27 жовтня 2025 рокусправа № 380/11120/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову в перетині державного кордону України від 14.05.2025р. про відмову у виїзді з України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є протиправним, необґрунтованим, безпідставним, надуманим та таким, що підлягає до скасування з огляду на те, що позивачем було надано усі належним чином оформлені документи на підтвердження права виїзду за кордон, зокрема підтверджено і мету такої поїздки, що нібито було єдиною причиною відмови.
Ухвалою суду від 06.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону.
Вказує, що факт виконання позивачем обов'язків у ТОВ «СОЯ-БІОТЕК» (суб'єкт господарювання, у якому працює позивач), відрядження його до компанії PRZEDSIEBIORSTWO HANDLOWO USLUGOWE «VENUS» M.ZYGA SPOLKA JAWNA (Marysinek 2A, 05-870 Blonie, Республіка Польща) з необхідністю проведення навчання та підвищення кваліфікації, при роботі з обладнанням яке використовується на виробництві соняшникової олії польською компанією та наявність відстрочки у зв'язку із цим у позивача не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Звертає увагу, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене ч. 1 ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.
Крім цього, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Зауважує, що спірне рішення уповноваженої посадової особи має разовий характер і вичерпало свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення уповноваженої посадової особи жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
На думку відповідача, військова частина НОМЕР_2 діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення є необґрунтованими, у задоволенні яких слід відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив та додаткові пояснення.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданого 22.01.2025, дійсного до 22.01.2035.
Відповідно до посвідчення №102 від 16.12.2024, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач має відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на 12 місяців з дня оформлення відстрочки від призову.
14.05.2025 з метою перетину державного кордону України, позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Нижанковичі».
На підтвердження мети поїздки, позивачем до паспортного контролю було надано, зокрема, наказ директора ТОВ «Соя-Біотек» від 09.05.2025 №61 про його направлення у службове відрядження за кордон на 10 календарних днів з 12.05.2025 по 21.05.2025 до компанії PRZEDSIEBIORSTWO HANDLOWO USLUGOWE «VENUS» M.ZYGA SPOLKA JAWNA (Marysinek 2A, 05-870 Blonie, Республіка Польща) з необхідністю проведення навчання та підвищення кваліфікації, при роботі з обладнанням яке використовується на виробництві соняшникової олії польською компанією.
Рішенням від 14.05.2025 начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_6 позивачу відмовлено у виїзді з України з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Вважаючи протиправним таке рішення відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Згідно ст. 23 Конституції України кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 3 цього Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Із запровадженням Указу № 64/2022, а саме з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, почали свою дію певні обмеження прав людини і громадянина, серед яких право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо, про що було поінформовано Генерального секретаря Ради Європи вербальною нотою №31011/32-017-3 від постійного представництва України при Раді Європи від 28 лютого 2022 року, зареєстрованої в Генеральному секретаріаті 01 березня 2022 року, та у подальшому неодноразово була пролонгована.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.
Згідно ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За приписами абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов'язок громадян як з'являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини першої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Суд зазначає, що Закон № 3857-XII не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено пунктами 2-1 - 2-11 Правил №57 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У контексті справ, пов'язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України, ключове значення має пункт 2-6 цих Правил №57, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил №57, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене, необхідність заборони виїзду військовозобов'язаних осіб пов'язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії.
При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI регламентовано, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 № 1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно ст. 3 Закону № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Відповідно до п. 2-14 Правил №57, у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Отже, перелічені у пункті 2-14 Правил № 57 особи мають право перетинати державний кордон виключно на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Предметом спірних правовідносин в даній справі є правомірність рішення щодо відмови позивачу в перетинанні державного кордону України.
Вказаними вище нормативними актами визначено органи, які приймають такі рішення, процедуру прийняття та підстави за яких посадовими особами прикордонної служби може бути відмовлено особі у перетині кордону.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення не було належно обґрунтованим.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази суд з таким твердженням позивача не погоджується, враховуючи таке.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону.
При цьому, у ст. 7 Закону № 1710-VI зазначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону № 1710-VI під оцінкою ризиків розуміється діяльність, що провадиться службовими особами Державної прикордонної служби України, спрямована на встановлення ймовірності порушення особою законодавства у сфері безпеки державного кордону.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 розділу 1 Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.12.2017 № 1007, аналіз ризиків, це сукупність процедур і методів обробки інформації з метою визначення наявних та потенційно можливих ризиків у сфері безпеки державного кордону. Аналіз ризиків є невід'ємною складовою інтегрованого управління кордонами.
Тобто, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів.
Взаємозалежність підтвердження мети прямування, залежить від наданих особою під час перетинання державного кордону документів, тобто під час процедури опитування (обізнаності особи щодо інформації зазначеної в документі(ах)) та у разі коли відомості, що стали відомі під час перевірки документів та в ході опитування особи - розбігаються, такі ознаки вказують на реагування профілів ризику (зазначені заходи є метою здійснення прикордонного контролю та здійснюється задля протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон), а отже, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Таким чином, окрім документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, потрібно підтвердити також мету поїздки, що є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Суд зауважує, що наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як-от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Також і обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов'язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 65 Конституції України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» особливий правовий режим воєнного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, повноважень необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Здійснюючи прикордонний контроль, відповідач зробив правомірний висновок, що позивачем не підтверджена мета поїздки закордон 14.05.2025 у період дії на території України воєнного стану, що у свою чергу не дало змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому оскаржуване рішення є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що рішення від 14.05.2025 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України, є таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про прикордонний контроль» та Правилами 57.
Як встановлено судом, відповідно до Правил № 57 не підтвердження мети поїздки є підставою для прийняття рішення про відмову в перетині держаного кордону на підставі частини 1 статті 14 Закону № 1710-VI.
Суд зазначає, що форма рішення про відмову в перетині державного кордону, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457.
Зміст та форма оскаржуваного рішення від 28.03.2025 повністю відповідає даному нормативному акту.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованості рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Зважаючи на викладене, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Підсумовуючи викладене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд прийшов до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Таким чином, оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України прийнято в межах та на підставі наданих уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону повноважень, відповідає визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним та не може бути скасоване.
Крім того, оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить йому перешкод для перетину кордону України за наявності на те законних підстав.
З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому, суд звертає увагу, що позивача не позбавляли права повторно здійснити згаданий перетин за наявності усіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством.
Іншими словами, наступні рішення відповідача про відмову або ж про дозвіл на перетинання державного кордону будуть прийматися лише після майбутнього можливого перетину позивачем кордону із згаданими документами та пред'явленням їх.
Додатково суд зазначає, що рішення про відмову у перетині державного кордону відтворює обставини разового перетину та не гарантує, що у подальших перетинах державного кордону України, особа буде пред'являти чи не пред'являти відповідні документи для підтвердження такого перетину.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову повністю.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 27.10.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович