Справа № 159/5341/25
Провадження № 2/159/1774/25
27 жовтня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі головуючого судді Шишиліна О. Г., за участі секретаря судового засідання Сабецької К.О., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу загального провадження за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. В обґрунтування заявлених вимог позивачі вказують що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мама ОСОБА_3 . Позивачі прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті мами, подавши до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини та шляхом спільного проживання з спадкодавцем на момент відкриття спадщини. До складу спадкової маси, з поміж іншого, увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок, нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яка відкрилась після смерті їх мами ОСОБА_3 . Позивачі зазначають, що за вказаних обставин реалізація їх спадкових прав можлива лише в судовому порядку, шляхом визнання за ними відповідного права.
Ухвалою суду від 05.08.2025 відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 23.09.2025 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та просять його задовольнити.
Представник відповідача Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечують проти задоволення позову.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у
судове засідання.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного
суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 вказано, що за таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були
належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників справи про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Отже за таких умов датою рішення суд зазначає дату складання повного тексту
рішення.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку про таке.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З витягу з погосподарської книги №1 за 2000 рік по с. Городище Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 рахується житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який належить ОСОБА_5 та знаходиться в АДРЕСА_1 , рік побудови 1976.
В технічному паспорті на об'єкт нерухомого майна, зазначено, що житловий будинок побудований 1976 році.
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Волиньпроект» Волинської обласної ради від 15.09.2025, №4640/01-04 право власності станом на 31.12.2012 на нерухоме майно, житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме
майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку,
передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання
ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
Вище зазначена позиція викладена у Постанові ВС від 10 жовтня 2018 року по справі №557/1209/16-ц.
Таким чином, суд приходить до висновку, що право власності ОСОБА_5 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами виникло з моменту його побудови у 1976 році відповідно до вимог діючого на той час законодавства.
В свідоцтві про смерть серія НОМЕР_2 вказано, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис №10.
Від імені ОСОБА_5 заповіти не посвідчувалися.
В довідці Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області №572/2.52 від 16.09.2025 вказано, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 1976 року по 16 жовтня 2000 року, був виписаний у зв'язку зі смертю. В цьому будинку крім померлого ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала на момент його смерті ОСОБА_3 , дружина померлого, з 1976 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була виписана у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших зареєстрованих осіб не було.
Свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_3 виданим Нуйнівською сільською радою Камінь-Каширського району Волинської області 06.04.1963 підтверджується, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 одружилися 05 квітня 1963
року, після реєстрації одруження присвоєно прізвище чоловікові « ОСОБА_7 », дружині « ОСОБА_7 ».
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців.
Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Стаття 549 ЦК УРСР передбачає, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з п. 113 глави 3 розділу 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 № 18/5 доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця.
З інформаційної довідки з Спадкового реєстру вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не відкривалася.
Згідно ст.560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в
державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави. Відсутність свідоцтва про право на
спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Аналогічні положення втілені в ст.1297 ЦК України.
ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 27.10.2008, актовий запис №07.
З матеріалів спадкової справи №22-2019 заведеної після смерті
ОСОБА_3 вбачається, що спадщину після її смерті прийняли дочки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини та шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.
Між спадкоємцями 15 червня 2019 року було посвідчено договір про поділ спадщини за яким позивачу ОСОБА_1 переходить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Кутузова, Ковельського району, Волинської області розміром 5,23 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало ОСОБА_3 , а позивачу ОСОБА_2 - право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Кутузова, Ковельського району, Волинської області розміром 5,23 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало ОСОБА_8 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. 15 червня 2019 року позивачам було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на їх спадщину охоплену договором. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні.
Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не
випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як передбачено ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, відсутність державної реєстрації права власності на спірне майно, яке ввійшло до складу спадщини померлої ОСОБА_3 , не позбавляє позивачів права на спадкування.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №557/1209/16-ц.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.07.2025 приватний нотаріус відмовив позивачам в оформленні спадщини, з підстав відсутності правовстановлюючих документів на житловий будинок.
Враховуючи час побудови нерухомого майна, яке спадкується, відсутність ознак самовільного будівництва, суд вважає необхідним вжити заходи для захисту прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України, а саме шляхом визнання права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування.
Керуючись ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності на
нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті мами ОСОБА_3 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті мами ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.10.2025.
Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН