27 жовтня 2025 рокусправа № 380/13044/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ал-Транс-Тур» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Ал-Транс-Тур» до Львівської митниці, в якій просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700037/2 від 08.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач при митному оформленні надавав митну декларацію та документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості товарів та її елементів, зокрема фактурну вартість та витрати на транспортування товару. Вбачаючи неточності у наданих документах, Митниця надсилала позивачу вимоги про надання додаткових документів. Зміст цих вимог, здебільшого зводився до загального відтворення усього переліку документів, що можуть підтверджувати заявлену митну вартість товару. Позивач вважає, що у в ході митного оформлення товарів відповідачу були подані всі необхідні документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився її розрахунок. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 02.07.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що під час здійснення митного контролю, а саме правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження митної вартості товарів, встановлено наявність розбіжностей в поданих документах. Також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів. Однак, відповідач вважає, що декларантом не спростовані наявні розбіжності у документах.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повторно навів аргументи зазначені ним у позовній заяві, а також додатково вказав, що надання додаткових документів за ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України є лише “додатковою преференцією» декларанта, що не позбавляє його права на оскарження рішення про коригування митної вартості товарів.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ал-Транс-Тур» (далі - позивач, ТОВ “Ал-Транс-Тур») здійснює діяльність у сфері пасажирського наземного транспорту.
ТОВ “Ал-Транс-Тур» уклав зовнішньоекономічний договір №03/2025 від 31.03.2025 із фірмою ANDRIY&LILIYA Sp. z. o. o. .
Предметом договору №03/2025 є автобус пасажирський вживаний, виробник: SCANIA, модель: TDX27 ASTROMEGA, номер шасі: YS2K6X20001885925 (надалі - “Товар»), в кількості - одна штука, згідно з рахунком, який є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується оплатити і прийняти Товар. Ціна Товару встановлена в євро. Загальна вартість Договору складає 61 000,00 (шістдесят одна тисяча) євро
Для митного оформлення Позивач подав Відповідачу Митну декларацію.
Разом з митною декларацією, митним брокером було надано на адресу відповідача інші документи, необхідні для перевірки правильності визначення митної вартості та виконання інших митних формальностей. Зокрема, були надані:
1) Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice): FV/03/2025 від 31.03.2025;
2) Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1): PL/MF/AU 0061340 від 31.03.2025;
3) Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_1 від 28.03.2025;
4) Калькуляція транспортних витрат: №2 від 07.04.2025;
5)Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх): 03/2025 від 31.03.2025;
6) Договір про надання послуг митного брокера: 05/2023 від 27.01.2023;
7) Інші некласифіковані документи: Довіреність 1 від 28.03.2025;
8) Інші некласифіковані документи: Перепустка від 07.04.2025;
9) Інші некласифіковані документи: Фото від 07.04.2025;
10)Копія митної декларації країни відправлення: 25PL341010000ELOB6 від 31.03.2025;
11)Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.024.001116-25 від 02.04.2025;
12)Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 25UA209180023791U9 від 07.04.2025.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів. Однак, 08.04.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/700037/2.
У рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/700037/2 від 08.04.2025 відповідач зазначив наступні зауваження:
- відповідно до ч. 3 п.3.3 контракту від 31.03.2025 №03/2025 (умови поставки товару) зазначено перелік документів, що супроводжують товар, один з яких - ЦМР, але відповідно до наданих підтвердженням до митного контролю документів - відсутній. Відповідно до приписів ч.2 ст.53 МК України, транспортні (перевізні) документи, для підтвердження всіх числових значень митної вартості, подаються у будь-якому разі, незалежно від умов поставки. Пунктом 4.4 Контракту від 31.03.2025 №03/2025 передбачено оплату товару протягом 180 днів від дати отримання товару. Контрактом не передбачено можливості встановлення чи зміни умов оплати у т.ч. фактурою. Однак, фактура від 31.03.2025 № FV/03/2025 містить інші умови оплати: до 31 грудня 2025 року або 9 місяців з дати виставлення, що свідчить про їх зміну. Подібна розбіжність прямо впливає на вартість товару оскільки змінює термін надання покупцю кредиту;
-відповідно до поданих до митного контролю документів (договір №03/2025 від 31.03.2025) та наявної інформації в митного органу згідно “облікової картки» отримувача, встановлено, що продавець та покупець є пов'язаними між собою особами оскільки: Сімоні Андрій є засновником ТОВ “Ал-Транс-Тур» та співзасновником ANDRIY&LILIYA SP.Z O.O. (відповідно до даних реєстру на офіційному сайті міністерства юстиції РП); Сімоні Андрій та Сімоні Лілія (є співзасновницею ANDRIY&LILIYA SP.Z O.O. відповідно до даних реєстру на офіційному сайті міністерства юстиції РП, а також підписантом контракту від імені продавця) є співзасновниками третьої особи - ТОВ “ПП АЛ-ТРАНС»; Сімоні Лілія є фінансовим директором ANDRIY&LILIYA SP.Z O.O. (відповідно до контракту), а також працює в ТОВ “Ал-Транс-Тур» (відповідно до облікової картки є представником на митниці). Митниця вважає, що їхній взаємозв'язок міг вплинути на заявлену митну вартість товару, оскільки в митного органу наявна інформація щодо митної вартості подібного транспортного засобу (торгова марка, модель, рік виготовлення та технічні характеристики співпадають) митна вартість якого визнана за значно вищою ціною: митна декларація від 29.07.2024 №UA205170/2025/21176, відповідно до якої, митна вартість становить 158000,00 Євро та митна декларація від 15.08.2024 №209200/2024/39012, відповідно до якої, митна вартість автобуса з подібними технічними характеристиками, моделі, року виготовлення в стані після ДТП визнана митним органом на рівні 126418,80 євро.
На підставі вищенаведеного відповідач здійснив коригування задекларованої митної вартості за методом “2ґ» (згідно ст. 64 МК України). Щодо здійсненого коригування відповідач у оскаржуваному рішенні зазначив наступне: Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митному органі та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митному органі. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ).
Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: МД № UA205170/2025/21176 від 29.07.2025, де митна вартість автобуса торгової марки SCANIA, модель TDX27 ASTROMEGA, 2015 року виготовлення визнана митним органом на рівні 158000,00 Євро. Відповідно до зазначеного, митна вартість задекларованого товару визначена митним органом в сумі 158000,00 Євро.
Не погодившись із рішеннями про коригування митної вартості товарів, ТОВ “Ал-Транс-Тур» звернулась з позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч. 2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу
Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч. 2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч. 1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок- фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу
Згідно ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із ч. ч. 3-6 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до 4-5 ст. 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Суд зазначає, що позивачем подавалися наступні документи для підтвердження митної вартості товарів: рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice): FV/03/2025 від 31.03.2025; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1): PL/MF/AU 0061340 від 31.03.2025; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_1 від 28.03.2025; калькуляція транспортних витрат: №2 від 07.04.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх): 03/2025 від 31.03.2025; договір про надання послуг митного брокера: 05/2023 від 27.01.2023; інші некласифіковані документи: Довіреність 1 від 28.03.2025; інші некласифіковані документи: Перепустка від 07.04.2025; інші некласифіковані документи: Фото від 07.04.2025; копія митної декларації країни відправлення: 25PL341010000ELOB6 від 31.03.2025; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.024.001116-25 від 02.04.2025.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2021 року у справі № 815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, № 815/6827/17 від 29.01.2019, № 804/2256/16 від 12.11.2021, № 1.380.2019.002016 від 04.11.2021 № 480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Згідно з вимогами графи 33 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Таким чином, позивачем для оформлення товару за методом №1 надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано інший метод визначення митної вартості товару. За вказаних обставин суд доходить висновку, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваних рішень щодо коригування митної вартості товарів.
Щодо аргументів відповідача про відсутність CMR, суд зазначає наступне.
Львівська митниця посилається на положення ч. 3 п. 3.3 контракту від 31.03.2025 №03/2025, згідно з яким товар повинен супроводжуватись певним переліком документів, серед яких зазначено, зокрема, CMR (міжнародну товарно-транспортну накладну). Разом з тим, митниця вказала, що відповідний документ серед поданих матеріалів відсутній, що свідчить про неповноту документального підтвердження митної вартості.
Суд зазначає, що CMR - це документ, який оформлюється у разі здійснення міжнародного автомобільного перевезення товарів із залученням третьої сторони - перевізника. Його головна функція полягає у фіксації умов договору перевезення між відправником та перевізником, а також у підтвердженні прийняття вантажу до транспортування й факту його доставки.
Позивач у позовній заяві вказує наступне: “Пункт 3.3 контракту №03/2025 дійсно містить перелік документів, які можуть супроводжувати товар при поставці. Однак ця норма контракту має загальний, а не імперативний характер і передбачає стандартний (типовий) перелік документів у разі, коли перевезення здійснюється перевізником. Інтерпретувати її як безумовну вимогу надання CMR-документа у всіх випадках, незалежно від способу транспортування, є юридично некоректно. Пункт 3.3 контракту №03/2025 дійсно містить перелік документів, які можуть супроводжувати товар при поставці. Однак ця норма контракту має загальний, а не імперативний характер і передбачає стандартний (типовий) перелік документів у разі, коли перевезення здійснюється перевізником. Інтерпретувати її як безумовну вимогу надання CMR-документа у всіх випадках, незалежно від способу транспортування, є юридично некоректно. Більше того, жодне положення контракту прямо не зобов'язує оформлювати CMR при самостійній доставці товару покупцем, а отже, відсутність цього документа в даному випадку не може свідчити про недостовірність або неповноту поданих даних щодо митної вартості товару. Отже, підсумовуючи, у даному випадку транспортування товару здійснювалося без залучення стороннього перевізника, а безпосередньо самим покупцем (позивачем) власним транспортом. У таких випадках CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна) не оформлюється, оскільки вона призначена саме для фіксації правовідносин між відправником, перевізником та отримувачем, а не для внутрішнього самостійного переміщення вантажу без участі третьої сторони.»
Суд погоджується з такими твердженням позивача та зазначає, що у разі здійснення перевезення товару без залучення третьої сторони-перевізника, то потреба в розробці та, відповідно, поданні CMR до митного оформлення відсутня.
Отже, слід вважати таке твердження відповідача безпідставним та таким, що безпосередньо не впливає на можливість визначення митної вартості товару.
Щодо зауважень про розбіжність між строками оплати, визначеними у договорі купівлі-продажу та рахунку-фактурі, яка прямо впливає на вартість товару і є підставою для сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.4 Договору №03/2025 від 31.03.2025, сторони домовилися про здійснення покупцем оплати за поставлений товар протягом 180 календарних днів з моменту його отримання. При цьому в рахунку-фактурі № FV/03/2025 дійсно зазначений інший термін остаточного розрахунку - до 31.12.2025.
Водночас, у матеріалах справи міститься Додаток до Договору №03/2025 від 31.03.2025, в якому сторони погодили зміну первісного строку остаточного платежу шляхом продовження терміну до 31.12.2025.
Отже, дата, вказана у рахунку-фактурі, узгоджується з фактичними домовленостями сторін, закріпленими у письмовому документі, який є невід'ємною складовою основного договору.
Позивач у позовній заяві вказує, що: “Також, ні у договорі, ні в додатку до нього, ні у рахунку-фактурі не вказано, що надання відстрочки оплати змінює вартість товару. Крім того, будь-які додаткові нарахування (відсотки, комісії, штрафи) у зв'язку з перенесенням дати платежу відсутні. Відтак, заявлена митна вартість залишається незмінною і ґрунтується на дійсній ціні товару, погодженій сторонами. У даному випадку ціна товару зафіксована в договорі, а відстрочка платежу, погоджена сторонами, не змінює зобов'язання покупця оплатити узгоджену вартість, а лише відкладає момент її виконання. Факт відстрочки платежу за погодженням сторін є звичайною комерційною практикою та не є підставою для автоматичного сумніву в достовірності заявленої митної вартості. Тим більше, коли така відстрочка підтверджена відповідним додатком до контракту і не суперечить іншим поданим документам. Таким чином, зафіксоване у рахунку-фактурі перенесення дати остаточного платежу до 31.12.2025 року не суперечить умовам договору, оскільки ця зміна прямо передбачена Додатком до нього, укладеним сторонами. Відповідно, твердження митниці про те, що така розбіжність впливає на вартість товару і ставить під сумнів достовірність заявленої митної вартості, є необґрунтованим, не підтверджується фактами і суперечить нормам чинного митного законодавства України. »
Суд висновує, що Митниця не довела логічний та причинний зв'язок між розбіжністю у строках оплати товару та фактично заявленою митною вартістю товару, зокрема, як вона змінює таку митну вартість та/або як впливає на можливість чи неможливість визначити заявлені числові значення.
Отже, таке зауваження Митниці є безпідставним.
Щодо тверджень Львівської митниці про те, що пов'язаність осіб покупця та продавця могла вплинути на заявлену митну вартість, яка нижча за вартість аналогічних товарів за іншими деклараціями, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів (ч. ч. 12-14 ст. 58 МК України).
За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
У позовній заяві позивач звертав увагу суду, що позивач надавав митниці документ Rechnung - Kaufvertrag № 947-08 від 16.01.2025 (рахунок - договір купівлі продажу), що виданий продавцем товару, в якого продавець ANDRIY&LILIA Sp.z.o.o. купували товар (автобус), який згодом придбав позивач.
В ньому вказано, що ціна товару, за якою ANDRIY&LILIA Sp.z.o.o. придбали відповідний товар (автобус) становить 60 000,00 Євро.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач не довів як пов'язаність осіб покупця та продавця вплинула на фактично заявлену митну вартість товару, тому таке зауваження є безпідставним.
З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що зауваження відповідача до пред'явлених позивачем для митного декларування документів жодним чином не є доказами неможливості визнання задекларованої митної вартості та не можуть бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки саме по собі не містить відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.
Вказані розбіжності не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з урахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально.
Таким чином, вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Розбіжності що наведені митним органом в рішенні про коригування митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.
Суд також встановив з оскаржуваного рішення, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: МД № UA205170/2025/21176 від 29.07.2025, де митна вартість автобуса торгової марки SCANIA, модель TDX27 ASTROMEGA, 2015 року виготовлення визнана митним органом на рівні 158000,00 Євро. Відповідно до зазначеного, митна вартість задекларованого товару визначена митним органом в сумі 158000,00 Євро.
У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.08.2018 по справі №821/1617/17, від 21.12.2018 по справі №815/1670/17.
Разом з тим, суд дійшов переконання в тому, що відповідач, зобов'язавши позивача надати додаткові документи, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, чим необґрунтовано обмежив позивача в можливості довести митному органу правильність визначення митної вартості товару за основним методом.
Судом встановлено, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору.
Більше того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.
Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
У постанові від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з митною декларацією документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
Судом відхиляються посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Отже, проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих ним до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованим висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Отже, рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700037/2 від 08.04.2025 не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості та розсудливості, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
Відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в позовній заяві просить стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, а саме сплачений ним судовий збір в розмірі 10459,59 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 26000 грн. Відповідач заперечив щодо заявленої суми витрат на правничу допомогу з огляду на їх неспівмірність зі складністю справи.
Враховуючи обґрунтованість позовних вимог ТОВ “Ал-Транс-Тур», суд стягує на користь позивача суму сплаченого ним судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд керується такими положеннями:
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як визначено в частині п'ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії таких документів:
- договір про надання правничої допомоги №1027 від 25.06.2025, укладений між ТОВ “Ал-Транс-Тур» в особі директора Симоні А.Я. (клієнт) та адвокатським об'єднанням “Ті Енд Ті Партнерс» в особі голови правління Жиравецького Т.М. Відповідно до пункту 1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське об'єднання, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання із надання правової допомоги щодо представницьких повноважень, захисту прав і законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін. Надання правової допомоги за цим договором здійснюється учасниками/членами Адвокатського об'єднання, які у випадках передбачених законом, діють на підставі ордерів про надання правової допомоги/довіреностей (пункт 1.4). Сторони домовилися, що вартість послуг Адвокатського об'єднання з надання правової допомоги за цим договором встановлюється у розмірі, що визначається за домовленістю сторін в актах про надання правової допомоги (пункт 4.1). Відповідно до пункту 4.7 після одержання адвокатським об'єднанням акта про надання правової допомоги та у випадках, визначених пунктом 4.3 договору, адвокатське об'єднання формує і направляє на адресу клієнта чи безпосередньо надає клієнту рахунок на оплату послуг, а клієнт бере на себе зобов'язання забезпечити оплату послуг адвокатського об'єднання на підставі рахунку не пізніше 10-го робочого дня з моменту отримання клієнтом рішення суду, що набрало законної сили.
- акт про надання правової допомоги №1 від 23.07.2025 з переліком наданих послуг, витраченого на виконання робіт часу: 1) підготовка, написання і подача позовної заяви - 20 год. - 20000 грн.; 2) підготовка, написання і подача відповіді на відзив - 6 год. 6000 грн. Загальна вартість наданих послуг - 26000 грн.
- рахунок на оплату №1 від 23.07.2025 на суму 26000 грн.
Оцінюючи витрати позивача на адвоката, пов'язані з розглядом цієї справи в суді, зважаючи на складність цієї справи, якість підготовлених адвокатом документів, витрачений адвокатом час, суд визнає співмірними з ринковими цінами адвокатських послуг. Разом з тим, суд, враховуючи складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд звертає увагу, що ця категорія справ належить до справ незначної складності, відповідно до даних єдиного державного реєстру судових рішень наявна велика кількість рішень цієї категорії, що значно спрощує та скорочує час на написання позовної заяви. Тому суд вважає, витрачений час (20 годин - на підготовку позовної заяви; та 6 годин на написання відзиву) є очевидно завищеним. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Враховуючи незначну складність справи, суд вважає, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн. Підсумовуючи наведені мотиви, суд вважає справедливим відшкодування позивачу за рахунок відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700037/2 від 08.04.2025.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ал-Транс-Тур» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці судовий збір у розмірі 10459 (десять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 59 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна