27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4486/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Притула К.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» про стягнення адміністративно господарських санкцій,
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 51164,58 грн;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1969,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконується норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій в сумі 51164,58 грн. та пені в розмірі 1969,66 грн.
08 липня 2025 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (а.с. 19).
26.08.2025 (вх.№ 25426/25) відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому просить в позові відмовити, посилаючись на те, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством: створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» знаходиться на обліку в Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю товариством з обмеженою відповідальністю «Роудмастер».
Відповідно до вказаного розрахунку: сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 51164,58 грн.
Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, на підтвердження чого надано квитанцію від 04.03.2025 (а.с.1 зв.б.).
Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:
- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;
- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ч. 1 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875-XII).
Згідно ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
У силу положень ст. 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за ст. 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, за працевлаштування осіб з інвалідністю за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть надаватися компенсації, визначені Законом України «Про зайнятість населення».
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» випливає, що обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форм звітності «№3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затверджено форму звітності та інструкцію щодо її заповнення, де передбачено звітування по вакансіям для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Якщо роботодавець подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у вказаний строк, то вважається, що він виконав обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «РОУДМАСТЕР» з 02.12.2024 було працевлаштовано особу з інвалідністю III групи - ОСОБА_1 який працює на підприємстві по сьогоднішній день та отримує заробітну плату.
Вищевказане підтверджується наказом (розпорядженням) №9 -к, посвідченням серії НОМЕР_1 , відомостями про нарахування заробітної плати.
Таким чином, з зазначених обставин справи видно, що відповідач здійснив усі залежні від нього заходів по працевлаштуванню інвалідів на створені ним вакантні робочі місця, у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій.
Окремо, суд звертає увагу суду, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 затверджений Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.
Цей Порядок визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - суб'єкти господарювання), щодо виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Предметом проведення перевірки є виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю (п. 2 Порядку №70).
З п. 9 Порядку №70 вбачається, що позапланова перевірка може бути проведена незалежно від кількості раніше проведених перевірок, зокрема, за інформацією, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, наданою територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що отримана ним від Пенсійного фонду України в установленому порядку та за визначеною формою.
Абзацами 1-3 п. 15 Порядку №70 встановлено, що за результатами проведення планової або позапланової перевірки посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, складають акт за формою, затвердженою Мінекономіки.
Посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, зазначають в акті перевірки інформацію про стан дотримання суб'єктом господарювання законодавства, а у разі його недотримання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт.
Крім того, в акті перевірки зазначається розрахунок виконання/невиконання суб'єктом господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за період, за який проводиться перевірка.
Відповідно до наведеного вище, обставини щодо невиконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідно і для накладення на такого роботодавця адміністративно- господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, повинні бути підтверджені актом перевірки органу Держпраці.
У постанові Верховного Суду від 21.11.2022 року по справі №400/3957/21 зазначено, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду вказала, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб'єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином позивачем передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році та не враховуючи всіх обставин, зокрема працевлаштування осіб з інвалідністю, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
За ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Отже, вина відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів у 2024 році відсутня, тому і застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є безпідставним, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити Кіровоградському обласному відділенню фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позову у повному обсязі.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що відповідно до принципів адміністративного судочинства, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а так само й вимог про стягнення нарахованих ним санкцій, зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Отже, з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не є доведеними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У відзиві на позов представник відповідача просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн., на підтвердження розміру яких надав суду відповідні докази.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Суд зазначає, що представником відповідача надано до матеріалів справи договір № 24/07 про надання правничої допомоги від 24.07.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited " суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд зазначає, що підготовка відзиву на позовну заяву у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у відповідача в наявності.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 10000 грн., що заявлена до стягнення є не співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому, суд приходить до висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з позивача на користь відповідача у розмірі 2000,00 грн
Керуючись ст. ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
В задоволені Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Соборна, 7-А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009 ЄДРПОУ 22217312) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» (вул. Покровська, 50, м. Кропивницький, 25004 ЄДРПОУ 42901165) про стягнення адміністративно господарських санкцій - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 22217312) на Товариства з обмеженою відповідальністю «Роудмастер» (ЄДРПОУ 42901165) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА