27 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/19147/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви (вх. № 42016 від 29.06.2022), просить суд:
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 про надання позивачу законної можливості проходження військово-лікарської комісії, так як перед направленням в військову частину позивач її не проходив, з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби враховуючи погіршення стану здоров'я позивача;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , на військово-лікарську комісію для встановлення придатності/непридатності до військової служби, враховуючи погіршення стану здоров'я позивача та відсутність її проходження перед направленням позивача в військову частину;
- зобов'язати Міністерство оборони України реалізовувати надання законної можливості направити ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , проходити військово-лікарську експертизу з направленням на військово-лікарську комісію.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зважаючи на хронічні захворювання позивача, без фактичного проходження військово-лікарської комісії для встановлення придатності/непридатності, в порушення законодавства України, на початку лютого 2023 року був направлений для проходження військової служби.
Зазначає, що позивач звертався з рапортом від 20.03.2023 до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням забезпечити надання законної можливості проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби та видати у встановленому порядку направлення на медичний огляд. Проте, командир військової частини НОМЕР_1 відмовився прийняти вказаний рапорт в порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Також позивач стверджує, що він пройшов магнітно-резонансну томографію, яка підтверджує його важкий стан, пройшов інші обслідування та ще раз намагався подати рапорт з прикладеними медичними документами, прийняти який керівництво військової частини в усному порядку безпідставно відмовилося. На сьогоднішній день у позивача наявне різке погіршення стану його здоров'я, що унеможливлює подальше проходження військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачам десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач-1 у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначає, що військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема мотопіхотна бригада) підпорядковується органу військового управління Оперативному командуванню “ ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке входить до складу разом з частинами до ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке підпорядковується Генеральному штабу Збройних Сил України, який керує Збройними Силами України. Отже Міністерство оборони України по даній справі є неналежним відповідачем, оскільки не приймає жодних рішень відносно позивача, а також інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач-2 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже враховуючи положення частини шостої статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як зазначає позивач, 20.03.2023 він звернувся до командира зведеної групи в ППД військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 з рапортом, в якому просив забезпечити надання можливості проходження військово-лікарської комісії, згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.
Також позивач вказує, що командир військової частини НОМЕР_1 відмовився прийняти від нього вказаний, у зв'язку з чим позивач надіслав вказаний рапорт «Новою поштою».
Згідно доданої квитанції «Нова пошта» від 23.03.2023 № 59000945444552 позивач надіслав лист приватній особі ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , ВЧ.
Суд приходить до висновку, що вказана квитанція від 23.03.2023 № 59000945444552 не є доказом надіслання рапорту позивача від 20.03.2023, оскільки рапорт адресований майору військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а лист надісланий приватній особі ОСОБА_3 .
Отже позивачем не подано належних доказів звернення до командира зведеної групи в ППД військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 з рапортом від 20.03.2023.
Судом встановлено, що 24.04.2023 позивач звернувся з листом до Генерального штабу збройних сил України з проханням забезпечити можливість проходження військово-лікарської комісії. До вказаного листа позивачем було додано рапорт командира зведеної групи в ППД військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2023. Надсилання вказаного листа до Генерального штабу збройних сил України підтверджується фіскальним чеком Укрпошти за № 3000409787 від 24.04.2023.
Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.
Також з матеріалів справи вбачається, що 24.04.2023 позивач звернувся до Генерального штабу збройних сил України зі скаргою на бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 . Надсилання та отримання вказаної скарги підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100109531965.
Відповіді на вказану скаргу матеріали справи також не містять.
Спираючись на положення статей 14, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення «Про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України» та пункт 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України позивач вважає, що його права є порушеними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № № 2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста статті 2 Закону № 2232-XII).
Приписами частини чотирнадцятої статті 2 Закону України № 2232-XII визначено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до положень частини четвертої статті 2 Закону України № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
На час розгляду даної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено, відповідно застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення № 402).
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією (далі - ВЛК) з метою визначення придатності, зокрема: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю.
Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 передбачено, що направлення на медичний огляд проводиться: а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів; б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.
Відповідно до пункту 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402, у разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти "а", "б" статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.
Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров'я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10 глави 6 розділу II Положення №402).
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Положеннями пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція №124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції №124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
З аналізу наведеного вбачається, що наведені положення передбачають право військовослужбовця на проходження військово-лікарської комісії за наявності достатніх підстав, а також ініціювання цих питань та подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
У разі якщо заява чи рапорт подавалися за невстановленою формою, не за командою, чи містять інші недоліки у їх поданні, направленні, то заявника жодним чином не повідомлено про це, а так само не роз'яснено порядок подання рапортів відповідного змісту.
Так, на момент розгляду справи законодавством чітко не визначено та не передбачено деякі особливості при подачі рапортів військовослужбовцями - реєстрація, термін розгляду, оформлення відповіді командира по суті.
Отже, застосовуючи вказані положення законодавства до обставин справи слід вказати, що рапорт як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Натомість, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань чи прийняти відповідне рішення.
Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься ксерокопії рапорту датованого 20.03.2023 до командира зведеної групи в ППД військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 , в якому позивач просить забезпечити надання йому можливості проходження військово-лікарської комісії.
Натомість, позивачем до суду не надано належного доказу направлення (отримання) вказаного рапорту особою до якої адресований вказаний рапорт - майору ОСОБА_2 .
Як вже було вказане вище квитанція «Нова пошта» від 23.03.2023 № 59000945444552 не є таким доказом.
Надсилання 24.04.2023 позивачем до Генерального штабу збройних сил України листа та скарги не може підміняти собою передбачений вищевказаним законодавством процедуру подання військовослужбовцем рапорту до командира військової частини.
Отже, позивачем не надано будь-яких доказів дотримання процедури подання рапорту про направлення на медичний огляд, яка визначена Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Слід зазначити, що суд не вправі зобов'язувати суб'єкта владних повноважень вчиняти дії чи прийняти певні рішення, якщо перед останнім попередньо не було у встановленому порядку ініційовано питання врегулювання правовідносин за відповідними правилами і процедурами, які визначені законом.
Враховуючи, що позивач не надав жодних доказів надання відповідачу-2 рапорту щодо направлення його на медичний огляд, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо розгляду вказаного рапорту.
При розгляді даної справи суд також враховує, що до матеріалів справи позивачем додане його направлення від 03.04.2023 № 2052/med на консультацію нейрохірурга до КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради», яке видала військова частина НОМЕР_3 (Обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Кіровоградської обласної ради).
Відповідно до консультативного висновку спеціаліста у позивача наявний остеохондроз поперекового відділу хребта III ступеня без динаміки з 2015 року.
Невропатологом військової частини НОМЕР_3 були надані рекомендації відповідно до діагнозу звільнення від виконання службових обов'язків на 5 діб. Динамічний погляд лікаря частини де проходить службу позивач. Також тимчасово призначені медичні препарати. Рекомендацій щодо непридатності до військової служби не зазначено.
Тобто позивач після консультації у невропатолога Обласного клінічного госпіталю ветеранів війни Кіровоградської обласної ради придатний до військової служби, але повинен бути під наглядом у лікаря військової частини НОМЕР_1 .
Щодо зазначення позивачем про його звернення до Генерального штабу збройних сил України з листом від 24.04.2023 про забезпечити можливість проходження військово-лікарської комісії та скаргою від 24.04.2023 на бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , то правомірність дій Генерального штабу збройних сил України щодо розгляду вказаного листа та скарги не є предметом позову у даній справі. Отже суд не надає оцінку діям/бездіяльності щодо розгляду/відповіді Генерального штабу збройних сил України на лист від 24.04.2023 та скаргу від 24.04.2023 позивача.
Стосовно позовних вимог до Міністерства оборони України про направлення позивача проходити військово-лікарську експертизу з направленням на військово-лікарську комісію суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.2. глави 1 розділу І Положення № 402 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Відповідно до пункту 6.1. глави 6 розділу II Положення № 402 направлення на медичний огляд проводиться:
а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів;
б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.
Отже Міністерство оборони України не наділено повноваженнями направляти військовослужбовців військових частин на медичний огляд.
Таким чином позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів сторін то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 09.12.1994 №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 06.09.2005) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.