27 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/9335/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального забезпечення населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального забезпечення населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної допомоги внутрішньо переміщеній особі у сумі 2000 гри. з 01.09.2023 р.;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поновити виплату ОСОБА_1 щомісячної допомоги внутрішньо переміщеній особі у сумі 2000 грн. з 01.09.2023 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що статус ВПО позивачу надано у квітні 2022 року. Допомога ВПО призначена у розмірі 2000,00 грн. щомісячно згідно з Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №332 від 20 березня 2022 р. (далі - Порядок № 332) в редакції, яка була чинною на дату призначення допомоги. Згідно з положеннями Порядку № 332 на час призначення позивачу допомоги ВПО обмеження щодо призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам або припинення її виплати у зв'язку із наявністю у внутрішньо переміщеної особи на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень були відсутні. Таким чином, на думку позивача, положення підпункту 3 пункту 2 постанови № 709 щодо призупинення допомоги ВПО, у зв'язку з наявністю депозитного вкладу, не повинні застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки дана норма була запроваджена після призначення позивачу допомоги ВПО та значно погіршує умови для тимчасового проживання та соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
22.04.2024 від уповноваженого представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається про правомірність призупинення виплати позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи згідно довідки від 08.04.2022 №3304-5000821236 та саме з квітня 2022 року останньому виплачувалась допомога у розмірі 2000,00 грн.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, у вересня 2023 виплату щомісячної допомоги було припинено, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Листом від 21.12.2023 №37/10-10698 відповідач зазначив, що під час проведеної Мінфіном верифікації станом на 01.08.2023 виявлено, що ОСОБА_1 має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. грн., з огляду на що допомога на проживання як ВПО йому призупинена з 01.09.2023.
Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 3 Конституції України гарантовано визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі Закон №1706).
Частиною 1 ст. 1 Закону №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 1 Закону №1706).
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч. 1ст. 4 Закону №1706).
Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 7 Закону №1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1706 внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
З 18.10.2022 введено в промислову експлуатацію процес призначення, нарахування та виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам в програмному забезпеченні ЄІССС.
Відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 11.07.2023 №709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" з 01.09.2023 установлено, що з 1 вересня 2023 р. виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови: внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред'явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень.
Так, з матеріалів справи встановлено, що з наданої банком «А банк» інформації, оформленої листом від 21.03.204 №320.1.0.0.0/7-20240316/0001 на ім'я ОСОБА_1 відкрито 13.01.2023 депозитний рахунок на якому обліковується сума 170 000,00 грн.
В своєму листі від 21.12.2023 №37/10-10698 відповідач зазначив, що під час проведеної Мінфіном верифікації станом на 01.08.2023 виявлено, що ОСОБА_1 має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. грн., з огляду на що допомога на проживання як ВПО йому призупинена з 01.09.2023.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач не заперечував факт наявності станом на 01.08.2023 на його депозитному рахунку грошових коштів, які перевищують 100 тис. грн.
Доводи позивача, що положення підпункту 3 пункту 2 постанови № 709 щодо призупинення допомоги ВПО, у зв'язку з наявністю депозитного вкладу, не повинні застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки дана норма була запроваджена після призначення позивачу допомоги ВПО, суд вважає помилковими, з огляду на таке.
Із правового аналізу положень Постанови №709, а саме п.2, видно, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, починаючи з 01.09.2023р. припиняється, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред'явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень.
При цьому, вказана норма не містить виключень щодо джерела походження коштів та порядок їх витрачення не враховується.
Суд зазначає, що єдиними нормативно-правовими актами, якими регулюються питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, зокрема, щодо порядку надання такої допомоги, є Порядок №332 та Постанова № 709.
Жодними іншими нормативно-правовими-актами, у тому числі Конституцією та/або законами України, які мають вищу юридичну силу по відношенню до актів Кабінету Міністрів України, вказані питання не регулюються, а тому, відповідно, у суду відсутні підстави для аналізу положень вищезазначених нормативно-правових актів в частині регулювання питань виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на їх відповідність іншим нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року №3-рп/2001, від 13.03.2012 року №6-рп/2012, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).
Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом'якшення юридичної відповідальності.
Водночас, слід зазначити, що під час розгляду спірних правовідносин, судом не встановлено ретроспективної дії нормативно-правових актів, що регулюють дані спірні правовідносини, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11.07.2023 №709.
Вказаною постановою лише частково змінено правове регулювання відносин щодо надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які виникли до набрання нею чинності і продовжують існувати на час набрання чинності постановою. При цьому, такі зміни застосовуються виключно з моменту набрання чинності цією постановою, тобто з 15.07.2023 року.
При цьому, спірні в цій справі правовідносини виникли саме з 01.09.2023 року з моменту припинення виплати позивачці спірної допомоги на проживання, тобто, під час дії постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11.07.2023 №709.
Спірні положення Постанови №709 не регулюють правовідносини, які склалися на момент призначення допомоги позивачці. Відповідач визнає правомірність такого призначення та не вимагає повернення виплачених позивачам сум. Вказані норми діють перспективно, виключно на майбутнє, тому вони не суперечать ст.58 Конституції України.
Доказів визнання цих положень такими, що не відповідають Конституції України та/або визнання їх протиправними та/або нечинними в судовому порядку до матеріалів справи не надано та судом таких обставин не встановлено.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі відповідача діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального забезпечення населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.