27 жовтня 2025 рокусправа № 380/4508/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
за участю:
секретар судового засідання Матулкіна О.К.,
від позивача ОСОБА_1 ,
від відповідача Мельничук Ю.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської обласної прокуратури, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до Львівської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 10.06.2025, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 (включно), а також перерахунку оплати часу відпустки і матеріальної допомоги на оздоровлення;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 652048,8 грн, з яких 589106 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 (включно), 12542,8 грн оплати часу відпустки, 50400 грн матеріальної допомоги на оздоровлення.
Ухвалою суду від 14.03.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином /арк.спр.25/.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі /арк.спр.32/.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішенням Львівського оружного суду від 09.11.2023 у справі №380/3713/23 позивача поновлено на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області, про що Львівською обласною прокуратурою видано наказ №1876к від 15.11.2023. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 рішення суду у справі №380/3713/23 скасовано, у зв'язку із чим Львівською обласною прокуратурою видано 29.02.2024 наказ №251к про скасування наказу «Про поновлення ОСОБА_2 ». Однак постановою Верховного Суду від 05.12.2024 скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі №380/3713/23 та залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023. Львівською обласною прокуратурою 11.12.2024 видано наказ №2023к «Про скасування наказу Львівської обласної прокуратури від 29.02.2024 №251к «Про скасування наказу про поновлення ОСОБА_2 ». Викладене свідчить, що за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також на перерахунок оплати часу відпустки і матеріальної допомоги на оздоровлення.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що в період з 01.03.2024 по 10.12.2024 ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з Львівською обласною прокуратурою, наказу щодо здійснення нарахувань та виплат заробітної плати не було, табель обліку робочого часу щодо ОСОБА_2 не вівся, відповідно підстав для нарахування та виплати заробітної плати за вказаний період немає. Однак відповідно до статей 232, 235 та 236 КЗпП України безпосередньо в судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу; виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання власником рішення органу по розгляду трудових спорів про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника відшкодовується на підставі ухвали органу по розгляду трудових спорів. Зазначив, що сума попереднього розрахунку вимушеного прогулу, у випадку задоволення позовних вимог позивача, становитиме 442909,46 грн (2181,82*203 робочі дні).
Також, вказав, що Львівською обласною прокуратурою здійснено перерахунок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, оскільки листом Генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих503ОКВ-23 визначено порядок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахувавши її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Станом на день надання відпустки та виплати до неї матеріальної допомоги на оздоровлення (грудень 2024) розрахунок належних ОСОБА_3 сум матеріальної допомоги проведено згідно з нормами діючого законодавства (зокрема, абзацу 2 пункту 4 Постанови №100), а нарахування та виплати згідно з рішення суду на час проведення нарахувань оплати днів відпустки були відсутні, а тому сума, яка припадає на розрахунковий період, не могла бути врахована при обчисленні. Відповідно, у випадку задоволення позовних вимог позивача, в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно з попередніми розрахунками відповідача, розмір доплати часу відпусток (абзац 4 пункт 3 Постанови №100) розрахований (згідно з довідкою про середньоденний та середньомісячний заробіток) становитиме 7868,85 (1573,77*5), а з врахуванням раніше виплачених сум, які склали 1967,20 грн, сума до сплати - 5901,65 грн.
Відповідач також подав додаткові пояснення, в яких вказав, що Закон не містить такого поняття, як «прокурор, що не здійснює функції прокуратури». Закон регулює лише питання щодо зупинення повноважень прокурора (стаття 64 Закону №1697-VII). Водночас у даному аспекті слід враховувати позицію Конституційного Суду України у Рішення №8-р (ІІ)2023, який у пункті 2.1.2 зазначив, що: «нове місце прокуратури в системі органів державної влади та наведені вище стандарти незалежності прокурорів, які Україна має дотримуватися як член Ради Європи, вимагають від держави забезпечити захист гарантій незалежності прокурорів подібно до того, як це зроблено для суддів». Таким чином, говорячи про заробітну плату прокурора регіональної прокуратури, який не переведений до обласної прокуратури, та відповідно не має повноважень прокурора, визначених Законом, для забезпечення захисту його гарантій незалежності (зокрема, у частині оплати праці), як зазначив Конституційний Суд України, має відбуватися «подібно до того, як це зроблено для суддів» - «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу» (частина 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У даному випадку не йдеться про застосування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині виплати суддівської винагороди по відношенню до прокурорів, а реалізується висновок Конституційного Суду України, так як Закон, після визнання неконституційними окремих положень Закону №113-ІХ, взагалі не передбачає приписів щодо оплати праці прокурорів Генеральної прокуратури України. За таких обставин, з огляду на неможливість виконання ОСОБА_2 конституційних функцій прокуратури на посаді прокурора відділу прокуратури Львівської області, враховуючи наявність певної прогалини в законодавстві щодо визначення порядку оплати праці прокурорів, не переведених до реформованих органів прокуратури, застосування аналогії закону щодо виплат надбавок («подібно до того, як це зроблено для суддів» - «суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу») в даному випадку є можливим.
Ухвалою суду від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду /арк.спр.92/.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю, з підстав викладених у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача правову позицію викладену у відзиві підтримав, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Суд заслухав правові позиції представників сторін, з'ясував підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, об'єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,-
ОСОБА_2 з 2003 року працював в органах прокуратури. Наказом прокурора Львівської області №1433к від 20.08.2020 ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 31.08.2020.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №380/3713/23 позивача поновлено на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області, про що Львівською обласною прокуратурою видано наказ №1876к від 15.11.2023.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №380/3713/23 апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №380/3713/23 та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Львівською обласною прокуратурою видано 29.02.2024 наказ №251к про скасування наказу «Про поновлення ОСОБА_2 ».
Постановою Верховного Суду від 05.12.2024 касаційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на статтю 49 Закону України «Про прокуратуру», а в іншій частині залишити без змін.
Наказом Львівською обласною прокуратурою 11.12.2024 видано наказ №2023к «Про скасування наказу Львівської обласної прокуратури від 29.02.2024 №251к «Про скасування наказу про поновлення ОСОБА_2 » та поновлено позивача на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.
Оскільки позивач поновлено на посаді з 26.01.2023 на підставі рішення суду, однак після прийняття постанови Восьмого апеляційного суду від 28.02.2024 та скасування рішення суду першої інстанції скасовано наказ про поновлення ОСОБА_2 , а після прийняття постанови Верховного Суду від 05.12.2024 11.12.2024 видано наказ №2023к «Про скасування наказу Львівської обласної прокуратури від 29.02.2024 №251к «Про скасування наказу про поновлення ОСОБА_2 » та позивача поновлено на посаді, позивач вважає, що викладене свідчить про право на стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024.
Також, позивач зазначає, що з метою виплати заробітної плати за період з 01.03.2024 по 10.12.2024, а також перерахунку і доплати середньої заробітної палати за час відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення виходячи із сумарного заробітку, що підлягав нарахуванню та виплаті в якості заробітної плати, за останні перед надання відпустки 12 місяців, звернувся до відповідача із заявою 24.01.2025.
Листом від 07.02.2025 відповідач повідомив позивача, що за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 табель обліку робочого часу щодо позивача відсутній, а тому, підстав для нарахування та виплати заробітної плати за вказаний період та здійснення перерахунків щодо оплати часу відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення немає. Також вказано, що на теперішній час судове рішення чи інші документи примусового виконання стосовно нарахування та виплати на користь позивача заробітної плати за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 до Львівської обласної прокуратури не надходили.
Вважаючи свої права порушеними, позивач з метою їх захисту звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 2 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, законодавець передбачив обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржене.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а невідкладно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в такій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно з статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в такій затримці. Закон пов'язує згадану виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Також, слід зазначити, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII), відповідно до статті 1 якого передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 81 Закону №1697-VII встановлено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1600 грн на місяць.
При цьому, прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 81 Закону №1697-VII).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 (далі - Закон №113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Так, у пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (1 речення абзацу 3).
Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідач у справі не заперечує права позивача на отримання оплати часу відпустки і матеріальної допомоги на оздоровлення, а також про на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024.
Спірним питанням у справі є правомірність розрахунку відповідачем згаданих сум виходячи лише із посадового окладу прокурора.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З позиції відповідача Рішенням Конституційного суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 Конституційним судом констатовано, що захист гарантій незалежності прокурорів має бути забезпечений на рівні з гарантіями суддів. Відповідно до частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддям, які не здійснюють правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), виплачується посадовий оклад без доплат. У даному випадку не йдеться про застосування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині виплати суддівської винагороди по відношенню до прокурорів, а реалізується висновок Конституційного Суду України, так як Закон, після визнання неконституційними окремих положень Закону №113-ІХ, взагалі не передбачає приписів щодо оплати праці прокурорів Генеральної прокуратури України.
За таких обставин, з огляду на неможливість виконання ОСОБА_2 конституційних функцій прокуратури на посаді прокурора відділу прокуратури Львівської області, враховуючи наявність певної прогалини в законодавстві щодо визначення порядку оплати праці прокурорів, не переведених до реформованих органів прокуратури, застосування аналогії закону щодо виплат надбавок («подібно до того, як це зроблено для суддів» - «суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу»).
Однак такі покликання відповідача суд оцінює критично, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII в цілому, так і стаття 135 цього Закону не регулюють ні гарантії незалежності прокурорів, ні порядок нарахування та виплати заробітної плати прокурору, а в рішенні № 8-р(ІІ)/2023 Конституційним Судом України лише викладено правову позицію про необхідність забезпечення гарантій незалежності всіх прокурорів на рівні з гарантіями суддів, і аж ніяк щодо можливості розповсюдження на прокурорів порядку нарахування та виплати суддівської винагороди.
Верховний Суд у постановах від 05.12.2024 у справі №380/28500/23, від 21.03.2025 у справі №380/3566/24 виклав правову позицію щодо застосування положень Законів №1697-VII, №113-ІХ у взаємозв'язку з висновками Конституційного Суду України, які викладені у Рішенні від 13.09.2023 №8-р(II)/2023, у частині нарахування заробітної плати працівникам прокуратури, які не пройшли атестацію і фактично не виконують у повному обсязі роботу прокурора, з виплатою щомісячної надбавки за вислугу років з 13.09.2023.
Так, у вказаних постановах Верховний Суд виходив з того, що Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (1 речення абзацу 3).
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (2 речення абзацу 3).
Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України виснував, що конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини.
Врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.
Конституційний Суд України зазначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
З набранням чинності Законом №113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України.
Так, оспорювані приписи Закону №113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону №1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу.
Конституційний Суд таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, визнав не виправданою та вказав на її дискримінаційність.
Враховуючи викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX суперечить частині 2 статті 24 Конституції України.
Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі ти, які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону №1697-VII в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.
Так, частиною 1 статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Тобто, Верховний Суд у згаданих справах дійшов висновку, що згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13.09.2023, зважаючи на рішення Конституційного Суду України №8-р(II)/2023, повинне здійснюватися нарахування та виплата заробітної плати прокурору з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону №1697-VII.
З огляду на викладене суд висновує про помилковість покликань відповідача на наявність підстав для прирівнювання позивача до «судді, який не здійснює правосуддя» та застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: статті 135 цього Закону.
Слід також зауважити, що наказ Львівською обласною прокуратурою, яким поновлено ОСОБА_2 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області прийнятий - 11.12.2024, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №8-р(II)/2023 та втрати чинності положень Закону №113-IX, які визнано неконституційними (13.09.2023). А тому, поновлюючи позивача на попередній посаді, відповідач не мав законних підстав не враховувати таке рішення Конституційного Суду України і здійснювати нарахування заробітної плати не у відповідності до статті 81 Закону №1697-VII.
Щодо нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Період вимушеного прогулу позивача з 01.03.2024 по 10.12.2024 складає 205 робочих днів.
Згідно з довідкою Львівської обласної прокуратури №21-57вих-25 від 31.03.2025 за січень-лютий 2024 року розмір заробітної плати позивача складав 48000,00 грн у кожному місяці (лише посадовий оклад).
Однак я вже зазначалося, нарахування та виплата заробітної плати прокурору повинна здійснюватися з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону №1697-VII.
Станом на січень-лютий 2024 року вислуга років ОСОБА_2 складала понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 .
Таким чином, розмір заробітної плати позивача повинен розраховуватися із врахуванням набавки за вислугу років, яка відповідно до частина 7 статті 81 Закону №1697-VII складає 30% посадового окладу.
Отже, розмір заробітної плати позивача за січень-лютий 2024 року складає 62400,00 грн у кожному місяці (48000,00 грн посадовий оклад та 14400,00 грн надбавка за вислугу років).
Так, середньоденний заробіток позивача становить 2836,36 грн (124800,00 грн (розмір заробітної плати за 2 місяці)/44 робочих дні).
Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 становить 581453,80 грн (розрахунок: 2836,36 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 205 (кількість робочих днів затримки).
При цьому, суд враховує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд висновує, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Отже, суд визначає спірну суму без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів.
З огляду на встановлені обставини справи та викладені норми права суд висновує, що позивач має право на виплату середнього заробітку за вимушеного прогулу за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 у сумі 581453,80 грн.
Щодо вимоги позивача про перерахунок оплати часу відпустки і матеріальної допомоги на оздоровлення, суд зазначає таке.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абзац 1 пункту 2 Порядку №100).
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору (абзац 1 пункту З Порядку №100).
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час вимушеного прогулу тощо) (абзац 4 пункту 3 Порядку №100).
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац 3 пункту 4 Порядку №100).
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абзац 5 пункту 4 Порядку №100).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки (абзац 1 пункту 7 Порядку №100).
Водночас згідно з довідкою про розрахунок оплати часу відпустки від 20.12.2024 відповідач під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати часу відпустки застосував лише посадовий оклад для визначення для визначення заробітної плати у грудні 2023 року, січні-лютому 2024 року, а також незаконно в розрахункових періодах які припадають на період вимушеного прогулу застосовано заробітну плату у розмірі 0 грн., у той час як відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку №100 розрахунки мають здійснюватися виходячи з посадового місячного окладу.
Таким чином, відповідачем неправомірно обчислено позивачу оплату часу відпустки в кількості 5 календарних днів виходячи лише з посадового окладу за грудень 2023 року, січень-лютий 2024 року, а за період з 01.03.2024 по 10.12.2024 застосовано заробітну плату у розмірі 0 грн, а саме: (48000,00 грн посадовий оклад за грудень 2023 року + 48000,00 грн посадовий оклад за січень 2024 року, 48000,00 грн посадовий оклад за лютий 2024 року)/ 366 календарних днів розрахункового періоду з грудня 2023 року по листопад 2024 року * 5 календарних днів відпустки = 1967.20 грн.
У той же час правильний розрахунок з урахуванням зазначених вище рішення Конституційного суду № 8-р(ІІ)/2023, абзацу 1 пункту 2, абзацу 3 та 5 пункту 4, абзацу 1 пункту 7 Порядку №100 має становити: (48000,00 грн посадовий оклад за грудень 2023 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за грудень 2023 року + 48000,00 грн посадовий оклад за січень 2024 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за січень 2024 року + 48000,00 грн посадовий оклад за лютий 2024 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за лютий 2024 року + 9* 48000,00 грн посадового окладу за 9 місяців вимушеного прогулу у розрахунковому періоді)/ 366 календарних днів розрахункового періоду з грудня 2023 року по листопад 2024 року * 5 календарних днів відпустки = 8459,00 гри.
Таким чином, за період відпустки в кількості 5 календарних днів у грудні 2024 року позивачу протиправно не нараховано та не виплачено без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, 6491,80 грн. (8459,00 грн - 1967,20 грн).
Матеріальну допомогу на оздоровлення також розраховано відповідачем неправомірно виходячи лише з посадового окладу для визначення заробітної плати у грудні 2023 року, січні-лютому 2024 року, а саме: (48000,00 грн посадовий оклад за грудень 2023 року + 48000,00 грн посадовий оклад за січень 2024 року, 48000,00 грн посадовий оклад за лютий 2024 року)/ 261 робочих днів розрахункового періоду з грудня 2023 року по листопад 2024 року * 21,75 середньомісячний час = 12000,00 грн.
У той же час правильний розрахунок має становити: (48000,00 грн посадовий оклад за грудень 2023 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за грудень 2023 року + 48000,00 грн посадовий оклад за січень 2024 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за січень 2024 року + 48000,00 грн посадовий оклад за лютий 2024 року + 14400,00 грн надбавка за вислугу років за лютий 2024 року)/ 261 робочих днів розрахункового періоду з грудня 2023 року по листопад 2024 року * 21,75 середньомісячний час = 15599,97 грн.
Таким чином, при здійсненні нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу протиправно не нараховано та не виплачено без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, 3599,97 грн (15599,97 грн - 12000,00 грн).
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляти.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, пр. Шевченка, 17/19, м. Львів; ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 581453 (п'ятсот вісімдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн 80 коп.
3. Сягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, пр. Шевченка, 17/19, м. Львів; ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачені суми оплати часу відпустки в кількості 5 календарних днів у сумі 6491 (шість тисяч чотириста дев'яносто одна) грн. 80 коп та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 3599 (три тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 97 коп.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судовий збір зі сторін не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2025.
Суддя Кравців Олег Романович