтня 2011 року не було вільним і не відповідало волі спадкодавця, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, будь-яких обставин, які могли б свідчити про вплив на волевиявлення заповідача, як то: важка фізична або психічна хвороба, незнання української мови, невміння читати, вчинення заповіту внаслідок обману, під примусом, шляхом застосування фізичної сили і т.п., не встановлено.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено, що заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 20 жовтня 2011 року 24 березня 2021 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1526, за яким ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповів ОСОБА_4 , складений з дотримання вимог закону, підписаний особисто заповідачем, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним.
Відтак, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська Мирослава Валеріївна, про визнання заповіту недійсним- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення 27 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк