27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5815/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), через представника - адвоката Дубок С.М.0, звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_4 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні в період з 29.01.2020 року по 10.03.2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 29.01.2020 року по 10.03.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року № 1082-ІХ “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року № 3460-ІХ на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача. Під час проходження служби відповідач невірно виплачував позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 10.03.2024 року. Вважаючи дії відповідача щодо встановлення позивачу посадового окладу та окладу за військове звання в розмірах, що є меншими ніж розміри, встановлені законодавством, протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 29.08.2025 відкрито провадження, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного (позовного) провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.30).
Представник відповідача подав відзив, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки доводи позивача щодо необхідності застосування при обчислені посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 1 січня відповідного календарного року є помилковими. Також, звернув увагу на передчасність позовних вимог в частині перерахунку розміру матеріальної допомоги для оздоровлення та вирішення соціальні побутових питань, а також про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого вимогами частини 5 статті 122 КАС України (а.с.34-43).
Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, судом встановлено таке.
Так, позивач з 17.09.2018 року по 10.03.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.21-22).
У період проходження військової служби (з 29.01.2020 року по 10.03.2024 року) розміри посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням розраховувалися виходячи з розміру 1762,00 грн (прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року) та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт (а.с.18, 23).
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 46 Конституції України громадяни наділені правом на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до частин 1-3 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктом 2 цієї Постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704).
21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018 року.
Отже, з 24.02.2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону № 2262-XII та Постанови № 704 виснував таке:
а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий висновок згодом також неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 22.09.2022 у справі № 500/3840/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21 та від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1921,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.
Отже, редакція законів України про державний бюджет на 2018-2024 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх збільшення.
Судом враховано, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Разом із тим, жодним із положень Постанови № 481 не було надано зворотної дії в часі застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 року (тобто дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18).
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим званням як військовослужбовця у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року мали визначатися відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 1 січня 2018 року, тобто 1762,00 грн).
З тих самих мотивів відповідач неправильно нараховував також інші складові грошового забезпечення позивача, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, підлягають перерахунку, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням станом на 01 січня календарного року, та які були фактично нараховані та виплачені позивачу у спірний період.
Стосовно період з 20.05.2023 року по 10.03.2024 року, суд зазначає наступне.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів.
За правилами частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025 відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24, отже саме з 18.06.2025 діє попередня редакція Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Між тим, у період з 20.05.2023 року по 10.03.2024 року Постанова № 481 була чинною та у відповідача не було альтернативного варіанту поведінки аніж враховувати її під час обрахунку посадового окладу позивача та його окладу за військовим званням, у зв'язку з чим, суд не вбачає підстав для визначення протиправних дій відповідача щодо врахування вимог Постанови № 481 при обрахунку посадового окладу з 20.05.2023 року по 10.03.2024 року.
Стосовно доводів відповідача про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, згідно із частиною третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, нормами КАС України передбачена можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 року по 10.03.2024 року, який умовно можна поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (з 20.01.2020 року по 18.07.2022 року) та після цього (з 19.07.2022 року по 10.03.2024 року).
Встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.09.2018 року № 211 позивача, прийнятого у добровільному порядку на військову службу за контрактом та призначеного на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17 вересня 2018 року № 45-рс, наказано вважати таким, що справи та посаду прийняв та проступив до виконання службових обов'язків (а.с.22).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.03.2024 року № 70 позивача, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 27 лютого 2024 року № 298-РС на посаду солдата резерву військової частини НОМЕР_5 , наказано вважати таким, що з 10 березня 2024 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.21).
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
В свою чергу, період з 19.07.2022 року по 10.03.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 року строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01.07.2023 року та мав би сплинути 30.09.2023 року.
При цьому до суду із цим позовом щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, у тому числі за період з 19.07.2022 року по 10.03.2024 року, позивач звернувся 21.08.2025 року.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У відзиві представник відповідача зазначає, що 10.03.2024 року позивача було переведено до військової частини НОМЕР_5 . Тому, станом на 10.03.2024 року (можливо і раніше) позивачу вже було відомо про порушення, на його думку, прав.
Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Згідно зі змісту статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд звертає увагу на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку щодо ознайомлення позивача при переведенні до нового місця служби з його грошовим атестатом. Крім того, відповідачем не надано і доказів виконання ним приписів статті 110 КЗпП України, що позбавило позивача можливості раніше дізнатися про порушене право.
Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що позивач через представника звертався до відповідача із запитом стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення.
Листом від 11.08.2025 року № 2935 відповідач надав представнику позивача відповідну інформацію, а також грошовий атестат та довідку про нараховане та виплачене грошового забезпечення за період з січня 2020 року по березень 2024 року (а.с.18-23).
За загальним правилом отримання від суб'єкта владних повноважень відповіді за звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Однак, враховуючи викладені вище обставини відсутності інформації щодо повідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення (при кожній виплаті), суд не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строків звернення до суду.
Підсумовуючи вищевказане, позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення (в тому числі щомісячні, додаткові, одноразові види грошового забезпечення, які фактично нараховані та були виплачені йому у цей період) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК