справа№380/2542/25
24 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що на виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 по справі №380/28666/23 відповідач надав відповідь про те, що відмовляє у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення. Свою відмову у задоволенні рапорту відповідач мотивує тим, що рапорт про звільнення з військової служби від ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не надходив, рапорт поданий не по команді, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено перелік підстав для звільнення і у рапорті здійснено посилання на підставу для звільнення, яка не передбачена вищевказаним Законом. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у редакції на момент подачі рапорту про звільнення) за сімейними обставинами неправомірними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача.
Ухвалою суду від 17.02.25 було залишено позовну заяву без руху з метою подання позивачем до суду копії паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків.
18.03.25 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків (вх. №5402ел.), проте судом взято до уваги, що необхідних документів, а саме копії паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків так і не долучено.
Ухвалою суду від 24.03.2025 було продовжено строк звернення до суду.
26.03.25 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучено копії необхідних документів.
Ухвалою від 31.03.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
18.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32963), в якому представник відповідача зазначив, що в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби було розглянуто, рішення судів виконано. Відповідачем було правомірно застосовано норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024, під час розгляду рапорту про звільнення з військової служби позивача. Крім цього, представник відповідача зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2025 № 88 ОСОБА_1 наказано вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 25.03.2025. Фактично позивач бажає звільнитись з лав Збройних Сил України перебуваючи за межами району виконання завдань військовою частиною НОМЕР_1 та будучи безпідставно відсутнім на військовій службі. Таким чином, твердження позивача про перебування на сході України та виконання бойових завдань не відповідає дійсності. У зв'язку із наведеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
26.02.2022 через ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 ОСОБА_1 був призваний по мобілізації до лав ЗСУ в званні солдат.
Військову службу проходить у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку Опікунської ради Новороздільської міської ради від 13.10.2023 №69/VII, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено помічником дієздатної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 видано посвідчення помічника встановленого зразка.
Згідно рішення Новороздільської міської ради Львівської області №409 від 18.10.2023 року ОСОБА_1 призначено помічником дієздатної особи ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до довідки виданої Новороздільською міською радою ВК відділом державної реєстрації від 30.10.2023 №5446, ОСОБА_1 (внук) проживає із своєю бабусею ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до п. 233 Указу Президента України «Про положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку, «по команді» начальнику медичного відділення медичної роти В/Ч НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення його з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами на підставі п.п. г) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Рапорт ОСОБА_1 був отриманий відповідачем, однак по суті не був розглянутий, тому звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом щодо захисту своїх прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року по справі №380/28666/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено частково. Суд вирішив вийти за межі позовних вимог та визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту з приводу звільнення його з військової служб за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; зобов'язав військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) протягом 30 днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили розглянути поданий ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про звільнення його з військової служб за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; В іншій частині у задоволенні позову відмовив.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/28666/23 залишено без змін.
Так, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 по справі №380/28666/23 відповідач надав відповідь від 20.01.2025 №331 про те, що відмовляє у задоволенні рапорту про звільнення. Відмова відповідачем мотивована тим, що рапорт про звільнення з військової служби від ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не надходив, тому його розгляд здійснюється на підставі документів, які знаходяться у матеріалах справи №380/28666/23. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову частину», підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби немає. Також зазначено, що рапорт поданий не по команді, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено перелік підстав для звільнення і у рапорті здійснено посилання на підставу для звільнення, яка не передбачена вищевказаним Законом.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у редакції на момент подачі рапорту про звільнення) за сімейними обставинами неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Положення №1153/2008 або "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджене Указом Президента України від 10.12.2008. Це положення визначає порядок проходження військової служби, включаючи питання переміщення військовослужбовців, продовження контрактів, строки служби та інші аспекти військової служби. .
Пунктом 7 Положення №1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно з абз. 2 п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13 п. 14.10 Інструкції №170 у редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Як встановлено судом, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 по справі №380/28666/23 відповідач надав відповідь від 20.01.2025 №331 про те, що відмовляє у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення. Відмова відповідачем мотивована тим, що рапорт про звільнення з військової служби від ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не надходив, тому його розгляд здійснюється на підставі документів, які знаходяться у матеріалах справи №380/28666/23. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову частину», підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби немає. Також зазначено, що рапорт поданий не по команді, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено перелік підстав для звільнення і у рапорті здійснено посилання на підставу для звільнення, яка не передбачена вищевказаним Законом.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (далі - Інструкція №40) рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Отже, бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення - рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із прийняттям відповідного рішення за результатами його розгляду.
Відповідно до п. 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
З системного аналізу вказаних норм права можна дійти висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому, подання рапорту "по команді", як це визначено п. 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі - до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати порушене у рапорті питання по суті.
Суд підсумовує, що відповідач не розглянув рапорт позивача у встановленому законом порядку, оскільки надав відповідь № 331 від 20.01.2025 на рапорт, а рішення по суті рапорту.
Крім того, покликання відповідача на те, що рапорт позивачем поданий не по команді, судом до уваги не приймається, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, на момент подачі рапорту про звільнення, ОСОБА_1 займав посаду санітара медичного відділення медичної роти, про що свідчить відповідний запис у військовому квитку, тому рапорт подавався «по команді» начальнику медичного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 .
Відтак, посилання відповідача на те, що позивач займає посаду санітарного інструктора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 і рапорт подано не «по команді» не слугує доказом порушення позивачем вимог п. 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ чи п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що на момент подачі рапорту, а це 10.11.2023, позивач займав посаду санітара медичного відділення медичної роти, а з 02.11.2024 його було переведено на посаду санітарного інструктора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить відповідний запис у військовому квитку. Таким чином рапорт поданий позивачем «по команді».
Разом з тим, суд зауважує, що подання рапорту "не по команді" не звільняє відповідача, як суб'єкта, до повноважень та компетенції якого належить вирішення спірного питання, від обов'язку прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту по суті.
Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у межах спірних правовідносин є визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, та прийняти рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту та прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби або про відмову у задоволенні рапорту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас, стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відтак, з урахуванням того, що рапорт ОСОБА_1 по суті розглянуто не було, позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про його звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, та прийняти рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту та прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби або про відмову у задоволенні рапорту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати в цій справі стягувати не належить.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2025.
Суддя Потабенко В.А.