про відмову в забезпеченні позову
27 жовтня 2025 року м. Київ 320/52259/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області та Державного реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бучанської районної державної адміністрації Київської області та Державного реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Київської області№81387356 від 17.10.2025 про відмову у державній реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 1632934632224);
- визнати протиправною бездіяльність державного реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Київської області Фещенко Ірини Миколаївни, що полягала у невчиненні дій із державної реєстрації права власності за судовими рішеннями, які набрали законної сили;
- зобов'язати Бучанську районну державну адміністрацію Київської області (через державного реєстратора) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за позивачем на зазначений житловий будинок на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.02.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 26.09.2025, що набрали законної сили.
Разом з позовною заявою представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову з проханням вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам, суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі Міністерству юстиції України, його територіальним, а також будь-яким центрам надання адміністративних послуг, вчиняти будь-які реєстраційні дії (внесення, зміну, скасування чи припинення права власності) щодо житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта 1632934632224), крім випадків державної реєстрації права власності за позивачем на підставі судових рішень у справі №369/11248/21.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що судовим рішенням у справі №369/11248/21, яке набрало законної сили, спірний житловий будинок витребувано з чужого незаконного володіння на користь позивача. Проте, незважаючи на наявність означеного судового рішення, державним реєстратором відмовлено у реєстрації права власності на означений будинок за позивачем.
На переконання заявника, бездіяльність відповідачів та відмова у виконання судового рішення створюють реальну загрозу внесення нових неправомірних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що може унеможливити чи істотно ускладнити виконання судових рішень у справі №369/11248/21 та ефективний захист права власності позивача.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92270719) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 78022699).
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборонити всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам, суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі Міністерству юстиції України, його територіальним, а також будь-яким центрам надання адміністративних послуг, вчиняти будь-які реєстраційні дії (внесення, зміну, скасування чи припинення права власності) щодо житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта 1632934632224), крім випадків державної реєстрації права власності за позивачем на підставі судових рішень у справі №369/11248/21.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача вказує, що судовим рішенням у справі №369/11248/21, яке набрало законної сили, спірний житловий будинок витребувано з чужого незаконного володіння на користь позивача. Проте, незважаючи на наявність означеного судового рішення, державним реєстратором відмовлено у реєстрації права власності на означений будинок за позивачем.
Позивач стверджує, що бездіяльність відповідачів та відмова виконати судове рішення створюють реальну загрозу внесення нових неправомірних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що може унеможливити чи істотно ускладнити виконання судових рішень у справі №369/11248/21 та ефективний захист права власності позивача.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є рішення відповідачів щодо відмови у реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірний житловий будинок.
Разом із тим, при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов'язаний дотримуватися принципу співмірності між позовними вимогами та заходами забезпечення позову. Застосування заходів, які за своїм змістом виходять за межі предмета спору або фактично вирішують спір по суті до ухвалення рішення, є неприпустимим.
Враховуючи предмет спору, заявлені вимоги про забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимогами в адміністративному позові, зокрема враховуючи те, що основні обґрунтування позивача як підстав для забезпечення позову є його припущення щодо ускладнення виконання рішення суду, яким витребувано майно з чужого незаконного володіння на користь позивача, що у свою чергу не стосується предмету спору у цій справі.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Суд звертає увагу заявника, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на його припущеннях.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Крім того, захід забезпечення позову має по суті відповідати змісту позовних вимог.
В даному випадку позивач оскаржує рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок.
При цьому, заявник просить забезпечити позов шляхом заборони всім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам, суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі Міністерству юстиції України, його територіальним органам, а також будь-яким центрам надання адміністративних послуг, вчиняти будь-які реєстраційні дії (внесення, зміну, перехід, скасування чи припинення права власності) щодо об'єктів права власності, що відповідно охоплюється широким колом суб'єктів, які при цьому не є учасниками справи.
Таким чином, заявлений захід забезпечення позову не співвідноситься та не відповідає змісту заявлених позовних вимог.
З огляду на вказане, суд зазначає, що заявником не наведено обґрунтувань та не надано належних доказів у розумінні вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження наявності обставин для забезпечення позову способом, вказаним у заяві.
Відтак, розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявник не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві способом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.
Разом з тим, суд наголошує на тому, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, їх оцінка в сукупності може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Дудін С.О.