27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/6314/21
провадження № 2-іс/340/577/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглядаючи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справи за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом, в якому просить:
- визнати неправомірною відмову Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 24 вересня 2020 року (зареєстрованого 25.09.2020 року за вх. №ПІ-Ч-11-13/453), сформовану листом від 30.09.2020 року № ПІ-Ч-13/453;
- зобов'язати Центральне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати ОСОБА_1 засвідчену в порядку встановленому законодавством паперову та електронну копію дисциплінарної справи №34/2019 з його особистої справи державного службовця № 7126.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із запитом на інформацію із проханням надати дисциплінарну справу №34/2019 з особової справи ОСОБА_1 , проте витребувану інформацію (дисциплінарну справу) не надано із посиланням на те, що запитувана інформація стосується конфіденційної інформації фізичної особи. Вважає вказану відмову протиправною, з огляду на те, що запитувана інформація, а саме завірена копія дисциплінарної справи №340/2019 мітиться в його особовій справі, тому посилання на конфіденційність інформації є помилковим.
Центральне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач) не визнаючи позовні вимоги подало відзив на позов, у якому негоджуючись із доводами позивача, оскільки всупереч ч.6 ст.16 Закону України ''Про захист персональних даних'' запит на інформацію позивача не містив реквізитів документа, що засвідчує особу, яка подає запит. Зазначено, що законом визначено, у яких випадках запитувачем може бути оскаржено неправомірність дій та випадки, коли настає відповідальність за їх порушення розпорядників інформації, однак, відповідач вважає, що позивачем не обґрунтовано якими саме діями було порушено його права, а тому вважає позов необґрунтованим.
Рух справи:
Ухвалою суду від 13.05.2021 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною відмови, зобов'язання вчинити дії, у справі №640/6314/21.
Ухвалою від 13.05.2021 суддя Окружного адміністративного суду міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований, утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону України ''Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України ''Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду'' щодо забезпечення розгляду адміністративних справ'' та визначає порядок передачі не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджений Порядок передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (ОАСК).
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX та Порядку №399 на підставі Акта приймання-передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 05.03.2025, згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №01-19/3049/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано 689 судових справ.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 головуючою суддею у вказаній справі визначено суддю Казанчук Г.П.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Казанчук Г.П. прийнято справу до свого провадження; запропоновано позивачу надати суду заяву про актуальність заявлених позовних вимог.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 подав запит на інформацію до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив направити на електронну адресу засвідчені належним чином цей запит з реєстраційними відмітками розпорядника інформації та дисциплінарну справу #34/2019 з особової справи ОСОБА_1 #7126 (а.с.8).
Вказаний запит зареєстрований Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) 25.09.2020 року.
Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) надана відповідь ''Щодо розгляду запиту'' від 30.09.2020 року №ТИ-4-4-13/453, яким відмовлено у данні копій дисциплінарної справи, оскільки запитувана інформація відноситься до конфіденційної інформації, а тому мають бути дотримані вимоги ч.6 ст.16 Закону України ''Про доступ на публічну інформацію'' (надалі спірна відмова, а.с.7).
Отже, правомірність та законність спірного наказу є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 34 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Засади діяльності Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) визначені у Положенні про Міжрегіональні управління Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 за №1707/5 (надалі Положення), пунктом 2 якого визначено, що Міжрегіональне управління в своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пп.4.3 п.5 Положення одним із покладених на міжрегіональне управління завдань є забезпечення розгляду запитів на отримання публічної інформації, забезпечення доступу до публічної інформації.
Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (надалі - Закон № 2939-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Питання доступу до інформації та можливих обмежень її поширення деталізується у спеціальному законодавстві, зокрема в Законі України "Про інформацію" від 02.10.1922 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та в Законі № 2939-VI.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Принципи забезпечення доступу до публічної інформації визначені у статті 4 Закону № 2939-VI, відповідно до якої доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Положеннями частини першої статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI установлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону № 2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
За приписами статті 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, зокрема, є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Частиною першою статті 15 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, тощо), а також інформацію, зазначену в частині п'ятій статті 6 цього Закону; 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; 5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник; 5-1) перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних; 6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації; 7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань; 8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи; 9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку; 10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію; 11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти; прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом; розклад роботи та графік прийому громадян; вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад; перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення; перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності; систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень; 12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
У частині другій статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
При цьому, суд наголошує, що позивач звернувся за отриманням інформації із його особистої справи, а саме щодо дисциплінарної справи відносно позивача.
Положеннями частини першої статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У частині першої статті 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Частиною другою статті 20 Закону № 2657-XII встановлено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок розгляду звернень та організацій особистого прийом громадян у Міністерстві юстиції України, його територіальних органах, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 15.02.2017 року №388/8, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17.07.2010 за №229/30097 (надалі - Порядок розгляду звернень №388/8 визначає процедуру розгляду звернень громадян, запитів на отримання публічної інформації у разі, якщо суб'єкт відносин у сфері доступу - запитувач інформації є фізичною особою або громадським об'єднанням без статусу юридичної особи (далі - запити на отримання публічної інформації).
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо ненадання відповідачем запитуваної позивачем інформації на запит позивача, а саме у частині надання копії дисциплінарної справи позивача, яка є складовою його особової справи.
Сторони у заявах по суті справи не надали більш детальної інформації, а тому, суд припускає, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Отже, предметом судового контролю у цій справі є правомірність відмови відповідача, викладеної у листі від 30.09.2020, у наданні позивачу запитуваної публічної інформації.
Надаючи оцінку тому, чи належить/не належить інформація, що запитувалася позивачем, до інформації з обмеженим доступом, зокрема, конфіденційної інформації, як зазначає відповідач у відповіді на запит позивача, суд виходить із такого.
Суд ураховує, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації і повинен ґрунтуватись на нормах права і відповідати положенням частини другої статті 19 Основного Закону.
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону № 2657-XII).
Частиною другою статті 20 Закону № 2657-XII встановлено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).
Аналіз визначення "публічна інформація" свідчить, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні розпорядників публічної інформації. Така інформація є відкритою і розкривається необмеженому колу осіб.
За приписами частини першої статті 21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Положення аналогічного змісту знайшли своє відображення у частині першій статті 6 Закону № 2939-VI. Зазначеним положенням закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї врегульовано законами, зокрема, положенням частини четвертої статті 21 Закону № 2657-XII.
Статтею 11 Закону № 2657-XII визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Так, відповідно до наведеної норми права до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932- 1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 51) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним і стосовно певних видів публічної інформації (конфіденційної, таємної та службової) може бути обмежено доступ у разі сукупності обов'язкових умов, визначених у законі.
Такі умови визначені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, відповідно до якої обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності таких умов:
- виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
- розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
- шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: 1) систематичне та оперативне оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію (стаття 5 Закону №2939-VI).
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI, відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати, зокрема, така інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2939-VI документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "Для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, зокрема, на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Як визначено частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно ж до частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Отже, Закон № 2939-VI допускає можливість відмови в задоволенні запиту про надання публічної інформації. Однак визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
Важливою ознакою документів, в яких може міститися службова інформація, є, зокрема, те, що вони мають бути пов'язані з процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень (пункт 1 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI).
При цьому стаття 5 та частина третя статті 9 Закону № 2939-VI у їх взаємозв'язку зобов'язують розпорядників інформації скласти та оприлюднити Перелік відомостей, що становлять службову інформацію.
Так, позивач просив надати дисциплінарну справу відносно себе, натомість, відповідач, із посиланням статті 11 та 21 ЗУ ''Про інформацію'' та частини 6 статті 16 ЗУ ''Про захист персональних даних'', оскільки запитувана інформація відноситься до конфіденційної.
Відмова обґрунтована тим, що у запиті на отримання публічної інформації не зазначено реквізитів документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит.
Суд погоджується із таким доводом, з огляду на таке.
Згідно частини 4 статті 16 Закону України ''Про захист персональних даних'' у запиті зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);
2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);
3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;
4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;
5) перелік персональних даних, що запитуються;
6) мета та/або правові підстави для запиту.
Частиною 6 статті 16 Закону України ''Про захист персональних даних'' визначено, що суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.
Як вже зазначалось вище, позивач звернувся із запитом про отримання копії дисциплінарної справи відносно себе, яка містилась у його особовій справі, проте, у запиті відсутнє посилання на реквізити документу, що посвідчує його як фізичну особу (а.с.8).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, отримавши відповідь відповідача із зазначенням того, що для отримання копії дисциплінарної справи слід надати запит із зазначенням реквізитів документа, що посвідчує особу позивача, мав можливість звернення із запитом із дотримання усіх необхідних вимог.
Оскільки запит позивача таких реквізитів не мав, на думку суду, відповідач обґрунтовано відмовив у його задоволенні, що свідчить про відсутність протиправної відмови у задоволенні пункту 2 запиту. Відповідачем доведено правомірність відмови у надання запитуваної інформації, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.17, 77, 90, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602; 01001, м. Київ, провулок Музейний, 2Д).
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК