про повернення позовної заяви
27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6997/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Сагун А.В., розглянувши матеріали у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо незастосування при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористану щорічну відпустку показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок
та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошове забезпечення за період служби: за період служби з 24.02.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових за періоди служби, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди служби: за період служби з 24.02.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою судді від 20.10.2025 позовну заяву залишено без руху, з огляду на необхідність надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, а також необхідності подання до суду позовної заяви у відповідності до вимог ст.160 КАС України, шляхом подання уточненого позову із зазначенням усіх відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.160 КАС України.
Представником позивача подана заява, в якій просила визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк, яка обґрунтована тим, що позивач не є фахівцем в галузі права, а тому не має бути обізнаний в питаннях правильного нарахування грошового забезпечення. Лише 11 лютого 2025 року позивач, випадково дізнавшись з мережі інтернет про можливе порушення його прав та звернувся до Адвокатського об'єднання «Ганна Іщенко та партнери» та уклав Договір від № 2025-0062 від 11 лютого 2025 року для перевірки та можливого відновлення своїх порушених прав.
Додатково зазначила, що відповідальність за неправильне нарахування та виплату грошового забезпечення лежить саме на військовій частині. Відповідно у військовослужбовця немає обов'язку щомісяця перевіряти правильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення, цей обов'язок лежить безпосередньо на військовій частині, яка здійснює таке нарахування та виплату.
Суддя, розглянувши заяву щодо поновлення строків позовної давності вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 122 КАС України передбачена можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позовні вимоги позивача необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, а також “оплата праці», що охоплюється поняттями “заробітна плата» і “оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Позивач звільнився із Військової частини НОМЕР_2 - 04.07.2023, натомість він звернувся до суду 13.10.2025 (“Електронний суд»), тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, у понад 2 роки.
Тобто з 04.07.2023 позивач мав змогу звернутись до суду з даним позовом.
На дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Крім того, позивач звернувся до суду не самостійно, а через свого представника за допомогою системи «Електронний суд».
Позивачем не надано докази на підтвердження неможливості звернення до суду у понад два роки, при тому, що про отримання грошового забезпечення у меншому розмірі позивач мав дізнатись, при його отриманні за відповідний місяць, тобто ще у лютому 2021 року.
Принагідно суддя зазначає, що позивач має доводити обґрунтованість пропуску строку звернення до суду.
Натомість представник позивача у заяві щодо поновлення строку звернення до суду не зазначив поважних причин та непереборних обставин, які унеможливлювали його звернення до суду, навіть з дати його звільнення зі служби - 04.07.2023.
Посилання представника позивача на рішення суду не змінює обставини та порядок звернення до суду.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
Посилання на те, що позивач не є фахівцем в галузі права, а тому не має бути обізнаний в питаннях правильного нарахування грошового забезпечення, не є поважною причиною для пропуску строку звернення до суду у понад 2 роки. Крім того, за необхідності у позивача є можливість звернутись до адвоката, що він і зробив.
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Стаббігс на інші протии Великобританії», “Девеер протии Бельгії».
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковим для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (справа “Перез де Рада Каванілес протии Іспанії»). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
До того ж, суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Тобто позивач має доводити обґрунтованість пропуску строку звернення до суду, з наданням відповідних доказів.
Натомість, представник позивача у поданій заяві щодо поновлення строку звернення до суду не зазначив поважних причин та непереборних обставин тривалого пропуску строку, які б перешкоджали зверненню до суду за захистом порушеного права.
Крім того, позивач так і не виконав вимоги ухвали судді від 20.10.2025 в частині необхідності подання до суду уточненого позову із зазначенням усіх відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.160 КАС України.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, за сукупністю наведених обставин, враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки адміністративного позову, а тому останній підлягає поверненню позивачу.
При цьому, суд роз'яснює, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. ст. 169, 248 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви представника позивача щодо визнання причин пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновлення даного строку - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу з додатками доданими до позовної заяви.
З огляду на те, що позовна заява надійшла до суду через систему "Електронний суд", тому представнику позивача направити копію даної ухвали суду до його електронного кабінету, без копії позовної заяви з доданими до неї документами.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, передбачений ст.295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН