Справа № 157/1763/25
Провадження №1-кп/157/180/25
Іменем України
22 жовтня 2025 рокумісто Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у режимі відеоконференції кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 червня 2025 року за № 12025030000000574, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Залізниця, Любешівського району Волинської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, а саме у тому, що він 28 червня 2025 року близько 16 години 20 хвилин всупереч вимогам Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, керуючи автомобілем марки «TOYOTA» моделі «RAV4 EV», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони міста Каменя-Каширського Волинської області в напрямку до села Бузаки Камінь-Каширського району Волинської області, поблизу будинку № 4, що по вулиці Ветеранів у селі Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області, зі швидкістю 96,7-104,7 км/год, проявив безпечність, був не особливо уважним та не особливо обережним до категорії учасників дорожнього руху таких як велосипедист та дитина, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, перевищив дозволену в населених пунктах швидкість руху транспортних засобів (понад 50 км/год), внаслідок чого скоїв наїзд на неповнолітнього ОСОБА_7 , який перетинав на велосипеді проїзну частину дороги зліва направо по напрямку руху автомобіля. В результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді набряку-набухання речовини головного мозку, що розвинувся на фоні відкритої черепно-мозкової травми (підшкірний крововилив нижньо-центрального відділу потиличної ділянки волосистої частини голови; рваної рани лівої тім'яно-потиличної ділянки волосистої частини голови; садна задньої половини лівої тім'яно-скроневої ділянки і задньо-центрального відділу лівої скроневої ділянки волосистої частини голови; множинні різнорозмірні крововиливи на внутрішній поверхні м'яких тканин голови з множинними (8 шт.) розривами власного апоневрозу голови; множинні багато-фрагментарні переломи кісток склепіння та основи черепа; забій-руйнація речовини головного мозку з крововиливами під його оболонки і в його шлуночкову систему), як однієї зі складових отриманої потерпілим поєднаної тупої травми тіла; закритої тупої травми грудної клітки (забої обох легень і серця); закритої тупої травми живота (забою печінки); вогнищевих та дрібновогнищевих крововиливів в клітковину заочеревинного простору; внутрішньошкірного крововиливу лівої половини лоба; осаднення шкіри лівої параорбітальної ділянки обличчя; саден середньої третини правого скату носа, задніх поверхонь ділянок правого і лівого ліктьових суглобів, тильної поверхні правої кисті (3 шт.), тильно-ульнарної поверхні проксимальної фаланги І пальця лівої кисті, правої бокової поверхні ділянки тазу, задньої поверхні ділянки правого колінного суглобу, передньої і задньої поверхонь середньої третини правої гомілки, задньо-латеральної поверхні ділянки правого гомілково-ступневого суглобу, задньої поверхні межі верхньої і середньої третин лівої гомілки, задньо-латеральної поверхні ділянки лівого гомілково-ступневого суглобу; внутрішньошкірного крововиливу лівої сідниці; поверхневого садна передніх поверхонь нижньої третини правої гомілки і ділянки правого гомілково-ступневого суглобу; поверхневого садна задньо-латеральної поверхні ділянки того ж (правого) гомілково-ступневого суглобу, які за ступенем тяжкості належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і які стали причиною смерті. У прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 1.7, п. 2.3 б), п. 2.3.д), п. 12.4, п. 12.9 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), а саме: п.1.7 - водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи; усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності; п. 2.3 б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.3 д) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; п.12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год; п. 12.9 б) - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просила призначити кримінальне провадження до судового розгляду, мотивуючи тим, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, провадження підсудне Камінь-Каширському районному суду Волинської області та підстав для його закриття немає, а також просила доручити Камінь-Каширському районному сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області скласти і надати суду досудову доповідь щодо обвинуваченого.
Крім того, прокурор ОСОБА_3 подала клопотання, у якому просить продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді особисто зобов'язання на строк два місяці та покласти на останнього такі обов'язки: прибувати до суду за першою ж вимогою; повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи; утриматися від спілкування із свідками, експертами та потерпілим. В обгрунтування клопотання зазначає, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого. Причетність ОСОБА_4 до вчинення зазначеного кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця події, висновком експерта № 46 Маневицького відділення Камінь-Каширського районного відділу ДСУ «Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи», висновком експерта №СЕ-19/103-25/8764-ІТ Волинського НДЕКЦ МВС, висновком експерта № КСЕ-19/103-25/9138-ІТ Волинського НДЕКЦ МВС, висновком експерта № СЕ-19/111-25/49449-ІТ Волинського НДЕКЦ МВС, протоколом допиту свідка ОСОБА_8 та іншими доказами. Досудовим розслідуванням здобуто вагомі та беззаперечні докази причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. В ході досудового розслідування 28.08.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2025 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на два місяці до 27 жовтня 2025 року включно. Досудове розслідування у кримінальному провадженні 24.09.2025 завершене шляхом надіслання до суду обвинувального акта. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлені ризики, передбачені у п.п. 1, 3, 4 ст. 177 КПК України, які на цей час не перестали існувати. В обгрунтування ризику, передбаченого у п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначає, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, останньому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, а тому з метою уникнути кримінальної відповідальності, ОСОБА_4 може переховуватися від суду. В обґрунтування ризику, передбаченого у п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначає. що одними з доказів причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення є покази свідків та потерпілого, висновки експертиз, які надають відомості про причетність останнього до вчинення злочину, а тому, вільно проводячи дозвілля, обвинувачений матиме можливість незаконно впливати на свідків, потерпілого, а також експертів у цьому ж кримінальному провадженні шляхом схиляння до дачі неправдивих показів в ході судового розгляду цього кримінального провадження. На цей час жоден зі свідків та потерпілий не допитані безпосередньо в суді. В обґрунтування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначає, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи можливі правові наслідки розгляду кримінального провадження, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема: не прибувати чи невчасно прибувати на виклики до суду, змінювати без дозволу суду місце проживання, тимчасово або постійно відлучатися з місця постійного проживання без дозволу суду. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід являється заходом забезпечення кримінального провадження. Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом.
Прокурор ОСОБА_3 також подала до суду клопотання про продовження строку тимчасового обмеження ОСОБА_4 у користуванні спеціальним правом, у якому просить обмежити останнього у праві керування транспортними засобами строком на два місяці. В обгрунтування клопотання зазначає, що досудовим розслідуванням здобуто вагомі та беззаперечні докази вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Обвинувачений ОСОБА_4 користується спеціальним правом, а саме: правом керування транспортними засобами, що підтверджується посвідченням водія серії НОМЕР_2 , виданим 08 лютого 2023 року ТСЦ 0743. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, вчинене з використанням спеціального права, а саме, права керування транспортними засобами. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2025 ОСОБА_4 обмежено у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортними засобами строком на 2 місяці, до 27.10.2025 року включно. Відповідно до ч. 1 ст. 153 КПК України прокурор має право звернутися із клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, яке розглядається у порядку, передбаченому ст. 150 КПК України. Згідно з ч. 2 ст. 131 КПК України тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом відноситься до заходів забезпечення кримінального провадження. Враховуючи викладене, з метою запобігання вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення у сфері порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також те, що ч. 2 ст. 286 КК України передбачено призначення додаткового покарання, а саме, позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років, необхідно продовжити строк тимчасового обмеження обвинуваченого у праві керування транспортними засобами.
Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні клопотання про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу та продовження тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом підтримала і, крім того, пояснила, що санкцією ч. 2 ст. 286 КК України встановлено додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а тому продовження обвинуваченому тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами забезпечить виконання цього покарання.
Обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні не заперечили призначити кримінальне провадження до судового розгляду та доручити органу пробації скласти досудову доповідь щодо обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечив проти продовження строку дії запобіжного заходу, однак просив відмовити у задоволенні клопотання про продовження тимчасового обмеження його у користуванні правом керування, пояснивши, що є настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Ратне Ковельського району Волинської області, Храм знаходиться на значній відстані від місця його проживання, а тому для проведення богослужінь, звершення таїнств сповіді, хрещення є потреба з метою прибуття до місця їх здійснення у керуванні транспортним засобом. Крім того, його мати, яка проживає в іншому населеному пункті, хворіє, і теж потребує його допомоги, доставки медичних препаратів, забезпечення відвідування медичних установ з метою лікування, а також він має на утриманні двох неповнолітніх дітей і транспортний засіб та право керування необхідні йому щоб забезпечити їх прибуття до навчального закладу.
Захисник ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотань прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та про продовження тимчасового обмеження обвинуваченого у користуванні правом керування, мотивуючи тим, що прокурор не надала жодних доказів на підтвердження ризиків, про які зазначила у своєму клопотанні, а також не надала доказів на наявність передбачених КПК обставин, які є підставою для продовження тимчасового обмеження обвинуваченого у користуванні спеціальним правом.
У письмовому запереченні на клопотання про продовження тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом захисник ОСОБА_5 просить відмови у задоволені цього клопотання і в обгрунтування заперечення зазначає, що обвинувачений ОСОБА_4 усвідомлює свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, щиро розкаюється, повністю визнає свою вину та повністю відшкодував завдану шкоду потерпілому. Крім того, обвинувачений раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, утримує двох малолітніх дітей та хвору непрацездатну матір, характеризується виключно позитивно. Враховуючи ці обставини та активне сприяння обвинуваченого розслідуванню і судовому провадженню, немає жодних підстав вважати, що продовження тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом необхідне для запобігання кримінальним або протиправним діям обвинуваченого, перешкоджання провадженню чи забезпечення відшкодування шкоди. У цьому випадку жодна з підстав, передбачених ч. 1 ст. 152 КПК України, відсутня. Продовження тимчасового обмеження у користанні спеціальним правом негативно вплине на права та законні інтереси дітей, непрацездатної матері, сім'ї обвинуваченого в цілому та релігійної громади, створюючи суттєві труднощі у задоволенні їх базових освітніх, медичних, побутових та духовних потреб. Для малолітніх дітей обвинуваченого: обмежує можливість щоденного підвезення дітей до школи та додому. Обидві дочки обвинуваченого навчаються у Закладі загальної середньої освіти «Камінь-Каширський ліцей №2» Камінь-Каширської міської ради Волинської області за адресою: м. Камінь-Каширськ, вул. Шевченка, 70. Враховуючи, що відстань між фактичним місцем проживання дітей та навчальним закладом є значною, обвинувачений щоденно забезпечував підвезення дітей до школи та додому. Це гарантувало регулярне відвідування навчальних занять та дотримання режиму дня дітей. Тимчасове обмеження позбавляє їх зазначеної можливості, створюючи ризик порушення нормального освітнього процесу та розвитку дітей. Для непрацездатної матері обвинуваченого: обмежується догляд та своєчасне забезпечення необхідним лікуванням; підвищується ризик погіршення стану здоров'я через неможливість своєчасно відвідувати лікарів. Для сім'ї в цілому: утруднюється забезпечення сім'ї продуктами харчування, ліками та іншими необхідними засобами; порушується нормальний побутовий ритм та життєдіяльність сім'ї. Для релігійної громади: обмежується можливість виконання пастирських і богослужбових обов'язків, що впливає на членів громади, які очікують участі у духовному житті та отримання необхідної підтримки, оскільки обвинувачений є настоятелем Храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці селища Ратне Ковельського району і кліриком Володимир-Волинської єпархії Української православної церкви.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 подав до суду клопотання, яке підтримав його захисник, у якому просить скасувати арешт в частині заборони користування автомобілем марки «Toyota Rav4 EV», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який було накладено 01.07.2025 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області, та передати цей автомобіль йому на відповідальне зберігання. В обгрунтування клопотання зазначає, що на цей час відпала потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, необхідності в подальшому застосуванні арешту немає, оскільки всі необхідні слідчі дії та судові експертизи з використанням цього транспортного засобу проведені. Відповідно до ухвали суду про накладення арешту на автомобіль, підставою для арешту слугувала необхідність збереження речового доказу з метою повного, всебічного та неупередженого проведення слідчий (розшукових) дій, що в свою чергу може позбавити можливості встановлення істини у кримінальному провадженні, в тому числі проведення експертиз. Автомобіль є необхідним для: забезпечення освітнього процесу дітей, щоденного підвезення їх до школи та додому; медичного обстеження та лікування дітей, регулярного відвідування лікарів і отримання необхідних медичних послуг; виконання побутових обов'язків, забезпечення сім'ї необхідними продуктами, ліками та іншими ресурсами для життєдіяльності; виконання трудових обов'язків дружини, яка працює у медичній установі; догляду за матір'ю пенсійного віку, яка потребує регулярного лікування; виконання пастирських та богослужбових обов'язків у церкві, що знаходиться на значній відстані від йогомісця проживання; збереження нормальної життєдіяльності та режиму сім'ї в цілому. Досудове розслідування у кримінальному провадженні на даний час завершено, що свідчить про те, що із автомобілем марки «Toyota Rav4 EV», реєстраційний номер НОМЕР_3 , проведені всі слідчі та процесуальні дії, які мають значення для встановлення об'єктивної істини у справі, та те, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини інкримінованого йому злочину. Крім того, вказаний транспортний засіб необхідний для обслуговування потреб його родини, а тому, враховуючи вищевикладене, виходячи із необхідності забезпечення балансу суспільних інтересів із одного боку та забезпечення законних прав володільця майна на користування ним з іншої сторони, вважає за можливе скасувати вказаний арешт в частині заборони користування транспортним засобом, оскільки у цьому відпала потреба на даний час. У постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме у ч. 3 п. 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з'ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу N 1 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п. 46 рішення у справі «Устименко проти України», п. п. 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п. 31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п. 61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справах «SperrongandLonnrothvSweden» від 23.09.82, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006). Як вже зазначалось вище, необхідності в подальшому застосуванні арешту немає, оскільки під час досудового розслідування всі судові експертизи з використанням зазначеного транспортного засобу проведені.
Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечив щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та клопотання обвинуваченого про скасування арешт, накладеного на належний останньому автомобіль, а щодо клопотання прокурора про продовження обмеження обвинуваченого у користуванні спеціальним правом просив відмовити.
Згідно з ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, прийняти такі рішення як: призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Частиною 5 ст. 314 КПК України встановлено, що у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Відповідно до частин 1-2 ст. 314-1 КПК України з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання представник уповноваженого органу з питань пробації складає досудову доповідь за ухвалою суду. Досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п'яти років позбавлення волі.
Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 підсудне Камінь-Каширському районному суду Волинської області. Підстав для закриття кримінального провадження немає. Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і до нього додані реєстр матеріалів досудового розслідування та розписки обвинуваченого та захисника про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , відноситься, згідно зі ст. 12 КК України, до категорії тяжких злочинів і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
З урахуванням вищезазначеного та заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження належить призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, в яке викликати прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченого, захисника та потерпілого, і доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь відносно обвинуваченого.
Заслухавши думку обвинуваченого, захисника, потерпілого щодо клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та дослідивши подані захисником документи, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання належить задовольнити частково, зважаючи на таке.
Частиною 1 статті 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою зазначеної статті (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Згідно з частинами 3, 4 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Частиною 7 ст. 194 КПК України встановлено, що обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2025 року щодо ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено на останнього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 191 КПК України, на строк 2 місяці, в межах строку досудового розслідування, до 27 жовтня 2025 року включно, а саме: 1) прибувати до слідчого, прокурора або суду, за першою ж їх вимогою; 2 ) не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 3) утримуватися від спілкування із свідками, експертами та потерпілими; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України або в'їзд в Україну.
Зазначений запобіжний захід слідчий суддя застосував з тих мотивів, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, і за скоєння якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, і тому наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема: невчасного прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду, змінювати без дозволу слідчого місця проживання; тимчасово або постійно відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора та суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом схиляння свідків та третіх осіб до дачі неправдивих показів в ході досудового розслідування цього кримінального провадження; продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення.
В обґрунтування пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення прокурор посилається на сукупність зібраних під час досудового розслідування доказів, зокрема на показання свідків та висновки відповідних судових експертиз.
Характер таких доказів свідчить про наявність фактів та інформації, які можуть бути переконливими, у тому числі і для стороннього спостерігача, що обвинувачений можливо вчинив кримінальне правопорушення. Питання допустимості доказів, їх належності, достатності та достовірності, питання кваліфікації діяння вирішується судом під час оцінки доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті (дослідження доказів у судовому засіданні).
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , відноситься до категорії тяжких злочинів, за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, та від скоєння зазначеного кримінального правопорушення настали незворотні наслідки, смерть малолітньої дитини, що вже ніколи не виправити.
Разом з тим, ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні необережного злочину, він раніше не судимий, вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, як він пояснив у підготовчому судовому засіданні, визнає, має постійне місце проживання, роботу, за якими характеризується позитивно, має сім'ю, виховує двоє неповнолітніх дітей, відшкодував шкоду потерпілому, про що останній підтвердив суду.
Крім того, прокурор не навів наявність, у тому числі з часу застосування слідчим суддею щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, таких фактичних обставин та не надав доказів, які б давали суду достатні підстави вважати, що продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Сама по собі тяжкість кримінального правопорушення, з урахуванням даних, що характеризують особу обвинуваченого та свідчать про наявність у нього міцних соціальних зв'язків, і з урахуванням відшкодування останнім шкоди потерпілому, не може свідчити про наявність ризиків, на які прокурор посилається у своєму клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу, зокрема ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого, свідків та експертів.
Однак, оскільки прокурором було доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, та запобіжний захід, який просить продовжити прокурор є найменш суворим, і судове провадження не закінчено та потребує додаткового часу для розгляду по суті, а також з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України обов'язків, суд, з огляду на положення ч. 3 ст. 194 КПК України, дійшов висновку, що клопотання прокурора доцільно та необхідно задовольнити частково, продовжити раніше застосований щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покласти на останнього до 22 грудня 2025 року такі обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; 2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання у АДРЕСА_2 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_4 було тимчасово обмежено у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортними засобами на строк два місяці, до 27 жовтня 2025 року включно.
В обгрунтування клопотання про продовження зазначеного обмеження прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилається на обґрунтованість обвинувачення та вагомість доказів причетності ОСОБА_4 до скоєння кримінального правопорушення, а також на те, що ч. 2 ст. 286 КК України передбачено додаткове покарання, а саме, позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років, та оскільки тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом є заходом забезпечення кримінального провадження, то його застосування забезпечить виконання додаткового покарання у разі його призначення судом.
Згідно зі ст. 148 КПК України у разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому статтею 208 цього Кодексу.
При вирішенні питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя зобов'язаний врахувати такі обставини: 1) правову підставу для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом; 2) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) наслідки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом для інших осіб (ч. 2 ст. 152 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 153 КПК України прокурор має право звернутися із клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, яке розглядається у порядку, передбаченому статтею 151 цього Кодексу.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що слідчий суддя, суд відмовляє у продовженні строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо прокурор не доведе, що: 1) обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати; 2) сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.
Як вбачається із змісту клопотання про продовження обмеження у користуванні правом керування транспортними засобами, прокурор не навів та не надав доказів, що обставин, які стали підставою для тимчасового обмеження обвинуваченого у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати, також прокурор не навів у клопотанні і не довів суду, що сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.
Мета тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а не забезпечення виконання можливого покарання як про це зазначає прокурор.
Прокурор у клопотанні не навів обставин та не надав доказів продовження обвинуваченим протиправної поведінки, вчинення інших правопорушень, доказів притягнення останнього до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
В той же час, кримінальне правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є необережним, та шкоду потерпілому, як останній пояснив у підготовчому судовому засіданні, відшкодовано.
Сам лише факт обвинувачення (підозри) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, не може бути визнаний достатньою підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом.
З урахуванням наведеного вище у сукупності і беручи до уваги думку потерпілого, який заперечив проти продовження тимчасового обмеження обвинуваченого у праві керування транспортними засобами, суд дійшов висновку, що у задоволені вказаного клопотання прокурора належить відмовити за його необґрунтованістю.
Посилання прокурора на встановлене законом додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке згідно з санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, є альтернативним, не може бути, з урахуванням визначеної КПК України мети такого заходу забезпечення кримінального провадження, достатньою підставою для продовження строку тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Крім того, відмова у продовженні тимчасового обмеження обвинуваченого у праві керування транспортними засобами, з огляду на характер такого права та характер передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України додаткового покарання, у випадку призначення його в разі визнання обвинуваченого винуватим, не буде перешкодою для виконання судового рішення у цій частині.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження, як встановлено ч. 1 ст. 131 КПК України, є арешт майна.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області 01 липня 2025 року було накладено арешт на належний обвинуваченому автомобіль марки «Toyota Rav4 EV», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з метою збереження цього транспортного засобу як речового доказу, забезпечення проведення відповідних судових експертиз.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням обвинуваченого, його захисника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На зазначеному автомобілі, як пояснила у підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 наявні механічні пошкодження, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та цей автомобіль є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, і в ході судового розгляду кримінального провадження можуть виникнути обставини для призначення у справі додаткових судових експертиз та потреба у додатковому огляді транспортного засобу.
Обвинувачений ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні пояснив, що автомобіль потрібен йому для користування як для здійснення професійної діяльності, так і для побутових потреб, та він має намір після скасування арешту у частині заборони користування автомобілем і передачі йому транспортного засобу цей автомобіль відремонтувати і використовувати за призначенням.
В той же час у письмовому клопотанні про скасування арешту, накладеного на зазначений автомобіль, обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник просять передати транспортний засіб на відповідальне зберігання, а не для користування за призначенням після проведення відповідно ремонту.
За таких обставин та з огляду на доводи прокурора, і беручи до уваги, що розгляд кримінального провадження, у межах якого накладено арешт на автомобіль ще не розпочато, суд, з урахуванням мети накладеного арешту, розумності та співмірності права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту для власника транспортного засобу, дійшов висновку, що на цей час потреба в арешті зазначеного автомобіля не відпала, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання про скасування арешту належить відмовити за його необгрунтованістю та передчасністю.
На цьому етапі судового розгляду потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, розгляд якого по суті ще не розпочався, судом суть обвинувачення ОСОБА_4 ще роз'яснена не була, питання щодо визнання вини по суті не з'ясовувалося, як і не вирішувалося питання щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.
Керуючись ст. ст. 148, 153, 170, 174, 176-179, 194, 314, 315, 316, 369, 372 КПК України, суд
постановив:
Призначити судовий розгляд кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 червня 2025 року за № 12025030000000574, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у відкритому судовому засіданні, яке відбудеться у приміщенні Камінь-Каширського районного суду Волинської області о 15 годині 20 хвилин 31 жовтня 2025 року.
Кримінальне провадження здійснювати суддею одноособово.
У судове засідання викликати прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 .
Доручити Камінь-Каширському районному сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області скласти і надати суду у строк до 15 години 31 жовтня 2025 року досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання щодо ОСОБА_4 задовольнити частково.
Продовжити щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, строк запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та покласти на нього обов'язки до 22 грудня 2025 року:
1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання у АДРЕСА_2 .
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У клопотанні прокурора про продовження строку тимчасового обмеження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортними засобами відмовити.
У клопотанні обвинуваченого ОСОБА_4 про скасування арешту у частині заборони користування автомобілем марки «Toyota Rav4 EV», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - відмовити.
Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу та в частині відмови у скасуванні арешту майна може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України (тобто, на вирок, ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду кримінального провадження).
Повний текст ухвали буде проголошено о 14 годині 24 жовтня 2025 року.
Головуючий: ОСОБА_1