Іменем України
27 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1461/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 21 липня 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України (далі - Департамент персоналу МВС України) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо не оформлення та не направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме неврахуванням до календарної вислуги стажу служби в пільговому обчисленні та не виготовлення розрахунку вислуги років в пільговому обчисленні відповідно до Постанови № 393 (в редакції на день звільнення);
2) зобов'язати Департамент персоналу МВС України підготувати і направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області документи, необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» (в редакції на день звільнення).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 11 серпня 1997 року по 30 серпня 2013 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. Відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 27 серпня 2013 року № 320 о/с, майора міліції ОСОБА_1 (М-107721), начальника сектору кадрового забезпечення Кремінського районного відділу ГУМВС України у Луганській області, 30 серпня 2013 року звільнено з органів МВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням). Вислуга на день звільнення у календарному обчисленні становить - 16 років 00 місяців 19 днів.
Позивач 03 липня 2025 року звернувся до відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України щодо підготовки та подання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області документів для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом Департаменту персоналу МВС України від 11 липня 2025 року № 44572/22-2025 позивачу відмовлено у підготовці і оформленні документів для призначення пенсії, т.я. на день звільнення зі служби календарна вислуга становила 16 років 00 місяців 19 днів, що не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та зазначено, що позивач немає права на пенсію за вислугу років визначених Законом, а відповідно у МВС немає законних підстав для оформлення подання на пенсію та виготовлення запитуваного позивачем розрахунку вислуги років, та направлення їх до органів Пенсійного фонду України.
Позивач вважає таку бездіяльність Департаменту персоналу МВС України протиправною, оскільки згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-XII, календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022. Одночасно у своїх постановах від 24 листопада 2024 року у справі № 420/29256/23 та від 15 квітня 2024 року № 140/11144/23 Верховний Суд, проаналізувавши норми Закону № 2262-XII та Порядку № 393 у сукупності, додатково зауважив, що «моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби».
На день звільнення позивача зі служби 30 серпня 2013 року діяла редакція Порядку № 393, яка передбачала пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсії. Тому позивач вважає, що має право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII, оскільки його вислуга на день звільнення, з врахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 21 календарного року (16 років 00 місяці 19 днів + 04 років 11 місяців 17 днів).
Тому відмова в Департаменту персоналу МВС України в підготовці на направленні до ГУПФУ в Луганській області документів, необхідних для призначення пенсії позивачу, є протиправною, а позивач звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою від 25 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та витребувано від відповідача докази.
Від Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) до суду 18 серпня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
На час звільнення позивача зі служби (06 листопада 2015 року) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
З посиланням на положення статті 12, статті 17 Закону № 2262-ХІІ, пункти 1-2 Порядку № 393 представник МВС України зазначає, що умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність у особи на день звільнення саме календарної вислуги років. З системного аналізу вказаних матеріальних норм права, спеціальний закон, яким є Закон № 2262-XII, не встановлює способу, який дозволяє включати вислугу років у пільговому обчисленні до календарної вислуги, яка дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Представник МВС України також зауважує, що правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року в справі № 805/3923/18, до спірних правовідносин не застосовні, оскільки вказана правова позиція викладена до внесення змін до Порядку № 393 від 16 лютого 2022 року.
Вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 20 років 02 місяці 21 днів, у пільговому обчисленні - 24 роки 11 місяців 08 день.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 22 років 6 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Від позивача до суду 22 серпня 2025 року надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що для вирішення спірних правовідносин має значення редакція Постанови № 393, що діяла на момент виникнення у позивача права на пенсію, тобто чинна на день звільнення позивача зі служби.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм.
Отже, позивач вважає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності у позивача, станом на час звільнення, необхідного стажу для призначення йому пенсії за вислугою років згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та безпідставно повернув документи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Ухвалою від 23 вересня 2025 року залучено МВС України до участі у справі як другого відповідача; розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
Дослідивши матеріали справи у змішаній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 11 серпня 1997 року по 30 серпня 2013 року проходив службу в УМВС України в Луганській області, що підтверджено записами у трудовій книжці позивача від 11 серпня 1997 року серії НОМЕР_2 , копію якої надано в матеріали справи.
Згідно з наданою в матеріали справи копією довідки від 18 серпня 2025 року про проходження служби в органах внутрішніх справ України майора ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач проходив службу на таких посадах:
з 11 серпня 1997 року по 23 липня 2001 року - курсант Луганського інституту внутрішніх справ МВС України (наказ ЛІВС від 03.08.1997 № 36);
з 23 липня 2001 року по 22 серпня 2001 року - відряджений у розпорядження Управління МВС України в Луганській області (наказ ЛІВС від 22.07.2001 № 49);
з 22 серпня 2001 року по 05 жовтня 2005 року - оперуповноважений відділення карного розшуку Северодонецького міського відділу (наказ УМВС від 22.08.2001 № 167);
з 05 жовтня 2005 року по 14 листопада 2007 року - старший оперуповноважений відділення карного розшуку Северодонецького міського відділу (наказ УМВС від 05.10.2005 № 392);
з 14 листопада 2007 року по 30 грудня 2008 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ УМВС від 14.11.2007 № 463);
з 30 грудня 2008 року по 25 квітня 2010 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ ГУМВС від 30.12.2008 № 443);
з 25 квітня 2010 року по 08 лютого 2012 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ УМВС від 30.04.2010 № 179);
з 08 лютого 2012 року по 15 березня 2013 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ ГУМВС від 13.02.2012 № 77);
з 15 березня 2013 року по 19 червня 2013 року - начальник сектору кадрового забезпечення Кремінського РВ ГУМВС України у Луганській області (наказ ГУМВС від 15.03.2013 № 92);
з 19 червня 2013 року по 30 серпня 2013 року - начальник сектору кадрового забезпечення Кремінського РВ ГУМВС України у Луганській області (у зв'язку з організаційно-штатними змінами) (наказ ГУМВС від 25.06.2013 № 228 о/с);
30 серпня 2013 року - звільнений з ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) (наказ ГУМВС від 27.08.2013 № 320 о/с).
Відповідно до наданої в матеріали справи довідки Департаменту персоналу МВС України від 18 серпня 2025 року № 38430/22 вислуга років позивача в календарному обчисленні становить 16 років 00 місяців 19 днів. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 № 1497 та наказу МВС від 29.07.2008 № 361 до вислуги років ОСОБА_1 для визначення розміру пенсії, у разі призначення її відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця, час служби на таких посадах:
із 22 серпня 2001 року по 05 жовтня 2005 року оперуповноваженого відділення карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 02 роки 01 місяць 21 день;
із 05 жовтня 2005 року по 14 листопада 2007 року старшого оперуповноваженого відділення карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 01 рік 00 місяців 19 днів;
із 14 листопада 2007 року по 30 грудня 2008 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 00 років 06 місяців 23 дні;
із 30 грудня 2008 року по 25 квітня 2010 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу ГУМВС України у Луганській області - 00 років 07 місяців 27 днів;
із 25 квітня 2010 року по 27 липня 2011 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 01 років 07 місяців 16 днів.
Всього вислуга років у пільговому обчисленні становить 04 роки 11 місяців 17 днів.
Позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою від 24 червня 2025 року за підготовкою та наданням розрахунку вислуги років в пільговому обчисленні відповідно до Постанови № 393, разом з якою надав копії: трудової книжки, довідки про проходження служби, витягу з наказу від 27 серпня 2013 року № 320 о/с.
У відповідь на це звернення Департаментом персоналу МВС України направлено позивачу лист від 11 липня 2025 року № 44572122-2025, яким повідомлено позивача про відсутність у нього права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Оскільки позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років на умовах, визначених Законом, то для оформлення подання на пенсію за вислугу років, у тому числі запитуваного розрахунку вислуги років, та направлення їх до органів Пенсійного фонду України законодавчих підстав в МВС немає.
Також судом установлено, що позивач звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях із заявою від 23 червня 2025 року за оформленням та наданням до ГУПФУ в Луганській області документів для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 12, статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 393.
У відповідь на цю заяву позивачем отримано лист РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 26 червня 2025 року № 31/31/Т-3053/05-2972-2025, яким повідомлено, що на день звільнення зі служби вислуга заявника у календарному обчисленні складала 16 років 00 місяців 19 днів та заявник не досяг 45-річного віку (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та не мав 25 років страхового стажу. Оскільки не виконуються вимоги, передбачені статтею 12 Закону № 2262-ХІІ, то права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону заявник не має.
Також позивач звернувся до Відділу координації пенсійних питань МВС України із заявою від 03 липня 2025 року щодо підготовки на дання до ГУПФУ в Луганській області документів для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 12, статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 393.
На час звернення до суду з цим позовом позивач відповіді на звернення від 03 липня 2025 року не отримав.
Ключовим питанням у цій справі є питання щодо можливості обрахунку вислуги років для визначення права на призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ у пільговому обчисленні.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Частиною першою статті 2 Закону № 2262-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону (абзац тринадцятий пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ).
Частиною першою статті 17 Закону № 2262-ХІІ визначено перелік видів служби та періодів часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).
На час звільнення позивача зі служби (30 серпня 2013 року) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19.02.2022 до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-XII, так і Порядок № 393 (у редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.
Суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертий пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону№ 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, суд уважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, Верховним Судом у постановах від 15 січня 2024 року у справі № 240/22910/22, від 23 грудня 2024 року у справі № 580/3058/24, від 24 грудня 2024 року у справі № 280/1070/24, від 14 травня 2025 року у справі № 120/10332/23.
Визначальним у цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.
Враховуючи те, що позивач звернувся із заявами про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII у червні та липні 2025 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Враховуючи, що позивач звільнився зі служби в органах внутрішніх справ 30 серпня 2013 року і на день звільнення мав вислугу 16 років замість необхідних 21 календарних років і більше, суд дійшов висновку, що у МВС України та його структурних підрозділів були відсутні підстави для підготовки документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, та направлення цих документів до органу, що призначає пенсію.
Щодо посилань позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, то у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 280/1070/24 вказано, шо приймаючи висновок, викладений у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови № 393 чинна на момент розгляду справ на відміну від статті 12 Закону № 2262-ХІІ передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац перший пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін Постановою № 119 встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.
Суд зауважив, що після прийняття Постанови № 119, і стаття 12 Закону № 2262-ХІІ, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Тобто Постановою № 119 змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди проходження служби підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї Постанови.
Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору.
Щодо посилання позивача на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2024 року у справі № 140/11144/23, згідно з якою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою № 119, то суд зазначає, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23 зазначила, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеною постановою, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 852/2а-1/19 Верховний Суд зазначив: «У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію».
Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
З вищеописаних доказів судом установлено, що вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 16 років 00 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні - 04 роки 11 місяців 17 днів.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 21 календарного року, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то МВС України правомірно відмовлено позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення та направлення документів до ГУПФУ в Луганській області для призначення йому пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, за правилами, визначеними статтею 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ відсутній), Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 00032684) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова