27 жовтня 2025 року м.Кропивницький Справа № 340/5871/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Соборна, 7А, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду через представника - адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича, звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 року №06335000;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 28.07.2025, зарахувавши до її спеціального стажу, який дає право на пенсію до п. з) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 02.06.1990 по 27.08.1998, з 22.05.1998 по 03.06.1998, з 02.11.1998 по 15.01.1999 та з 13.10.2007 по 29.04.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку, звернулась 28.07.2025 через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі пункту з) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Заява була розглянута відповідачем та прийнято рішення від 01.08.2025 року №06335000, яким у призначення пенсії було відмовлено у зв'язку з відсутністю пільгового страхового стажу та недосягнення позивачем віку, який надає право на призначення пенсії, при цьому, відповідач керувався положеннями п. 8 ч. 2 ст. 114 розділу XIV-І Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач вказує, що до спірних правовідносин підлягає до застосування пункт з) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яким передбачено вік 50 років для жінок, а також вказує, що відповідачем до пільгового стажу мають бути зараховано періоди роботи за спеціальністю - водій тролейбуса, які відображені в трудовій книжці.
Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 17.09.2025 надано відзив на позов вимоги якого не визнаються з мотивів аналогічним тим, які наведені у рішенні від 01.08.2025 року №06335000.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2025 позивач досягла віку 54 роки (а.с.18).
28.07.2025 звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої окрім іншого, була долучена трудова книжка (а.с.6-8).
Заява була розглянута відповідачем та прийнято рішення від 01.08.2025 року №06335000, яким у призначення пенсії було відмовлено у зв'язку з відсутністю пільгового страхового стажу та недосягнення позивачем віку, який надає право на призначення пенсії, при цьому, відповідач керувався положеннями п. 8 ч. 2 ст. 114 розділу XIV-І Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.9).
Згідно обрахунку страхового стажу здійсненого відповідачем, стаж позивачки склав 33 роки 1 місяць 8 днів і при цьому пільговий стаж не визначено оскільки документи для його підтвердження не надані (а.с.10).
Не погоджуючись з прийнятим рішення, з підстав зазначених у позові, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом "з" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII".
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
При цьому суд зазначає, що фактично станом на дату звернення позивачки за призначенням пенсії (28.07.2025) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Враховуючи те, що норми вищезазначених законів регулюють одне і те ж коло відносин, та явно суперечать один одному, Верховний Суд в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а прийшов до висновку, що таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Отже, під час призначення під час вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачці, відповідач повинен був керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
На необхідності щодо саме такого правового підходу у спірних правовідносинах, вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, якою сформульовано правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Як вже встановлено судом, станом на дату звернення за призначенням пенсії на пільгових умовах, позивач досягла віку передбаченого пункт "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII - 54 роки.
Щодо пільгового стажу за спеціальністю передбаченою вищевказаною нормою Закону, суд зазначає наступне.
Згідно обрахунку страхового стажу здійсненого відповідачем, до страхового стажу зараховано, в т.ч. періоди з 02.06.1990 по 27.08.1998, з 22.05.1998 по 03.06.1998, з 02.11.1998 по 15.01.1999 та з 13.10.2007 по 29.04.2016, коли позивачка працювала водієм тролейбуса, але при цьому зроблено висновок, що пільговий стаж не визначено оскільки документи для його підтвердження не надані.
У відповідності до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та не потребує додаткових відомостей у разі наявності відповідних записів у ній.
Судом досліджено зміст трудової книжки позивачки НОМЕР_2 (а.с.12-17), та встановлено (записи 2,3,4,5,6,7,18,20), що протягом періодів: з 02.06.1990 по 04.06.1998, з 22.05.1998 по 04.06.1998, з 02.11.1998 по 16.01.1999, з 13.10.2007 по 29.04.2016, позивачка працювала водієм тролейбуса, тобто, за спеціальністю, яка передбачена пунктом "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та надає право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, суд зазначає, що до пільгового стажу судом не враховано періоди коли позивачку було переведено на тому ж підприємстві екіпірувальником, оскільки вказана спеціальність не передбачена пунктом "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII
Пільговий страховий стаж встановлений судом на підставі записів в трудовій книжці становить:
02.06.1990 - 28.04.1998 7 років, 10 місяців, 27 днів;
22.05.1998 - 04.06.1998 14 днів;
02.11.1998 - 16.01.1999 2 місяці, 15 днів;
13.10.2007 - 29.04.2016 8 років, 6 місяців, 17 днів,
Разом: 16 років, 8 місяців, 13 днів, тобто пільговий страховий стаж передбачений пунктом "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII (10 років), який надає право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах.
Щодо обраного позивачем способу відновлення порушеного права суд зазначає.
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п.
36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справі, яка наразі розглядається судом, обґрунтованих та достатніх доказів про відсутність правових підстав для зарахування періодів роботи, встановлених судом в результаті дослідження записів в трудовій книжці, до пільгового страхового стажу позивачки пенсійним органом не надано, а тому позов належить задовольнити частково.
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 263, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 року №06335000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 28.07.2025, зарахувавши до її спеціального стажу, який дає право на пенсію до п. з) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 02.06.1990 по 04.06.1998, з 22.05.1998 по 04.06.1998, з 02.11.1998 по 16.01.1999, з 13.10.2007 по 29.04.2016.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК