24 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5735/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на користь військової частини безпідставно набуті кошти в розмірі 13224 гривень 41 копійка під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Позов вмотивовано тим, що нарахування відповідачу грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що є підставою для їх повернення. Службовим розслідуванням встановлено, що відповідач усвідомлюючи негативний характер своїх дій та настання покарання за них, не повернувся з лікування до військової частини, незаконно отримував грошове забезпечення, чим завдав матеріальної шкоди державі, що призвело до безпосереднього підриву боєздатності підрозділу, під час дії воєнного стану.
Ухвалою судді від 26.08.2025 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін (а.с.32).
Представник відповідача подав відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні (а.с.35-38).
Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, судом встановлено наступне.
Відповідач на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію" у лютому 2025 року призваний на військову службу по мобілізації.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2025 року № 61 відповідача зараховано в списки особового складу та всі види забезпечення військової частини (а.с.11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.04.2025 року № 108 відповідача було направлено для проходження стаціонарного лікування до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Після звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 для подальшого лікування та обстеження він був скерований до КНП "Одеський обласний клінічний медичний центр" ООР, де перебував на стаціонарному лікуванні з 14.04.2025 року по 29.04.2025 року (а.с.14, 39-41).
02.05.2025 року під час перевірки особового складу, який видув до ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з госпіталізацією та лікуванням, виявлено відсутність відповідача на службі (а.с.8, 13).
Згідно з висновками службового розслідування, проведеного на виконання вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 370 від 05.05.2025 року, відповідач відсутній на службі без поважних причин з 30.04.2025 року (а.с.9-10, 17-26).
Згідно з довідкою про надмірно сплачене грошове забезпечення, переплата виплаченого відповідачу за квітень 2025 року грошового забезпечення склала 13224,41 грн (а.с.16).
10.06.2025 року командир військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) видав наказ № 251 "Про результати службового розслідування", яким наказав, зокрема:
4. За порушення пункту в) статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та за порушення статей 11,12,16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відсутності на службі без поважних причин з 30.04.2025 року і по теперішній час оголосити дисциплінарне стягнення: "СУВОРА ДОГАНА" телефоністу апаратної взводу зв'язку польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 ;
6. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 внести до книги обліку нестач, книги грошових стягнень та нарахувань переплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 на загальну суму 13224,41 грн;
7. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог абзацу 3 пункту 15 розділу 1 наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" призупинити виплату грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення з 01.05.2025 і по теперішній час солдату ОСОБА_2 ;
11. На підставі підпункту 1) пункту 1 Статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнути до повної матеріальної відповідальності солдата ОСОБА_3 у зв'язку з переплатою грошового забезпечення на загальну суму 13224,41 грн;
12. Тимчасово виконуючому обов'язки помічника командира військової частини з правової роботи - начальнику юридичної групи військової частини НОМЕР_1 за відсутності на військовій службі без поважних причин 30.04.2025 підготувати та подати позов по стягненню переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за період з 01.04.2025 по 30.04.2025 на загальну суму 13224,41 грн (а.с.27-29).
На підставі цього наказу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232- XII), Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі-Статут ВС ЗСУ), в разі необхідності, Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний Статут ЗСУ).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За змістом статті 16 Статут ВС ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 58 Статут ВС ЗСУ командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статями 26, 27 Статут ВС ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначаються Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 160-IX у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
4) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
5) пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до приписів статті 2 Закону № 160-IX дія цього Закону поширюється в тому числі і на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби.
За змістом частини 1 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частина 2 статті 3 Закону № 160-IX визначає, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 160-IX притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Положенням статті 8 Закону № 160-IX передбачено, що посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково (частина 2 статті 10 Закону 160-IX).
Разом з тим, частиною 4 статті 10 Закону 160-IX встановлено, що відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
З системного аналізу викладених правових норм можливо дійти висновку, що позивач в силу законодавчих норм наділений правом пред'явлення позову про стягнення неправомірно отриманих коштів.
За змістом статей 18, 19 Статут ВС ЗСУ військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзаці 1, 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, виплата грошового забезпечення не виплачується військовослужбовцю якщо буде встановлено його відсутність на службі без поважних причин одну добу і більше.
За приписом статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас, стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.06.2025 року № 251 завершено службове розслідування, за підсумками якого встановлено переплату відповідачу грошового забезпечення на загальну суму 13224,41 грн за період з 01.04.2025 року по 30.04.2025 року.
Зі змісту висновку службового розслідування вбачається, що переплата грошового забезпечення відбулася виключно із вини відповідача, який своїми умисними діями, що виразилися у неповідомленні командиру підрозділу інформації про виписку із лікувального закладу та неповерненні на військову службу, спричинив до зайво отриманих коштів.
Відтак, посилаючись на висновок службового розслідування позивач стверджує про недобросовісність набувача коштів, що є підставою для стягнення неправомірно отриманих коштів.
Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що відповідач був ознайомлений із наказом № 251 від 10.06.2025 року "Про результати службового розслідування" та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 10 Закону № 160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.
Крім того, позивач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення відповідача згідно до наказу № 251 від 10.06.2025 року до повної матеріальної відповідальності, у той час як Законом № 160-ІХ передбачено як підвищену, так повну та обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, зобов'язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.
Також, позивач просить стягнути з відповідача грошове забезпечення, зокрема, отримане ним за період з 01.04.2025 року по 29.04.2025 року, тобто за період перебування на військовій службі, в тому числі на стаціонарному лікуванні.
При цьому суду не надано доказів видання командиром військової частини наказу про припинення виплати відповідачу грошового забезпечення за даний період.
Щодо доводів представника позивача про встановлення в ході службового розслідування факту відсутності відповідача на службі певний період часу без поважних причин, то слід звернути увагу, що в даному випадку цей факт не свідчить про недобросовісність відповідача при отриманні грошового забезпечення. Доказів того, що останнім з метою отримання грошового забезпечення подавалися фіктивні довідки чи листки непрацездатності тощо, або здійснювався вплив на працівників фінансового підрозділу, суду не надано та про такі обставини не повідомлено.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не подано доказів про наявність рахункової помилки з його боку при нарахуванні грошового забезпечення відповідача, а також не доведено інших обставин, за наявності яких позивач вправі вимагати повернення відповідачем усіх отриманих ним видів грошового забезпечення, а тому підстави для стягнення з відповідача переплати грошового забезпечення у сумі 13224,41 грн відсутні.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК